Роль профспілок у вирішенні колективних трудових спорів

Середа Ірина Вікторівна, студентка

Науковий керівник: к.ю.н., доцент Омельянчик С.В.

Запорізький національний університет

Реформа правової системи в Україні, в тому числі трудового законодавства здійснюється в умовах економічної кризи. Одним із наслідків кризи є посилення активності профспілок. Дана тенденція проявляється тепер в діяльності профоб'єднань. Загальне зниження рівня життя та росту соціальної напруги знаходять відображення в формах діяльності профспілкових організацій. Колективні трудові спори (конфлікти), які закінчуються страйками є в нинішній час розповсюдженим явищем. В цих умовах підвищується роль профспілок як учасників колективних трудових спорів (конфліктів), направлених на вирішення таких завдань, як переведення конфліктів в мирне русло і мінімізація негативних соціальних та економічних наслідків кризи.

Відповідно до ст.3 Закону "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" сторонами колективного трудового спору (конфлікту) є: на виробничому рівні - наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або первинна профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація та власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи представник; на галузевому, територіальному рівнях - наймані працівники підприємств, установ, організацій однієї або декількох галузей (професій) або адміністративно-територіальних одиниць чи профспілки, їх об'єднання або інші уповноважені цими найманими працівниками органи та власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи чи представники; на національному рівні - наймані працівники однієї або декількох галузей (професій) чи профспілки або їх об'єднання чи інші уповноважені найманими працівниками органи та власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи (представники) на території більшості адміністративно-територіальних одиниць України, передбачених частиною другою статті 133 Конституції України. 

Таким чином, на сьогодні профспілки не є самостійною стороною колективного трудового спору (конфлікту) і можуть представляти інтереси працівників лише після надання їм певних повноважень. Хоча профспілки є не тільки органом громадської організації, а перш за все - представниками трудового колективу, органом, що має визначені законодавством і статутом власні повноваження. 

Так, згідно ст. 36 Конситуції України, громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно цією Конституцією і законами України [1].

Проте, щоб реалізувати завдання, які ставляться перед профспілками, зокрема, захист трудових і соціально-економічних прав та інтересів працівників в органах державної влади, в тому числі і судах, недостатньо, щоб вони визнавалися суб'єктами права, їм необхідно у встановленому порядку набути правоздатності (здатності мати права і юридичні обов'язки) і дієздатності (здатності своїми діями набувати права і виконувати юридичні обов'язки).

У порядку, передбаченому в ст.3 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)", профспілки можуть представляти інтереси найманих працівників тільки у разі, якщо останні їх уповноважили на це. 

З цього приводу певний інтерес представляє досвід держав Східної Європи, і, зокрема, тих, які відносно успішно здійснюють економічні перетворення в останні 10 років. Як відомо, стабільні темпи економічного росту зовсім не виключають росту профспілкової активності. Може бути навіть навпаки - в профспілках з'являється більше підстав домагатися перерозподілу прибутку та підвищення заробітної плати. 

         Мета законодавства про колективні трудові спори (конфлікти) у всіх державах в сутності подібна - перевести конфлікт в цивілізоване русло, підтримати економічну стабільність, в якійсь мірі урівноважити можливості сторін конфлікту. Проте, для досягнення даної рівноваги держави по-різному  використовують деякі процедури, пов'язані з обмеженням тієї чи іншої сторони спору. Різне ставлення виявляють вони і до визначення сторони колективного трудового спору.               

         Так, наприклад, в Польщі згідно Закону "Про вирішення колективних спорів" від 23 травня 1991 року інтереси працівників представляє профспілкова організація закладу праці. У тих випадках, коли в ньому діє їх декілька, то кожна з цих профспілок може представляти інтереси, що є предметом колективного трудового спору або вони створюють спільне представництво. Якщо в закладі праці немає жодної профспілки, то працівники можуть звернутися до профорганізації з іншого закладу праці з проханням представляти їх інтереси в колективному спорі [5, c.333-336].

          Правило про обов'язкове профспілкове представництво має місце також в законодавстві Угорщині, Словаччині, Чехії.  

         По-іншому вирішене це питання в законах Румунії і Болгарії. Згідно румунського Закону №15 від 1991 р. "Про вирішення колективних трудових конфліктів" в колективних трудових конфліктах працівників представляє профспілка; "у випадку, коли в одиниці не створена профспілка або не всі працівники є членами профспілки, з метою вирішення колективного трудового конфлікту працівники обирають своїх представників". Болгарський Закон від 6 березня 1990 р. "Про врегулювання колективних трудових спорів" надав працівникам широкі можливості вирішувати питання про представництво їх інтересів в колективному трудовому спорі. Вони можуть обирати своїх представників або уповноважувати на це "інші органи чи особи", причому не обов'язково профспілку [6, с.456].

Для участі в колективних трудових спорах (конфліктах) та їх вирішенні профспілки наділені серйозною правовою базою. Остання була зміцнена і розширена прийняттям Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності". 

Право профспілок, їх об'єднань представляти інтереси працівників при вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів) у порядку, встановленому законодавством отримало чітке відображення в ч.2 ст.26 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".

