Философія /2. Соціальна філософія

К.філос.н. Моргун О.А

ДВНЗ «Криворізький національний університет»,Україна

КОМУНІКАТИВНА МАКРОЕТИКА В УМОВАХ ФОРМУВАННЯ ІНТЕГРОВАНОГО КОМУНІКАТИВНО-ПРАКТИЧНОГО СВІТОГЛЯДУ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Сьогодні в коло соціально-філософських розробок попадають проблеми і протиріччя ХХ ст., що уже намітилися. До таких аспектів відноситься соціальна динаміка комунікацій, представлена не тільки в реальних поведінкових взаємодіях, але й у вербально-дискурсивних,знаково-символічних і віртуальних формах інтеракцій. Актуальність проблеми становлення суспільних систем соціокомунікативного типу зумовлюється головним чином тим, що сучасне суспільство переживає етап постіндустріального розвитку і вибирає вектори свого подальшого прогресу: культурного, технологічного, інформаційного, соціогуманітарного, духовного.

Базовим відношенням в громадському суспільстві культурно-інформаційного типу є відношення соціокомунікативного обміну і розподілу. Його суспільна якість – суспільний досвід, комунікативний досвід суспільної життєдіяльності. За П. Юркевичем, він має не тільки новий рівень порозуміння громадян на духовно-трансцендентальній основі, але й соціально-трансцендентальне визначення соціальної «надсуттєвості». В подібній «соціальній трансценденції» суспільства немає нічого містичного і позамежного – вона не більш як «комунікативний досвід» людського спілкування в громадянському суспільстві. Подібний «комунікативний досвід» в свою чергу детермінує, за Г.-Г. Гадамером, «герменевтичний досвід» взаємопорозуміння людей, що маніфестує себе з силою «соціального логоса» і створює свою особливу «герменевтичну онтологію» комунікативного буття людей [1; с. 355, 375, 405]. З урахуванням «комунікативного досвіду»змінюється і соціокультурний статус суспільства: тепер «суспільство складається з легітимних порядків, через які учасники комунікації регулюють свою приналежність до суспільства» [2]. Змінюється характер самої соціальної системи суспільства. Формується суспільна комунікативна система з соціокомунікативним дискурсом, за яким, змінюються всі соціальні домінанти суспільної поведінки: ситуативні, функціональні, ціннісно-орієнтуючі, семіотично-смислові, оцінювальні, практично-пізнавальні тощо. Суспільства соціокомунікативного типу в процесі свого становлення мають різні рівні комунікативного проявлення з певними «комунікативними рівнями» системної комунікації [3; с. 39-71]. При переході до подібної «системної комунікації» на вищих «комунікативних рівнях» виникають і нові суспільні функції, обумовлені розвитком національного світогляду. Якщо для соціальних систем характерні відносно прості домінанти соціальної поведінки та форми їх функціонування в суспільстві, то в соціокомунікативній суспільній системі формуються більш складні та специфічні «комунікативні функції» і дискурс людського спілкування [3; с. 63-65]:

- контактостворювальна дискурсивна функція актуалізує комунікацію в аспекті «комунікативного замислу» і діє за вектором «комунікативного успіху»;

- дискурсивна функція саморепрезентації – виявляє і встановлює «комунікативний статус» суб’єкта в якості «комунікативного суб’єкта»;

- дискурсивно-апелятивна функція, або «функція звернення», репрезентує соціальні статуси «комунікативних суб’єктів»;

- спонукальна дискурсивна функція, або «призивно-дієва», спонукає до «статусно-рольової діє», інтенціональної «партнерської взаємодії»; це «вербально-стимулююча» і «вербально-мотивуюча» функція, що ініціює до спільних дій комунікативних суб’єктів, і в цій якості вона носить більш імпліцитний характер;

- дискурсивна функція волевиявлення, навпаки, носить більш експліцитний характер і споріднена з вище означеною функцією в сенсі безпосередньої інтровертованості-екстравертованості їх дії; вона може бути охарактеризована як «предметно спонукальна», або директивно-спрямувальна функція, що спонукає комунікативних суб’єктів до прямих соціальних дій;

- регулятивно-спрямувальна функція відповідає комунікативній ситуації і коригує поведінку «комунікативної спільноти» чи «комунікативних суб’єктів»;

- дискурсивно-перформативна функція пов’язана з «установками на комунікацію», або «комунікативними установками» чи «перфомативними висловлюваннями» (по типу «обіцяю», «присягаюся» тощо).

Якщо характеризувати семіотично-смисловий рівень комунікативних світоглядних уявлень у функціонально-дискурсивному аспекті, то, вочевидь, їх можна визначити як «зв’язувальні-змінювальні» світоглядні уявлення. Вони дозволяють піднятися з «мікрокомунікативного рівня» кожного «комунікативного суб’єкта» на «макрокомунікативний рівень» дискурсивної інтерсуб’єктивності та рівень комунікативних спільнот. На думку Т.А. Ван Дейка, подібне можливо за рахунок застосування відповідних дискурсаторів як «макроконнекторів зв’язку», що змінюють «тематичний репертуар» сторін і знаходяться в комунікативному контакті як «комунікативні партнери». Тому подібні функціонально-комунікативні «зв’язувальні-змінювальні» світоглядні уявлення можна характеризувати в дискурсі «коннекторно-перформативних» уявлень, а також в аспекті «комунікативної структури» тематичних репертуарів, які пропонуються в дискурсі «спілкування – зв’язку – порозуміння» між комунікативними суб’єктами, що себе «репрезентують». Вони можуть поставати і в дискурсі «репертуарно-репрезентаційних уявлень», де чисельність «репертуарних презентацій» в комунікативній спільноті може бути дуже значною і полідискурсивною. А в соціокомунікативному суспільстві з дуже великою стратифікацією і статусно-рольовою інфраструктурою – в багатоступеневій мірі більше.

