Миколаєць Анатолій Петрович

здобувач Міжрегіональної академії управління персоналом, м. Київ

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДЕРЖАВНОГО КОНТРОЛЮ

З’ясування природи і змісту державного контролю є неможливим без аналізу поняття «контроль». Термін «контроль» походить від французького слова «controle», що означає «перевірка». В сучасній українській мові слово «контроль» вживається в таких значеннях: перевірка, облік діяльності кого-небудь, чого-небудь, нагляд за ким-небудь, чим-небудь; установа чи організація, що здійснює нагляд за ким-небудь, чим-небудь або перевіряє когось, щось; контролери. Варто підкреслити, що термін «контроль» потрібно розглядати і як контроль для протидії чомусь небажаному, для виявлення, попередження та припинення протиправної поведінки.

Контроль не існує в ізольованому вигляді, він здійснюється в певній галузі управління, з її особливостями і конкретним змістом, у певному обсязі та формі. Він спрямований на конкретний результат і шляхи досягнення цього результату, а також усунення суб’єктивних та урахування об’єктивних перешкод при здійсненні управлінської діяльності.

Сьогодні до поняття «контроль» долучаються і такі риси, як-то: здійснення перевірки раціональності, економічності й доцільності тих чи інших процесів управління та об’єктивної професійної обґрунтованості рішень, що виходять за межі правомірності.

У зв’язку з цим необхідно відмежувати контрольні функції від наглядових за цілями й об’єктами діяльності. На нашу думку, нагляд і контроль різняться за об’єктами діяльності – нагляд обмежується перевіркою дотримання певних правил, тоді як контроль має ширшу компетенцію, яка включає перевірку не лише правильності контрольованої діяльності, а й доцільності та ефективності її здійснення. При цьому нагляд, на відміну від контролю, не пов’язаний із втручанням у діяльність піднаглядного об’єкту. Таким чином, можна зробити висновок про те, що контрольна діяльність ширша, ніж наглядова.

Призначення контролю полягає у виявленні реального стану справ у різних сферах життєдіяльності суспільства, отриманні інформації, обробка якої дає можливість віднайти необхідні вирішення різноманітних питань розвитку суспільства та держави.

Контроль як соціальне явище, притаманне державно-організованому суспільству, є невід’ємною частиною державного управління, без якого неможлива реалізація державою зовнішньої й внутрішньої політики, забезпечення виконання соціально-економічних програм тощо. Отже, у теорії державного управління як виду соціального управління контроль розглядається як загальна функція управління, наприклад, поряд із такими функціями, як: організація, планування, регулювання та кадрове забезпечення, або у групі з функціями керівництва, координації, організації та регулювання. Відтак, контроль в державному управлінні – сукупність дій, які керуючі суб’єкти здійснюють відповідно підконтрольних об’єктів для досягнення цілей контролю, щоб попередити стагнацію та знищення системи державного управління під впливом зовнішніх та внутрішніх факторів. Як частина управлінської діяльності він полягає в нагляді й перевірці процесу функціонування об’єкта з метою подолання ухилення від заданих параметрів.

Державний контроль – одна з форм здійснення державної влади, забезпечення додержання законів та інших нормативних актів, що видаються органами держави, система державних органів перевірки. Контроль здійснюють тією чи іншою мірою усі суб’єкти державного управління, оскільки в межах своєї компетенції контролюють виконання прийнятих рішень, дотримання законодавства в діяльності всієї системи, окремої галузі чи структурної управлінської ланки. Такий контроль може стосуватись як внутрішніх, так і зовнішніх аспектів управлінської діяльності.

Отже, державний контроль як загальнодержавна функція здійснюється на різних рівнях і є важливою ознакою змісту держаного управління. По-перше, це взаємний контроль різних гілок влади, який реалізується ними в специфічних, тільки їм притаманних формах; по-друге, відомчий контроль, тобто контроль, який здійснюється всередині кожного міністерства або відомства з боку вищестоящих органів стосовно нижчестоящих; по-третє, це позавідомчий контроль органів державного управління за виконанням законів організаціями та громадянами.

Головна мета державного контролю – підвищення ефективності діяльності органів державної влади і управління стосовно захисту інтересів країни та її громадян шляхом посилення відповідальності цих органів і їхніх посадових осіб за виконання покладених на них обов’язків. Якщо управлінську діяльність кваліфікувати як певного роду суспільні відносини, через які реалізуються численні прямі та зворотні зв’язки між суб’єктами і об’єктами управління, то функції контролю мають тісно поєднуватися з іншими формами та елементами державного управління, зумовлюючи їхній взаємозв’язок.

Предметом державного контролю є процеси і явища дійсності, які слід розглядати з погляду їхньої можливої невідповідності окресленим цілям, програмам, правовим нормам, а також різнобічним інтересам суспільства і його суб’єктів.

У загальному вигляді під формами державного контролю слід розуміти способи провадження контрольної діяльності, її практичну реалізацію, здійснювану в межах наданих державним контрольним органам повноважень, що базується на відповідних принципах і застосовується для досягнення поставлених цілей з найбільшим ступенем результативності контрольної діяльності.

Форми, які застосовуються під час здійснення контролю, можуть бути різними, що залежить від багатьох обставин (суб’єкта і предмета контролю, його мети, застосування засобів). До основних форм контролю можна віднести: перевірки, ревізії, аналіз інформаційних матеріалів, ознайомлення зі звітами, повідомленнями. Варто зазначити, що контроль в основному здійснюється у формі перевірок (обстеження і вивчення окремих напрямів фінансово-господарської діяльності, за результатами яких складається довідка або доповідна записка), ревізій (документальний контроль фінансово-господарської діяльності, за наслідками якої складається акт), проведення рейдів, оглядів, затребування звітів тощо.