к.е.н. Вудвуд В.В.,

магістрант Полянська Т.А.

Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

АНТИКРИЗОВЕ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВАМИ ТУРИСТИЧНОЇ ІНДУСТРІЇ

На сучасному етапі розвитку, варто зазначити, що в Україні незважаючи на потужний потенціал і ресурси, дана галузь є недостатньо розвиненою та нездатною забезпечити високий рівень сервісу туристичних послуг, що впливає на її не конкурентоспроможність на світовому ринку. У національній економіці багатьох країн світу, значний сегмент ринку займає саме туризм. Туристична індустрія має стрімкі темпи розвитку та здійснює вплив у довгостроковій перспективі. На туризм припадає близько 10 % світового ВВП, а це є значною часткою. Варто зазначити, що туризм є міжгалузевою сферою, яка охоплює велику кількість суміжних галузей: засоби розміщення, освіта, транспорт, харчування, природокористування. Отже, потрібно посилити увагу на вдосконалення механізмів регулювання та системи управління туристичними підприємствами, необхідності розробки заходів антикризового управління. Процес виведення підприємств з кризового стану має відбуватись не хаотично та безсистемно, а має бути належним чином скоординований та організований. Протидія розвитку та подолання кризового стану підприємств вимагає у кожному конкретному випадку унікального, комплексного і системного застосування форм і методів антикризового управління, які здатні мінімізувати ризик втрати керованості та наслідки виникнення і розвитку кризи.

Метою статті є дослідження якості діяльності туристичних підприємств як структурної складової туристичної галузі України та сутності процесу формування системи антикризового управління підприємствами туристичної галузі, розробка пропозицій щодо її впровадження на сучасному етапі.

Актуальність даної теми дослідження обумовлюється низкою проблем у туристичній галузі, а пошук шляхів їх подолання на сьогодні залишається предметом багатьох наукових досліджень. Дослідженню питання антикризового управління туристичними підприємствами присвятили свої праці вітчизняні та зарубіжні вчені, зокрема: Т.І. Ткаченко, А.О. Лігоненко, Ю.А. Палеха, В.І. Цибух, О. Терещенко, Дж. Кестер, В.Г. Кошкін, С.Є. Кован, В.О. Василенко, А.Д. Чернявський. Авторами було розглянуто особливості та проблеми розвитку туризму в розвинених країнах світу, запропоновано можливі заходи щодо їх подолання. Проте, питання розвтку сучасного вітчизняного туризму потребує подальшого вивчення.

Василенко В.О. вважає , що антикризове управління – це спеціальним чином організована система управління, яка має комплексний системний характер, націлена на найбільш оперативне виявлення ознак кризи та створення відповідних передумов для їх своєчасного подолання з метою забезпечення, відновлення життєдіяльності суб’єкта підприємницької діяльності, недопущення виникнення його банкрутства та запобігання кризи в майбутньому [3, с. 64].

А.Д. Чернявський стверджує, що основним завданням антикризового управління є розроблення таких управлінських рішень, які дозволили б досягти поставленої мети при мінімумі негативних наслідків та додаткових засобів [7, с. 37].

Кован С.Є. вважає, що антикризове управління підприємством повинно здійснюватись поетапно та передбачати послідовність дій. Зміст кожного етапу антикризового управління полягає в наступному:

Перший етап – діагностика кризових явищ та загроза банкрутства підприємства. На цьому етапі роботи шляхом використання спеціальних методів та прийомів дослідження необхідно:

- здійснюється комплексний аналіз результатів фінансової діяльності та фінансово-майнового становища підприємства, вивчити динаміку найважливіших обсягових (обсяг товарообороту, доходів, витрат, прибутку активів та капіталу) та якісних показників діяльності (рентабельності, ліквідності, оборотності, фінансової стійкості підприємства);

- оцінити ритмічність та синхронність грошових потоків;

- визначити розміри та періодичність виникнення дефіциту грошових потоків;

- визначити обсяг, структуру та час погашення зовнішніх фінансових зобов'язань;

- визначити основні причини виникнення та поглиблення кризи розвитку підприємства;

- оцінити масштаб і можливі наслідки подальшого поглиблення кризових явищ; ймовірність та терміни виникнення ситуації банкрутства;

- здійснити аналіз і прогнозування розвитку ринкової ситуації для визначення сприятливості зовнішнього середовища для подолання кризи;

- оцінити внутрішні можливості підприємства щодо локалізації та переборення кризових явищ.

