Психология и социология /9. Психология развития

студ. Гуркова Л.А., канд. психол. наук Самошкіна Л.М.

Дніпровський національний університет ім. Олеся Гончара,Україна

Характер зв'язку переживання самотності особами пізнього зрілого віку з рівнем інтернальності

Демографічне старіння є глобальною тенденцією розвитку сучасного суспільства. Однією із головних проблем в пізньому зрілому віці є самотність. Традиційно цей період життя сприймається як вік печалю, втрат, жалоби. Дуже часто літні люди скаржаться на почуття соціальної незахищеності, незатребуваності, покинутості, відчуження, на нерозуміння з боку молодого покоління, а також на відсутність турботи і підтримки держави. В період пізньої зрілості є велика кількість чинників, завдяки яким людина може відчути себе самотньою. У роботах Ю.Б. Дубовик, О.В. Краснової, Т.Л. Крюкової, Н.Ф. Шахматова проаналізовані вплив соціально-психологічних характеристик на переживання самотності літніх людей, концепції соціальної поведінки особистості в похилому віці, динаміка зміни статусу літньої людини [4]. Але питання зв'язку локусу контролю з переживанням самотності на даний час є недостатньо розробленим.

Об’єктом дослідження, що розглядається, були особи пізнього зрілого віку як суб’єкти переживання самотності, а предметом – саме характер зв'язку переживання самотності особами пізнього зрілого віку з рівнем інтернальності.

Концептуальне передбачення про існування певного зв'язку між переживанням самотності особами пізнього зрілого віку та рівнем інтернальності було конкретизовано у наступних емпіричних гіпотезах: 1. Для осіб пізнього зрілого віку характерні високі показники рівня позитивної самотності, які не мають відмінностей в залежності від рівня інтернальності. 2. Зі зростанням рівня інтернальності знижується рівень суб’єктивного переживання самотності. 3. Чим вище рівень залежності від спілкування, тим вище рівень суб’єктивного переживання самотності.

Аналіз психологічній літератури показав відсутність єдиного погляду щодо визначення поняття «самотність»: феномену самотності приписуються як творчі та позитивні, так і болючі властивості. В даній роботі провідним є екзистенціальний підхід, який розглядає самотність як позитивний ресурс для розвитку власної особистості та встановлення глибоких відносин з людьми.

Згідно класифікації ВОЗ (2016), до осіб пізнього зрілого віку належать: особи похилого віку (60-74 р.), особи старечого віку (75-90 р.) та довгожителі (старші за 90 р.). В сучасному суспільстві одним із сильних стресорів у пізньому зрілому віці є переживання самотності. Для літніх людей властива подвійність у взаємодії з оточуючими: звуження кола спілкування викликає у них тяжкі переживання і одночасно вони прагнуть відгородитися від оточуючих, щоб зберегти стабільність свого власного світу. Позитивне значення самотності (усамітнення) в пізньому віці зазначають Еріксон, Н.В. Хамітов, А. Шопенгауер та ін.

Найважливішим фактором, що визначає переживання самотності в старості, є збереження контролю та самоконтролю [1; 5]. Самотні люди нерідко бачать в самих собі причину своєї самотності, приписуючи її недолікам характеру, відсутності здібностей, особистій непривабливості більшою мірою, ніж чинникам, підвладним свідомому вольовому контролю: недоліку власних зусиль, прикладених для налагодження контактів та ін. [2]. Тому здається цікавим дослідити характер зв'язку рівню інтернальності з рівнем переживання самотності особами пізнього зрілого віку, а також особливості зв'язку рівня залежності від спілкування з переживанням самотності, бо неприйняття самотності може призводити к постійному униканню усамітнення та пошуку соціальних контактів.

Для перевірки гіпотез дослідження використано такі психодіагностичні засоби: тест на визначення локусу контролю Дж. Роттера, «Диференційний опитувальник переживання самотності» Є.М. Осіна та Д.О. Лєонтьєва, методику суб'єктивного відчуття самотності Д. Расела (UCLA) (адаптація І.М. Ішмухаметова). Обробка результатів дослідження проведена за допомогою математико-статистичних методів: аналізу кореляційних зв’язків суб’єктивного переживання самотності з рівнем інтернальності та рівнем залежності від спілкування за критерієм Пірсона; пошуку розбіжностей між показниками позитивної самотності в залежності від рівня інтернальності за критерієм U Манна-Уітні.

