викладач Бойко І. В.

Національний технічний університет України «Київський Політехнічний Інститут»

Систематизація паралінгвістичних засобів у концепції

Г. Крейдліна

Бажання наукової спільноти структурувати засоби спілкування як мовні та і парамовні привела багатьох науковців до спроб класифікувати паралінгвістичні засоби, які можна об’єднати в певні категорії.

Своєрідність артикуляції людини полягає в тому, що, крім утворення одиниць комунікації за допомогою органів мовлення і, насамперед голосу, у самому акті комунікації втілюються всі характеристики властиві мовцю, що виявляються, крім жестів і міміки, насамперед голосовими якостями людини.

Звучання мови пов’язане з голосом, який людина отримує при народженні і яким сигналізує свою появу на світ. Мову супроводжує голосова гра, падіння та підвищення тона, раптові паузи, зміна сили та тембру, тобто всі компоненти інтонації, яка відноситься до суто лінгвістики. Описуючи різні типи голосів, Г. Крейдлін підкреслює, що паралінгвістика вивчає не особливості інтонації, а саме голосові параметри її вираження (2).

Паралінгвістика, як і будь-яка інша наука, має центр і периферію. До центру відносять а) окремі немовленнєві звуки, які людина продукує ротовою та носовою порожнинами; б) звукові комплекси, які виникають і беруть активну участь у різного типу фізіологічних реакціях і мають особливі контекстні значення, наприклад, кашель, плювки, ікавка, ридання, свист, тощо; в) голос та його постійні якості, голосові особливості актуального мовлення або гри голосом (фонації), а також г) парамовні просодичні елементи, які беруть участь в процесі комунікації і які сприяють організації і передачі смислової інформації (смислова просодика). До них відносяться емоційне акцентне виділення складів та більших фрагментів мовленнєвого потоку, темп мовленнєвої реалізації фраз, тональний рівень гучного, тихого і шепітного мовлення, довгота складу у протяжному мовленні, тощо; д) значущі мовчання та паузи.

Важливу роль в просодичній реалізації змісту відіграють також жести та міміка, які супроводжують емоційні інтонації при вираженні суб’єктивно-модальних значень. Наприклад, англійське Yes часто реалізується разом з характерним для цього висловлення кивком голови, таким чином утворюються певні інтонаційно-кінетичні комплекси.

До периферії Г. Крейдлін відносить звуки природи, або різних механізмів, звукові послідовності, наприклад бій годинника, які відіграють не останню роль у житті людини. Сюди науковець відносить різні звуки від контакта людини з навколишнім середовищем (стук у двері,
звук від удару кулаком об стіл, тощо). Але з цим важко погодитись, тому що перераховані вище звуки не можна віднести до тих звуків, які супроводжують мовлення, додаючи йому особливого забарвлення або змісту.

Фернандо Пойатос, один з найавторитетніших спеціалістів в галузі невербальної семіотики пропонує чотири основні паралінгвістичні категорії: параметри звучання, кваліфікатори, диференціатори та альтернанти. Але Г. Крейдлін зазначає, що даний перелік не претендує на статус класифікації і пропонує де-що змінений список компонентів даних категорій (2, 29).

До параметрів звучання належать мелодика інтонем, градації інтенсивності звуку, тривалість пауз та складів, темп, ритм, висота тону.

До кваліфікаторів належать різні за своїми властивостями звукові ефекти – додаткові до мовлення модифікатори, націлені на досягнення певної комунікативної мети: скрипучість, шепіт, жорсткість голосу, тощо.

Диференціатори – це третя паралінгвістична категорія, яка розрізнює:

а) звуки, які розрізнюють моделі поведінки: зітхання, позіхання, кашель, плач, ридання, сміх, ікавка та ін.;

б) патологічні звуки: плач невротика, істеричний плач, крики, стогін при больових відчуттях;

в) паралінгвістичні звукові та голосові засоби, які регулярно співвідносяться з обманом, маніпуляцією та грою голосом.

г) звуки різних функціональних типів: биття серця, урчання в животі, тощо. Але дана категорія визиває сумнів щодо своєї приналежності до мовлення.

Ще одна паралінгвістична категорія, альтернанти – поодинокі немовленнєві звуки та комбінації звуків. В даному випадку розглядаються горлові прочистки, шипіння при вдиху або видиху. Наприклад, звук глибокого видиху може позначати стомленість фізичну або психологічну.

Г. Крейдлін, також, подає класифікацію різних периферійних засобів та адаптерів, які не належать до засобів невербальної комунікації, і тому не викликають зацікавленості.

Таким чином, погоджуючись з Г. Крейдліном, до паралінгвістики відносимо усі ті засоби передачі інформації, які пов’язані зі звучанням мови. Тобто паралінгвістика – це розділ мовознавства, який вивчає звукові засоби, які супроводжують мову, але формально не відносяться до мови.

Література:

1. Крейдлин Г. Е. Невербальная семиотика: Язык тела и естественный язык / Григорий Ефремович Крейдлин. – М.: Новое литературное обозрение, 2002. – 592 с.

2. Сєрякова І. І. Магія невербальної комунікації. Навч. посібник англійською мовою. – 2-ге видання зі змінами та доповненнями / Ірина Іванівна Сєрякова. – К.: Освіта України, 2009. – 161 с.