Другий етап – визначення мети та завдання антикризового управління.

Третій етап – визначення суб’єкта антикризової діяльності. [5, с. 41].

Антикризовий менеджмент туристичної індустрії у значній мірі повинен спиратися на функціональний та методологічний інструментарій контролінгу, а також враховувати вимоги Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або оголошення його банкрутом”, який визначає механізм фінансової санації та банкрутства підприємств. Антикризове управління підприємством можна розглядати в двох ракурсах:

по-перше – це система профілактичних заходів, спрямованих на попередження фінансової кризи: постійний аналіз сильних та слабких сторін підприємства, прогнозування банкрутства, управління ризиками (мінімізація та нейтралізація), впровадження системи попереджувальних заходів тощо;

по-друге – це система управління фінансами, спрямована на виведення підприємства з кризи, в тому числі шляхом проведення санації чи реструктуризації суб’єкта господарювання [1, с.143] .

Квартальнов В.А. стверджує, важливу роль в антикризовому управлінні відіграє стратегічне антикризове планування. Стратегічне антикризове планування в туристичній фірмі охоплює широкий спектр питань, і, грунтуючись на положеннях стратегічного маркетингу, з яким тісно пов'язаний, дає можливість уявити картину майбутнього розвитку виробництва товарів і послуг, перспективних проектів, кадрової та фінансової складових діяльності підприємства на плановій основі. Стратегічне антикризове управління замикає цю систему понять, включаючи не тільки передбачення і антикризове планування, але і антикризове регулювання, контроль та оцінку ступеня кризовості стану підприємства. Воно передбачає діяльність вищого керівництва організації щодо визначення переважних напрямів антикризових розвитку, що дають конкурентні переваги, і по реалізації поставлених цілей через відповідні антикризові стратегії шляхом змін в організації [4, с.133].

Відомо, що рівень розвитку туристичної сфери в країні залежить, в першу чергу, від участі та впливу держави на туристичний продукт: просування його та розширення ринків збуту, це дозволяє зменшити витрати та збільшити прибутки. Отже, можна стверджувати, що така політика держави, дотримання вимог стандартів, належний рівень конкурентоспроможності є характерним для економічно високорозвинених держав: Австрія, Великобританія, Німеччина.

Україна, в свою чергу, володіючи колосальним туристичним потенціалом, займає дуже незначне місце на світовому ринку туристичних послуг. Сьогодні впливає низка факторів, що заважає розвивати дану галузь в Україні. Одна з найважливіших, це воєнний стан, що заважає туристам відвідувати нашу країну, а також, глибока фінансова криза в країні, що не дозволяє надати потрібного фінансування для галузі. З цього випливає і кризовий стан галузі, для того щоб подолати, або хоча б блокувати негативні процеси, необхідні заходи як невідкладного, так і перспективного характеру. Вивчення і практичне впровадження позитивного досвіду зарубіжних країн підтверджують можливість і ефективність комплексного антикризового підходу до вирішення існуючих проблем в туристичному бізнесі.

Досвід Болгарії у сфері розвитку індустрії туризму спирається на покращення туристичної інфраструктури, залучення іноземних інвестицій у готельну індустрію (підвищення категорійності готелів, рівня якості послуг і сервісу), а також значний позитивний вплив мали приватизаційні процеси в економіці країни та в туризмі зокрема [2].

Що ж на рахунок Туреччини, то уряд даної країни визнав туризм як пріоритетну галузь національної економіки, а також було затверджено Стратегію розвиту туризму в країні до 2023 р. та розроблено загальний план дій з її реалізації. Для недосягнення кризи в країні були виділені основні стратегічні напрямки розвитку туристичної галузі. Наприклад, розробка комплексного плану розвитку різних видів туризму, розвиток інфраструктури, посилений розвиток дев’яти туристичних регіонів, семи тематичних туристичних коридорів, деяти туристичних міст та п’яти зон екологічного туризму, збільшення доходів від туризму, формування відомого туристичного бренду країни на світовому ринку.

З метою розвитку туристичної індустрії в Польщі було здійснено вдосконалення організаційної підсистеми державного регулювання туризму (створення державних і регіональних органів управління туризмом), нормативно-правової бази, створення сприятливого середовища для інвестиційної діяльності в сфері туризму, спрямування коштів місцевих бюджетів, які надходять від господарської діяльності регіонального бізнесу, на розвиток інфраструктури регіону [6].