Сучасні соціофілософські дослідження доводять таку можливість. На думку В. Омельянчик, це пов’язано з тим, що для сучасного світогляду «світ, що оточує людину, концептуалізується у вигляді поняття «можливий світ». Про нього говориться, що це можливий світ, що є реальним або актуальним [34; с. 130]. У «філософії можливих світів» поняття «реальності» або «актуальності» світу розуміється в сенсі «актуальності в дійсності, а не потенційно», в той час як в абстрактному розумінні «можливий світ є актуальним» у собі» [4; с. 136]. В сучасному світогляді філософія в розумінні «можливих світів» і світоглядів виходить з базового принципу, що «відношення людини до дійсності є фундаментально практичним» [4]. Тому і «комунікативний світ», і комунікативні світоглядні уявлення є «фундаментально практичними»: як у різновидах «комунікативно-раціоналізованого», так і «комунікативно-практичного світогляду» самих різних дискурсивних практик.

Тому сучасні світоглядні уявлення, і особливо це стосується українського національного світогляду, мають яскраво виражений актуальний і практичний характер. Вони цілком можуть бути реалізованими в прийдешньому духовно-практичному «соціокомунікативному світі», що несе в собі дійсно актуальну «комунікативну істину». Вони можуть виступати в різновиді «наукових істин» або практичної «мови науки» (практичні знання, когніції, інформація тощо) чи в якості суспільної «метамови» або «мови другого порядку», де вона виступає як «мова-об’єкт» і «мова-дискурс». Подібна мова безпосередньо несе в собі об’єктивний сенс, об’єктивну істину, а також і «суб’єктивну істину», коли вона відповідає об’єктивній дійсності в процесах «трансценденції суб’єкта» на об’єкт [3; с. 114]. Тоді, за К.О. Апелем, у суспільстві виникає необхідність переходу до нової суспільної етики, до «метаетики» і «універсалістської макроетики». Подібна «макроетика» (за вітчизняними розробками – «універсалістська мораль») поєднана з «відповідальністю розуму» і обумовлює появу в сучасному суспільстві феномену практичної «етичної відповідальності» [5]. Або, за В. Гьослє, – «трансцендентальної прагматики» [6]. А.М. Єрмоленко вважає, що з подібною світоглядною трансформацією починається комунікативна реконструкція практичного розуму у формах «здійснення критичної реконструкції фактичного процесу аргументації». Тоді «комунікативна реконструкція суспільства постає як практичне завдання раціональної політики, яка, долаючи обмежений обрій монологічної відповідальності, перетворює останню на солідарну відповідальність» [7; с. 67, 171.]. Це, вочевидь, конструктивно-етичний дискурс громадянської відповідальності у солідарізованих діях.

У процесі подібної «критичної реконструкції» та «комунікативної раціоналізації» національного світогляду виникають як комунікативно-етичні світоглядні уявлення на рівні окремих комунікативних суб’єктів, так і комунікативно-макроетичні світоглядні погляди на рівні інтерсуб’єктивності спілкування «комунікативних партнерів» і загалом – всієї соціокомунікативної суспільної системи. Але при цьому треба враховувати і герменевтичний аспект комунікативного взаєморозуміння на різних рівнях комунікації в дискурсі «простого» та «складного» спілкування. Це «універсальне значення» герменевтики за формулою «герменевтика – це практика», з одного боку, а з другого, що «герменевтика є досвідом синтезу» [8; с. 68.]. В цих пунктах вона співпадає з системно-інтерпретаційним поглядом на світ з метою його практичного освоєння через дискурсивні практики. В аспекті інтегрованого комунікативно-практичного світогляду єдиного європейського співтовариства це структурне формоутворення комунікативно-раціоналізованих та етично-репрезентованих світоглядних уявлень.

Комунікативна макроетика сучасного українського суспільства, що все виразніше приймає європейський світоглядний напрям, дозволяє Україні здійснювати радикальні демократичні трансформації. Але щоб подібний розвиток був успішним, необхідно створити громадянські структури та інституції «відкритого» соціокомунікативного суспільства, налагодити соціокомунікативні відносини відкритого національного діалогу, інтерактивного дискурсу ефективного обміну інформацією шляхом залучення, ідентифікації та реалізації суспільного комунікативного досвіду, практичних комунікативних знань в культурно-інформаційній системі європейського співтовариства всіх країн Євросоюзу.

Література:

1. Гамадер Г.-Г. Істина і метод. – Т.1. – К.: Юніверс, 2000. – 457 с

2. Habermas J. Nachmetaphysisches Denken. – Frankfurt, 1988.

3. Конецкая В.П. Социология коммуникаций. – М.: Межд. ун-т бизнеса и права, 1997. – 304 с.

4. Проблема теорії ментальності / Відп. ред. М.В. Попович. – К.: Наукова думка, 2006.

5. Apel K.-O. Die Situationdes Mensehen als ethisches Problem // Apel K.-O. Diskurs und Verant wortung. – Frankfurt A.M.Suhrkamp, 1988.

6. Hosle V. Transzenentia pragmatika // Zeitschritt Philosophische Forschung. – Stuttgart, 1988.

7. Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія. – К.: Лібра, 1999. – 488 с.

8. Квіт С. Основи герменевтики. – К.: Видав. дім «КМ Академія», 2005. – 192 с.