Психология и социология / 8. Педагогическая психология

Кононенко С. А.

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», Україна

До проблеми узгодженості індивідуальних стилів научіння та стилів навчання

Термін «стиль научіння» (англ. learning style) стосується низки конкуруючих та спірних теорій, згідно з якими всіх людей можна розділити на певні категорії за критерієм їхнього стилю научіння. Одначе підходи різних теорій щодо визначення цього критерію різняться. Багато освітян переконані, що якщо має місце невідповідність між стилем научіння більшості учнів у групі і стилем та методами навчання, або викладання, які використовує вчитель, академічна успішність студентів погіршується. Для подолання цієї проблеми вчителі повинні намагатися досягти балансу між методами навчання (на відміну від намагань навчати кожного студента виключно у відповідності до його вподобань та схильностей). Якщо такий баланс вдається досягнути, всі студенти будуть навчатися частково згідно зі своїми вподобаннями, що веде до підвищення рівня задоволеності та бажання навчатись, і почасти не зовсім так, як їм хотілося б, що надає їм можливість розвивати навички вирішення проблем і здолання труднощів, які спочатку, можливо, викликають відчуття дискомфорту, але які згодом вони зможуть використовувати, щоб бути ефективними професіоналами.

Існує ціла низка підходів до класифікації стилів научіння. Наприклад, модель стилів научіння Фельдера-Сільвермана [1] описує чотири виміри особистості, які впливають на научіння і які можна розглядати як континуум з однією преференцією на крайньому боці зліва та її протилежністю на крайньому боці справа. Цими вимірами є раціоналістично-інтуїтивний (англ. sensing-intuitive), який визначає спосіб, у який індивід отримує та засвоює інформацію, візуально-вербальний (англ. visual-verbal), який описує спосіб представлення інформації, активно-рефлективний (англ. active-reflective), що визначає, як інформація обробляється, та послідовно-глобальний континуум (англ. sequential-global), який визначає, як інформація організовується та як розуміється індивідом. Виходячи з цих вимірів, виділяється вісім стилів научіння: 1) раціоналістичний – надає перевагу конкретному мисленню, практичний, цікавиться фактами та процедурами; 2) інтуїтивний – надає перевагу концептуальному мисленню, інноваційний, цікавиться теоріями та смислами; 3) візуальний – надає перевагу візуальному представленню інформації, зображенням, діаграмам, блок-схемам; 4) вербальний – надає перевагу письмовому та усному способам представлення інформації; 5) активний – воліє випробувати речі в дії, працювати з іншими в групах; 6) рефлективний – ретельно обдумує, працює сам або з партнером, якого знає; 7) послідовний – надає перевагу лінійному мисленню, порядку, вчиться, послідовно нарощуючи знання невеликими порціями; 8) глобальний – надає перевагу цілісному, системному мисленню, вчиться, засвоюючи знання цілісно, великими порціями.

Інший приклад класифікації стилів научіння – всім добре відома концепція візуального, слухового та кінестетичного типів учнів. До цих трьох стилів научіння останнім часом почали добавляти четвертий стиль – читаючий/пишучий (тобто вербальний).

Іншим надзвичайно популярним серед освітян підходом до класифікації стилів научіння є модель, яка базується на теорії множинних інтелектів Х. Гарднера (Howard Gardner), які включають вербально-лінгвістичний, логіко-математичний, візуальний/просторовий, тілесно-кінестетичний, натуралістичний, музикальний, міжособистісний, особистісний та екзистенціальний інтелекти. Одними з ключових положень його теорії є ідеї про те, що: 1) всі люди мають свій індивідуальний інтелектуальний профіль, який складається з усіх видів інтелекту у різних пропорціях; 2) освіту можна зробити більш ефективною, якщо визначити інтелектуальний профіль учнів і розробити відповідні до цього профілю навчальні заходи; 3) усі види інтелекту можуть «працювати» узгоджено або незалежно один від одного.

На сьогоднішній день ідея про стилі научіння та необхідність начальних методів та прийомів, що відповідають цим стилям, є дуже популярною. Розробляються численні теорії, тести, навчальні програми, що базуються на цих поглядах. Освітня спільнота з ентузіазмом сприйняла ідею стилів научання, майже не звертаючи уваги на те, наскільки вона і науково підтвердженою вона є. Х. Пашлер зі своїми колегами, яких журнал Психологічна наука в інтересах суспільства запросив критично проаналізувати наявні докази та свідчення, які б доводили валідність теорії стилів научіння, дійшли висновку, що таких свідчень майже не існує. Це частково пояснюється невеликою кількістю досліджень стосовно взаємодії між стилем научіння та навчальними умовами, а також невеликою кількістю досліджень, проведених у суворій відповідності до методологічних принципів подібних досліджень. Відсутність наукових підтверджень, одначе, все ще не можна вважати спростуванням теорії стилів научіння. Практикам потрібно шукати такі навчальні прийоми і класифікаційні системи, для яких існує достатня доказова база [2].

Література:

1. Felder and Silverman, 1988. R.M. Felder, L.K. SilvermanLearning styles and teaching styles in engineering educationEngineering Education, 78 (7) (1988), pp. 674-681

2. Pashler, H., McDaniel, M., Rohrer, D., & Bjork, R. (2008). Learning styles concepts and evidence. Psychological Science in the Public Interest, 9(3), 105-119