До вибірки досліджуваних увійшли 52 особи пізнього зрілого віку: 24 людини похилого віку та 28 осіб старечого віку. Середній вік – 72,9 роки. З них 9 чоловіків та 43 жінки. Всі вони – непрацюючі пенсіонери.

Результати дослідження.

За допомогою методики Дж. Роттера було виявлено 23 особи з екстернальним локусом контролю та 29 осіб з інтернальним локусом контролю.

Результати досліджуваних за шкалою самотності UCLA Д. Рассела дозволили сформувати три групи: з низьким, середнім та високим рівнем переживання самотності (31 особа, 18 осіб та 3 особи відповідно). За диференціальним опитувальником переживання самотності Є.М. Осіна і Д.О. Леонтьєва [3] були отримані відомості про рівень позитивної самотності, ступінь залежності від спілкування, особливості переживання самотності.

Первинні дані були піддані статистичній обробці в програмі SPSS17.0. Результати, отримані після обробки даних, дозволяють підтвердити першу емпіричну гіпотезу: за критерієм U Манна-Уітні відсутні значущі відмінності між екстерналами та інтерналами у показниках позитивної самотності (р ≤ 0,01). Середнє значення позитивної самотності у людей пізнього зрілого віку дорівнює 26,42 (6,39 – стандартне відхилення), що перевищує середні значення, отримані у вибірці волонтерів 24,99 (5,69), так і значення, отримані при дослідженні відвідувачів клубів знайомств 25,64 (4,54) [3].

Використання коефіцієнту кореляції Пірсона виявляє слабкий зворотній зв'язок (-0,387, при р≤ 0,01 за методикою UCLA та -0,335, при p≤0,05 за методикою ДОПС-3к) між рівнем інтернальності та суб’єктивним переживанням самотності у осіб пізнього зрілого віку й підтверджує емпіричну гіпотезу, що зі зростанням рівня інтернальності знижується рівень суб’єктивного переживання самотності.

Кореляційне дослідження виявило слабкий прямий зв'язок між переживанням самотності та залежністю від спілкування (коефіцієнт кореляції Пірсона 0,273, при р ≤ 0,05). Це доводить наступну емпіричну гіпотезу нашого дослідження: чим вище рівень залежності від спілкування, тим вище рівень суб’єктивного переживання самотності.

Слабкі зв’язки між змінними, можливо, пов’язані з особливостями когнітивної сфери досліджуваних, а можливо з тим, що до вибірки увійшли соціально активні представники старшого покоління.

Результати дослідження можуть бути використані співробітниками соціальних служб, спеціалістами, зайнятими в сфері геронтології та соціології, при викладанні навчальних курсів «Вікова психологія», «Психологія людей похилого віку» та ін. Матеріали роботи можуть лягти в основу психологічно-просвітницьких бесід щодо проблем старіння з особами пізнього зрілого віку.

Перспективу розробки теми складає розширення вибірки досліджуваних, залучення до дослідження соціально неактивних осіб пізнього зрілого віку.

Література:

1. Балтес П. Б. Всевозрастной подход в психологии развития: исследования динамики подъемов и спадов на протяжении жизни / П. Б. Балтес // Психол. журн. – 1994. – Т. 15. – № 1. – С. 60-80.

2. Ермолаева М. Практическая психология старости / М. Ермолаева. – М.: ЭКСМО-Пресс, 2002. – 320 с.

3. Осин Е.Н. Дифференциальный опросник переживания одиночества: структура и свойства / Е.Н. Осин, Д.А. Леонтьев //Психология. Журнал Высшей школы экономики. – 2013. – Т. 10. – № 1. – С. 55–81.

4. Прохорова М. В. Феномен одиночества пожилых людей: социологический анализ: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. психол. наук: спец. 19.00.01 /М.В. Прохорова. – Нижний Новгород, 2007. – 20 с.

5. Психология старости. Хрестоматия/ сост. Д. Райгородский. – М.: Бахрах, 2004. – 736 с.