УДК 796.386

Чиченьова О.М.

Методика навчання студентів-початківців грі в настільний теніс. Види та способи тримання ракетки.

Гру у настільний теніс було засновано в Англії на початку 20-го сторіччя. У цей час вона існувала, як суто розважальна примха людей вищого світу і сприймалася, як один із способів змістовно провести вільний час у салонах. На той період гра мала назву «теніс на обідньому столі» і не мала єдиних правил. Однак, зусиллями ентузіастів цього виду спорту, гра поступово набувала нове значення, перетворюючись з розважального заняття на чудовий змагальний спорт [1].

Протягом історії розвитку настільного тенісу було застосовано велика кількість способів тримання ракетки, які модифікувалися і еволюціонували разом з грою. Так на початку 1950-х років ХХ століття, головними героями цього періоду стали японські майстри тенісу. Вони при внесли та доповнили арсенал технічних ударів новим видом тримання ракетки - вертикальним хватом («пером», що дуже нагадувало тримання ручки для написання тексту). Таке тримання ракетки значно посилило позицію атакуючого удару «накат» за рахунок збільшення рухової амплітуди кисті, що призвело до виникнення більш агресивного стилю гри. Наступний період розвитку настільного тенісу це кінець 1970-х-середина 90-хроків ХХ сторіччя, період який характеризує значний прогрес європейського стилю, який додав спосіб тримання ракетки, що мав значні відмінності від азіатського, дозволяючи робити технічні удари двома сторонами ракетки (лівою і правою) [2].

За правилами змагань з настільного тенісу, немає ніяких обмежень, вимог чи рекомендацій щодо способів тримання ракетки. Наприклад був такий спосіб тримання ракетки «форхенд», де ракетку тримали безпосередньо за саму основу ігрової поверхні і усі технічні удари здійснювалися лише правою стороною. Також тривалий час застосовувалася хватка під назвою «югославська», яку використовували гравці світового рівня. Ця хватка була прототипом сучасної хватки «перо», але уся зап’ясть знаходилось з однієї сторони ручки тобто пальці не обхоплювали ручку ракетки. У таких способах тримання ракетки було багато незручностей і слабких сторін, що підтверджено фахівцями гри на технічному і науковому рівні. У сучасному настільному тенісі найбільш розповсюдженими виявилися дві хватки: європейська та «перо», які в свою чергу мають різні базові модифікації та варіації. За останніми показниками дослідження світових та європейських чемпіонатів, лише 12% гравців, переважно збірних команд азіатських країн, мають спосіб тримання ракетки «пером», а тенденція розповсюдження європейської хватки набуває все більше масового характеру по всьому світу. Європейська хватка у переводі з англійської shake-hand grip, що означає «хватка-потискання руки». Тримання ракетки такою хваткою надає можливість гравцю активно застосовувати праву та ліву сторону ракетки, чого немає при азіатському способі [3].

Навчання студентів-початківців у відділенні настільного тенісу розпочинається в першу чергу з показом і розказом, які існують види хваток ракетки, що є безперечно одним з головних основоположних та базових частин

навчання. Чітке уявлення студента, де і у якій частині ракетки повинні знаходиться пальці (вказівний та великий), співвідношення сили та легкості утримання ракетки у кісті, в залежності від складності виконання технічного удару. Варіативність та спроможність безперешкодно здійснювати поворот зап’ястя у будь-якому напряму та інші специфічні особливості, які значно облегшують освоєння і виконання складних прийомів гри. Тому на ранньому етапі, викладач повинен постійно звертати особливу увагу, щоб під час проведення заняття студент-новачок не змінював основним принципам тримання ракетки. З іншої сторони викладач має враховувати індивідуальність кожного учня і зауважити, що немає ідеальної хватки ракетки і кожен гравець поступово засвоює свою манеру тримання ракетки і що занадто наполегливе корегування хватки може привести до повільного спортивного росту гравця[4].

Головними помилками студентів у процесі тримання ракетки є:

- занадто великий кут між вказівним пальцем та краєм ракетки. Така манера тримання ракетки характерна для гравців що надають перевагу грі справа, тому вказівний палець поступово змінює своє розташування і має напрям не уздовж краю ракетки, а з кожним ударом рухається на середину, що буде значно ускладнювати гру лівою стороною ракетки та гальмувати гнучкість зап’ястя.

- подушечка великого пальця зміщується у центр ігрової поверхні ракетки та розташовується паралельно ручці ракетки. Головна помилка такої хватки це втрата вільного руху кисті, що обмежує удари справа і зліва.