Переймаючи досвід країн-лідерів і українські туристичні підприємства можуть вийти на світовий ринок у даній галузі, звичайно і за підтримки самої держави. Уряд не повинен ігнорувати туристичну сферу, так як за рахунок неї можна підвищити економічний стан країни та зарекомендувати себе у світі як країну надаючи якісні та стандартизовані послуги. В умовах економічної кризи, коли спостерігається зменшення виїзних туристичних потоків десь на 50%, прибутки українських туристичних компаній зменшились. Тому сьогодні мова не йде про банкрутство галузі. Можна сказати, що фінансова криза спонукає до серйозних можливостей для розвитку внутрішнього туризму. І ряд компаній, що раніше працювали тільки на виїзд, вже розпочали займатись внутрішнім туризмом.

Україна має в арсеналі досить потужний потенціал, але, нажаль, він не використовується на повну, що і призводить до кризових ситуацій в туристичній галузі, а потім і на підприємствах. Можливо запровадити фінансово-економічні заходи, що полягають у реалізації ефективних фінансово-економічних механізмів підтримки туризму та раціональному використанні фінансових ресурсів у процесі здійснення туристичної діяльності, а також створення фондів і бюджетів розвитку туризму. Потрібно звернути увагу на інвестиційні заходи, спрямовані на створення сприятливих умов для розвитку інвестиційної діяльності в галузі туризму, розробка комплексних інвестиційних програм за участю держави та приватних інвесторів.

Здійснюючи дане дослідження, антикризове управління можна охарактеризувати такими особливостями: процес антикризового управління передбачає врахування не лише зовнішніх проявів кризового стану, але й аналізу внутрішніх причин його розвитку, що дозволить попередити виникнення кризи в майбутньому; використання в процесі реалізації антикризових дій специфічних інструментів і важелів, методів, прийомів та засобів управління, які супроводжуватимуться нестандартними та креативними рішеннями.

На основі вищевказаного, під антикризовим управлінням необхідно розуміти постійно організоване, комплексне управління, яке передбачає використання спеціальних інструментів, методів і засобів та здатне забезпечити ефективне функціонування господарського суб’єкта в кризових умовах.

Отже, нашій країні потрібно використовувати досвід зарубіжних держав, що змогли вчасно створити всі умови для удосконалення туристичної сфери, а також знайти стратегії та засоби вдалого антикризового управління. Наприклад, Україна може скористатися досвідом Туреччини та Єгипту, які, залучаючи інвестиції, пішли шляхом первинного розвитку готельної індустрії й створення на раніше непридатних для туристів територіях надсучасних готельних комплексів з повним спектром обслуговування. Польща, Словенія, Чехія і Греція в основу розвитку туризму поклали розвиток регіональних територій, створення зон екологічного й зеленого туризму. Франція, Іспанія, Португалія пішли шляхом розвитку пізнавально-культурного туризму, а Великобританія, Німеччина – ділового, конгресного туризму та виставкової діяльності. Є можливість розвиватись у всіх напрямах, тоді країна досягне досить високого рівня.

Список використаних джерел

1. Агафонова Л. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: ціноутворення, конкуренція, державне регулювання: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. - К.: Знання України, 2002. - 351 с.

2. Бутко Є. Болгарія пропонує все / Є. Бутко, А. Генев // Міжнародний туризм. – 2003. – №2. – с. 48-50.

3. Василенко В.О. Антикризове управління підприємством: Навчальний посібник.- Київ: ЦУЛ, 2003р.

4. Квартальнов В.А. Стратегічний менеджмент у туризмі: сучасний досвід управління / В.А. Квартальнов. - М: Фінанси і статистика, 1999. – 496 с.

5. Кован С.Є. Теорія антикризового управління підприємством: навч. посібник / С.Є. Кован, Л.П. Мокрова, О.М. Ряховська; під ред.: Федотової М.А., О.М. Ряховской. - М: КНОРУС, 2009. - 160 с.

6. Павлив В. Польша не только для поляков / Павлив В. // Зеркало недели. – 2005. – 26 февраля (№ 7 (535)). – С. 23.

7. Чернявский А.Д. Антикризисное управление: учеб. пособие / А.Д. Чернявский. – К.: Межрегион. академия управления персоналом, 2000. – 208 с.