Юхно І. О.

Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця

ПРИНЦИПИ, ЗАВДАННЯ ТА МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМ ПОРТФЕЛЕМ БАНКУ

В світовій практиці кредитний портфель банку є одним із найризикованіших напрямів і найвагоміших компонентів структури відсоткових доходів. На сьогодні існують певні труднощі діяльності банків, пов’язані зі збільшенням частки ненадійних кредитів серед наданих. Для поглиблення розуміння ролі кредитного портфеля у діяльності банку необхідно визначити принципи, завдання та методи, за допомогою яких відбувається його управління в банку. Саме тому обрана тема є досить актуальною.

Дослідженням основних наукових підходів до трактування сутності кредитного портфелю з виділенням його ролі при здійсненні операцій з кредитування, місця у загальному обсягу операцій займалися вітчизняні і закордонні вчені, зокрема В. Васюренко, А. Герасимович, Л. Примостка, М. Савлук, П. Чуб, Є. Рясних та інші.

Управління  кредитним портфелем банку було визначено як процес, спрямований на забезпечення раціонального співвідношення дохідності та надійності портфеля. П. Чуб [2] визначає це поняття як процес та поділяє його на п’ять послідовних етапів: вибору кредитної політики; аналізу ринку кредитів; формування кредитного портфеля; перегляду кредитного портфеля; оцінки ефективності кредитного портфеля.

Управління кредитним портфелем передбачає виконання основних завдань, серед яких є:

забезпечення максимального рівня дохідності кредитного портфеля та акціонерного капіталу банку при мінімальному рівні ризику;

забезпечення зваженого та оптимального використання кредитних ресурсів;

досягнення оптимального балансу між зростанням обсягу кредитного портфеля та темпами поліпшення його якості;

виконання всіх вимог та нормативних показників, викладених в інструкціях, розпорядженнях і постановах НБУ, у тому числі регламентуючих обсяги кредитних вкладень, максимальні суми кредитів (у тому числі інсайдерам, пов’язаним та асоційованим особам);

розширення клієнтської бази шляхом надання кредитних послуг високої якості [1].

На кожному із вище перелічених етапів процесу управління кредитним портфелем існують певні ризики, для їх попередження та досягнення максимальної дохідності банки керуються певними принципами.

Одним із принципів є цільове призначення позички, яке полягає у тому, що економічні суб’єкти, що виявили намір вступити в кредитні відносини, повинні заздалегідь чітко визначити, на яку ціль будуть використані позичені кошти. Даний принцип визначає строк кредиту, наявність забезпечення і є передумовою для виконання інших принципів.

Строковість  позички передбачає, що вільні кошти кредитора передаються позичальнику на чітко визначений строк, який сторони повинні узгодити в момент вступу в кредитні відносини. Виконання даного принципу дозволяє визначити плату за позичені кошти, порядок повернення коштів тощо. Поверненiсть  позиченої вартості кредитору означає, що позичальник повинен повернути кредитору весь обсяг одержаної в позичку вартості. А платність передбачає повергнення не лише основної суми боргу, а й додаткових коштів у формі процента. Адже коли кредитор передає свої вільні кошти в позичку, то втрачає частину доходу, яку міг би отримати при самостійному використанні цих коштів. Забезпеченість полягає в наявності гарантії у кредитора та сприяє поверненню основної суми боргу та процентів [1].

Операції кредитування повинні забезпечувати витяг кредитними установами максимального прибутку при допустимому рівні ризику. Для ефективного їх проведення банки користуються різними методами управління кредитним портфелем. До них можна віднести: коефіцієнтний аналіз якості кредитного портфелю; оцінка кредитоспроможності позичальника; резервування; комплексна оцінка кредитного ризику; діагностика кредитного портфеля; побудова оптимізаційної моделі управління кредитним портфелем.

Проаналізуємо деякі з них. Одним із найефективніших методів є оцінка кредитоспроможності позичальника. При цьому перевіряють фінансовий стан позичальника, його кредитну історію, наявність забезпечення кредиту. Також обов’язковою умовою проведення кредитних операцій є необхідність формування резерву. Його формування зумовлене можливим знеціненням позики, яке може виникати в результаті реалізованого пов'язаного з даною позикою кредитного ризику. Формуючи резерв, банк, як правило, виходить з категорії позики. Відповідно до категорії визначається розмір резерву.

При формуванні кредитного портфелю також потрібно враховувати основні показники кредитної діяльності банку та проводити аналіз подібних показників інших банків в Україні.

Підсумовуючи вищесказане, можна відзначити, що управління кредитним портфелем є процесом, який можна поділити на декілька етапів, які забезпечують виконання основних завдань, які ставить банк в процесі управління. Даний процес базується на певних принципах, які дозволяють максимально ефективно виконувати ці завдання. А наявність методів управління кредитним портфелем в роботі банку дає можливість попередити наявні ризики та досягти певного рівня дохідності кредитного портфеля банку.

Отже, управління портфелем кредитування є складним процесом та носить комплексний характер і вимагає відповідного підходу.

Література

1. Рясних Є. Г. Система управління кредитним портфелем у комерційному банку / Є. Г. Рясних, А. А. Пономарьов, М. О. Микитин // Вісник Хмельницького національного університету. - 2011. - №. 2. - С. 146-149.

2. Чуб П. М. Підходи до управління кредитним портфелем комерційного банку: автореф. дис. канд. екон. наук: спец. 08.04.01 «Фінанси, грошовий обіг і кредит» / Чуб Павло Михайлович. - Київ, 2003. - 18 с.