- вказівний палець крайньою фалангою поступово зміщується на край ігрової поверхні ракетки і гравець частково розвантажує зап’ястя і може діяти більш вільно при виконанні ударів. Однак у цьому випадку вказівний палець знаходиться занадто низько і занадто близько до ручки і між ним і ігровою частиною ракетки поступово втрачається належний контакт і контроль сили ударного руху, особливо при ударі «форхенд» (удари правою стороною ракетки);

- на тильній стороні ракетки крім вказівного пальця знаходиться і середній палець. Ця хватка притаманна гравцям, які надають перевагу грі ударами справа і вкладають в цей удар усі зусилля, тому саме середній палець, за їх уявленням додатково додає більше потужності удару. Така хватка дійсно дає деякі переваги для атакуючих ударів справа, але зовсім не підходить для атакуючих дій зліва, до того ж другий палець значно зменшує ігрову площину ракетки і суттєво зменшує варіативність гри;

- іноді трапляється студент тримає дуже міцно ракетку і захоплює занадто багато ігрової частини ракетки. Такий хват надає враження, що ракетка знаходиться під максимальним контролем і ланцюг (рука-ракетка) діє як єдиний механізм. Але це хибне враження тому що втрачається значний відсоток чуттєвості м’яча на ракетці, а також втрачається легкість і свобода при виконанні будь-якого технічного елементу;

- іноді студент починає тримати ракетку, як ракетку для бадмінтону тобто дуже далеко від основної ігрової частини поверхні, розташовуючи пальці практично на ручці ракетки. Це також дуже хибний і невдалий вид утримання ракетки. Студенту здається, що так він може трохи уповільнити контакт з м’ячом і має дещо більшу відстань до столу, до виконання технічного удару.

Перевірити, як студент-новачок тримає ракетку дуже просто, треба спробувати витягнути у нього ракетку з кисті і при цьому моменті врахувати і оцінити ступінь зусиль, які надає студент для утримання спортивного інвентаря [5].

Якщо студент має дуже міцну хватку ракетки, викладач повинен не зволікати і надавати такому гравцю більшу кількість вправ на жонглювання з м’ячом ( правою або лівою стороною ракетки; високі або низькі удари; вправи що виконуються у статичному та динамічному положення гравця) та інші рухливі ігри, які позитивно вплинуть на розслаблення кисті та у студента з’явиться враження єдності ракетки з рукою.

Також викладач повинен звернути увагу на те, який нахил має набувати ракетка студента при виконанні будь-якого технічного удару і пояснити учню, що при здійсненні наприклад технічного удару накату справа, по м’ячу який має нижнє обертання, треба тримати ігрову поверхню ракетки більше відкритою. І навпаки, якщо м’яч, що наближається немає обертання або має верхнє – бокове обертання, то нахил ракетки повинен набути якість закритої або нейтральної позиції.

Протягом часу коли студент-початківець розпочинає ознайомлення з видами тримання ракетки, викладач повинен обґрунтовано роз’яснити і ясно визначити переваги і недоліки кожного з видів хватки та надати можливість гравцю самому зробити вибір. Очевидно, що на вибір також можуть впливати такі аспекти, як індивідуальні, особисті вподобання або анатомічно - фізіологічні особливості, також значний вплив може мати характер і темперамент студента, який більше хоче бачити і вживати атакуючі чи захисні технічні удари, що приводить до створення власного стилю гри в настільний теніс.

Література

1.Амелин А.Н. Настольный теннис /А.Н.Амелин, В.А. Пашинин – М.: Фізкультура і спорт, 1999 – 12 с.

2.Барчукова Г.В. Настольный теннис в вузе: учебное пособие для студентов нефизкультурных вузов / Г.В.Барчукова, А.Н. Мизин – М: СпортАкадемПресс, 2002 – 142-150 с.

3.Валетов М.Р. Настольный теннис в практике физического воспитания студентов вузов: методические рекомендации / М.Р.Валетов, Н.П.Наумов, В.В.Смородин – Оренбург:ГОУ ОГУ,2005 – 20 с.

4.Конев Е.В. Спортивные игры: правила, тактика, техника /Е.В.Конев – Ростов н/Д. Изд. «Феникс», 2004 -44 с.

5.Барчукова Г.В. ,В.М.Богушас, О.В.Матицин Теория и методика настольного тенниса: учебник для студ.высш.учеб.заведений /М изд. Центр»Академия», 2006-128с.