Закон передбачає кілька засобів вирішення колективних трудових конфліктів, більшість з яких потребує активної участі профспілки або об’єднання профспілок як на етапі формування вимог трудового колективу та їх розгляді роботодавцем, так і на етапі розгляду трудового спору компетентними на те органами та застосуванні крайніх засобів впливу на роботодавця (страйки та інші акції соціального протесту). До таких засобів вирішення колективних трудових конфліктів Закон відносить:

• використання примирної комісії (орган, призначений для вироблення рішення, що може задовольнити сторони колективного трудового спору (конфлікту), та який складається із представників сторін);

• залучення трудового арбітражу (який складається із залучених сторонами фахівців, експертів та інших осіб і приймає рішення по суті трудового конфлікту);

• передача спору до Національної служби посередництва і примирення (складається з висококваліфікованих фахівців та експертів з питань вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) і має свої відділення в Автономній Республіці Крим та областях);

• оголошення страйку [7].

Рішення про оголошення страйку на підприємстві приймається за поданням профспілкової організації, уповноваженої представляти інтереси найманих працівників, загальними зборами (конференцією) найманих працівників шляхом голосування і вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість найманих працівників або дві третини делегатів конференції. Рішення про оголошення страйку оформляється протоколом. Профспілковий орган, який очолює страйк, зобов’язаний письмово попередити роботодавця або уповноважену ним особу не пізніш як за сім днів до початку страйку, а у разі прийняття рішення про страйк на безперервно діючому виробництві – за 15 днів. Також за три дні до страйку його організатор додатково надсилає повідомлення до органів виконавчої влади та місцевого самоврядування про проведення зборів та мітингів за межами підприємства.

Слід зазначити, що крім профспілок, які беруть участь у вирішенні колективних трудових спорах (конфліктах), до вирішення колективного трудового спору (конфлікту) може залучатися і спеціально створений державний орган - Національна служба посередництва і примирення, яка була утворена Указом Президента України від 17 листопада 1998 року з метою запобігання виникненню колективних трудових спорів, їх прогнозування та сприяння своєчасному їх вирішенню, здійснення посередництва для вирішення таких спорів (конфліктів) [8].

Профспілки, зважаючи і розуміючи те, що тільки завдяки конструктивному діалогу сторін можна уникнути конфліктних ситуацій, активно співпрацюють з Національною службою посередництва і примирення по запобіганню виникнення та вирішення колективних трудових спорів (конфліктів).

Розглядаючи різні елементи правового статусу професійних спілок, пов'язаних зі здійсненням ними права на участь у вирішенні колективних трудових спорах (конфліктах), неможливо не відмітити і тих факторів, які (при певних умовах) можуть зробити профспілку вразливою в гострому конфлікті. Мова йде про ситуації, коли роботодавець намагається чинити тиск на профспілку з метою зміни позиції останньої в ході колективних переговорів або в примирних комісіях. Мова може йти і про тиск зі сторони держави.

Законодавство передбачає певні гарантії, які перешкоджали б такому тиску. Так, наприклад, відповідно до ч.4 ст.34 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", фінансовий контроль за коштами профспілок та їх об'єднань органами виконавчої влади та місцевого самоврядування не здійснюється. Контроль за їх надходженням та витрачанням здійснюють контрольно-ревізійні органи профспілок, обрані відповідно до статутів (положень) профспілок, їх об'єднань.

Ще одне питання, від вирішення якого в значній мірі залежить здатність профспілки реально брати участь у вирішенні колективного трудового спору (конфлікту), а у випадку необхідності - виконувати процедури, пов'язані з прийняттям рішення про страйк та його оголошенням. Це питання про матеріально-технічні умови діяльності профспілки. Згідно ч.2 ст.42 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" надання для роботи виборного профспілкового органу та проведення зборів працівників приміщень з усім необхідним обладнанням, зв'язком, опаленням, освітленням, прибиранням, транспортом, охороною здійснюється роботодавцем у порядку, передбаченому колективним договором (угодою).  

Тож, можна зробити висновок, що профспілки мають низку ефективних важелів впливу на роботодавців, які можливо використовувати у процесі вирішення трудових конфліктів. Відкритим залишається питання щодо активності профспілок, адже кількість трудових конфліктів особливо щодо своєчасної виплати заробітної плати, зважаючи на складне економічне становище в Україні, лише зростатиме. Слід також зазначити, що попри відверте небажання багатьох профспілкових активістів організовувати страйки та мітинги, останні залишаються абсолютно необхідною умовою для зменшення соціальної напруженості, направлення невдоволеності працівників у легітимне русло, яке дасть змогу надалі вести діалог з роботодавцем та звернути увагу останнього на необхідність вирішення конфлікту для нормалізації роботи підприємства.

 
Використані джерела:

1. Конституція України. // Відомості Верховнгої Ради України. — 1996. — № 30.

2. Про внесення змін і доповнень, що стосується розгляду індивідуальних трудових спорів, до Кодексу законів про працю Української РСР та визнання такими, що втрат или чинніст, декяких законодавчих актів: Закон України від 18.02.1992 № 2134-XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2134-12.

3. Кодекс законі про працю України: Закон України від 10.12.1971 № 322-VIII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page7.

4. Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів): Закон України від 3 березня 1998 року № 137/98-ВР [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/137/9.

5. Курій Н.О. Колективні трудові спори за сучасним польським трудовим правом // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2000. - № 35. - С. 333-336.

6. Теліпко В.Е., Дутова Т.Т. Трудове право України: навч. посіб./ За заг. ред. Теліпко В.Е.: – К.: Центр учбової літератури, 2009. – С. 456.

7. Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності: Закон України / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1045-14.

8. Про утворення Національної служби посередництва і примирення: Указ Президента України від 17.11.1998 № 1258/98 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1258/98.