викладач Бойко І. В.

Національний технічний університет України «Київський Політехнічний Інститут»

Паралінгвістичний компонент інтонації в концепції

Д. Болінджера

        

Разкодувати значення всіх паралінгвістичних засобів та створити пара лінгвістичні універсалії, які притаманні всім народам світу – це одна з найголовніших проблем, яку лінгвістам потрібно буде вирішити у наступні декілька десятиліть.

Вчені розмірковують над тим що є інтонація та просодія, відносячи ці категорії до лінгвістичних засобів спілкування, тоді як Д. Болінджер пропонує свою інтерпретацію цих категорій. В його розумінні інтонація – це частина жестового комплексу, примітивна функція якого вказувати на емоційний стан того, хто говорить. Він відносить інтонацію то паралінгвістичних засобів, оскільки людину можна впізнати скоріше тоді, коли проявляється емоція, а не тоді, коли обличчя відносно нейтральне.

Цікавим є його спостереження щодо універсальності паралінгвістичних засобів, які, як було виявлено, однакові у народів Північної Америки та народів Африки та Азії. Автор стверджує, що треба вміти володіти своїм голосом для досягнення певної мети. Це оволодіння має прийти через емоцію, через почуття. Наприклад, два викладачі англійської мови використали дві різні техніки для навчання інтонації наказу. Перший описав структуру інтонаційного контура, який він очікував від студента. Другий дав установку на почуття, емоції, які людина повинна мати, коли віддає наказ. Перший робить спробу досягти успіху через аналіз, а другий, виконуючи поради К. Станіславського, намагається допомогти студентові створити певну емоцію, з якої виникає потрібний інтонаційний контур. Таким чином, виникає питання: інтонація – це розумове чи емоційне, умовне чи експресивне. Коли читач-професіонал читає вголос, то він намагається передати зміст за допомогою інтонації та того, що знаходиться за її межами, і, звичайно, робить це так, як він відчуває або сприймає те, що він читає, і робить він це несвідомо, або напівсвідомо. Аудиторія, на яку спрямоване повідомлення, реагує на весь комплекс вербальних і невербальних засобів. „Видимі і невидимі невербальні засоби не можуть бути виключені з вербального повідомлення. Якби це можна було б зробити, то телефон став би ще біднішим інструментом ніж він є зараз” (1) .

Отже, питання статусу категорії інтонації є невирішеним, тоді як не залишається сумнівів щодо існування паралінгвістичних універсалій, які потребують детального вивчення, узагальнення та класифікації.

 

Література:

1. Bolinger D. Intonation and its Parts / Dwight Bolіnger. – Stanford: Stanford University Press, 1994. – 421 p.