В.В. Бендас

ВДНЗ «Буковинський державний медичний університет», м. Чернівці

РАННЯ ВАКЦИНАЦІЯ БЦЖ – ОДНА ІЗ ПРИЧИН РОЗВИТКУ ДИТЯЧОГО ЛЕЙКОЗУ

Лейкемія або рак крові - термін, який характеризує цілий ряд захворювань кровоносної системи. Найбільше страждають лейкоцити («біла» кров), саме з цієї причини хвороба широко відома як білокрів’я. Центром захворювання є кістковий мозок - орган, відповідальний за формування імунокомпетентних клітин, а також кров’яних пластинок тромбоцитів. Лейкоцити необхідні людському організму для боротьби з інфекційними захворюваннями, еритроцити збагачують організм киснем, а тромбоцити відповідають за згортання і запобігають втраті крові при пораненнях. У разі лейкозу кров збагачується аномальними лейкоцитами, які дуже швидко розмножуються і поступово витісняють нормальні клітини, що вже не можуть нормально функціонувати. Цей факт призводить до серйозних ускладнень, таких як анемія, кровотеча, інфекційні захворювання, підвищена стомлюваність.

Окрім лейкемій після БЦЖ виникали ускладнення у вигляді нелегеневих форм туберкульозу, оститів, остиомієлітів, дисбіозу та ін. Про це неодноразово заявляли лікарі іммунологи, фтізіатри та педіатри з причини нераціонального застосування БЦЖ, насамперед про щеплення новонароджених у перші дні їх життя. Вся інша медична спільнота лікарів попереджає про те, що видозмінені мікобактерії туберкульозу, які використовуються в процесі виготовлення вакцини БЦЖ, потрапляючи в організм людини, призводять до певних змін у ньому, вони можуть не тільки повернути інфекційну агресивність, але і набути нові більш агресивні властивості у тому числі й онкогенні.

Ще на початку 60-х років академік Л.О.Зільбер говорив, що причиною розвитку гострого лейкозу є розбалансування в роботі імунної системи в результаті незатухаючого (у тому числі) «поствакцинального стану», який починається в нас у пологових будинках і активно продовжується в дитячому, підлітковому та юному періоді.

Станом на сьогодні дитячий лейкоз різко прогресує. Серед різноманіття причин розвитку дитячого лейкозу є проведення щеплення БЦЖ. Відповідно до календарного плану проведення щеплення, затвердженого МОЗ України, щеплення БЦЖ проводиться ще пологових будинках. Але в сучасних умовах вони повинні мати як мінімум статус неонатальних центрів, з особливими умовами для догляду за новонародженними. А чи готова імунна система немовляти до зустрічі з живими мікобактеріями туберкульозу? Думаю, що не зовсім. Ми не знаємо що відбувається з тимусом - основним центральним імунним органом, який продукує імунокомпетентні Т-клітини, проте знаємо, що імунна система починає функціонувати в межах «норми» тільки через 6 місяців після народження. Разом з тим від «якості» та «кількості» Т - клітин залежить стан здоров'я новонародженого. Від їх функціонального стану залежить здатність сприйнятливого організму виробляти чи не виробляти антитіла проти збудника туберкульозу. Після введення БЦЖ починається серйозна перебудова природних особливостей імунної системи, у першу чергу, її складової - макрофагів на живі мікобактерії туберкульозу, які є основою вакцини БЦЖ. Грубе порушення тонкого захисного механізму шляхом імунотерапії викликає прискорену втрату «імуносили», при цьому розвивається акцентована інволюція вилочкової залози, яка ще не встигла приступити до виконання своїх «обов’язків», відкриваючи при цьому дорогу до онкозахворювань.

Лімфоцити входять до родини лейкоцитів - білих кровяниїх тілець крові. Кров, як відомо представлена рідкою її частиною - плазмою, еритроцитами (червоними кровяними шариками), лейкоцитами і тромбоцитами. Скоріш за все, після проведення вакцинації БЦЖ (імуностимуляції), у крові накопичуються певні фактори, які по різному можуть впливати на клітини імунної системи, при цьому порушуються умови функціонування лімфоцитів, підвищується перевантаження імунокомпетентних клітин.

Їх виснаження може призвести до змін у системі кровотворення. Тривалий післявакцинальний стан у кінці кінців може стати причиною порушень гемопоезу. У роботах Н.П.Шабалової відмічена провакаційна роль вакцин в розвитку латентного перебігаючого лейкозу в дітей, а також появі загострень лейкозу під дією щеплень (особливо живими мікроорганізмами).

Тому вакцинація повинна бути розумно індивідуальною і раціональною. Проведення діагностичного імунологічного обстеження як до так і після проведення вакцинації повинно стати обов’язковим з метою виключення розвитку автоімунних процесів, різноманітних онкозахворювань, а серед них - дитячого лейкозу.