Право/10.Господарське право
Д.ю.н., проф. Грудницька С.М.
Інститут економіко-правових досліджень НАН України, Україна
Руцинська Т.П.,
аспірантка Інституту економіко-правових досліджень
НАН України, Україна
Регіоналізація
господарських відносин і розвиток законодавства про громадські організації
Сьогодні
питання впливу глобалізації для України зумовлюється як її інтеграцією до
європейських структур, так і необхідністю розбудови в процесі державотворення
власного громадянського суспільства.
Наша держава
має вирішити основну проблему сучасного державотворення – забезпечення
становлення та розвитку власної моделі самоуправління на національному та
місцевому рівні, здатної відповідати на виклики глобалізації.
При цьому
стратегічним напрямом діяльності держави в сфері розвитку громадського сектору
має стати забезпечення регіоналізації громадського руху як розумної противаги
його глобалізації. Регіоналізація громадського руху є відповідь на виклик
сьогодення на предмет здатності відстоювати національні інтереси у
глобалізованому світі. Зусилля держави мають бути спрямовані на підтримку
розвитку національних громадських структур та відстоювання ними національних
інтересів у кооперації з міждержавними та транскордонними регіональними
структурами.
Зважаючи на
це потрібно визначитися у змістовному наповненні поняття «регіоналізація».
Слід
зауважити, що регіоналізація не зводиться до процесу звичайної адміністративної
децентралізації державної влади. Розглядати це поняття потрібно у контексті
глобалізації. Регіоналізація - це
відповідь на процес глобалізації.
Глобалізація
відбувається по принципу чотирьох свобод (вільний рух товарів, послуг,
капіталу, робочої сили) та водночас – обміну інформацією і знаннями. У свою
чергу, такий стан призводить до посилення взаємозалежності ринків і виробництв
інших країн під впливом нових фінансових, а також технологічних потоків. Зміни
всіх складових суспільного життя під впливом загальносвітового посилення
відкритості та взаємозалежності знаходить прояв в економіці, культурі, діяльності
міжнародних організацій, зміні функцій національних урядів. При цьому вона несе
з собою комплекс протиріч між загальнолюдськими та національними інтересами.
Виникають проблеми щодо сумісності різних цивілізаційних культур, економічні
протиріччя через нерівномірний розвиток і соціальну поляризацію, розрив між
наслідками екологічних криз і неадекватними заходами щодо їх мінімізації.
Загострюються протиріччя між курсом транснаціональних корпорацій і
національними інтересами багатьох країн.
Врівноважити перекоси має зворотній процес – регіоналізація.
Регіональне
будівництво є сукупністю процесів і динамічних факторів розвитку, які позитивно
впливають на консолідацію регіону [1]. Cлід звернути увагу також на те, що
існують різні підходи до розуміння того, чим є регіон. Теоретики
неорегіоналізму (О.Уевер та інші) виділяють чотири таких підходи: регіони
визначаються наявністю спільних особливостей топографічного чи культурного
характеру, тобто внутрішньою схожістю, що відрізняє даний регіон від інших
територій; як фактор, що сприяє утворенню регіону, розглядається суперництво
великих держав. Регіон виступає продуктом взаємодії великих держав і місцевої
реакції на неї; регіони утворюються в результаті революційних змін у
технології, особливо у сфері транспорту та комунікацій, які приводять до
створення нових економічних структур; регіони є продуктом політичного
проектування. В рамках цього підходу логіка трьох попередніх часто поєднується
з політичною міфотворчістю, тобто основний акцент тут робиться не стільки на
реальні факти, скільки на їх правильний відбір і презентацію для політичної
перебудови географічного простору [2, с.18]. Цей підхід різною мірою лежить в
основі багатьох інтеграційних утворень.
За правовим
визначенням критерію регіоналізації (у контексті прав і свобод людини), таким
критерієм можуть бути тільки інтереси (спільні інтереси). Слід підкреслити
важливість регіонального будівництва саме на концепції інтересів. Теоретичне
підґрунтя такому підходу складає теорія інтересу Ієринга, яка доводить, що
інтерес складає сутність права, тому саме від інтересів слід відштовхуватися
при побудові концепції захисту прав і свобод окремої людини і тієї чи іншої, в
даному випадку регіональної, спільноти.
Процеси, які
спостерігаються в Європі ще з середини XX ст., створюють передумови для
інтеграційних процесів, результатом яких є утворення специфічних регіональних
спільнот. Західний учений О.Уевер виділяє такі види регіонів: мікрорегіони – в
межах держави; регіони, які виникли в результаті співробітництва держав;
транскордонні регіони, які складаються як з урядових, так і з неурядових
суб’єктів, включаючи мікрорегіони, а тому їх кордони не збігаються з державними
кордонами [2, с.23-24].
Європейські
держави, які були централізованими, саме під впливом глобальних викликів
провели регіоналізацію та децентралізацію своїх державних структур.
Постсоціалістичні держави шукають нову організацію політико-владного механізму,
орієнтовану на принцип субсидіарності. Відповідно до нього на регіональний і
місцевий рівень мають бути передані важливі питання політичного та державного
управління. Управління державою вимагає регіоналізації та децентралізації
управління. Ефективне державне управління має залишати більше простору
політичній динаміці на місцях і у регіонах. Цим пояснюється важлива мета
реформи організації держави: вважається, що спочатку слід утворити політично
дієздатні, забезпечені владними повноваженнями і демократично легітимовані
регіональні, а також комунальні рівні. Після цього реформою мають бути
передбачені відповідні форми співпраці та контролю між усіма рівнями
організації держави [3].
Однак
паралельно має відбуватися й регіоналізація громадського сектору. Бачення цього
вектору має породити зовсім інше ставлення до правового майбутнього місцевих
осередків громадських організацій і
внести певні корективи в саму концепцію розвитку громадянського суспільства на
національному та місцевому рівні. Це має змінити ставлення до правової долі
місцевих осередків, які з цивілістичної точки зору мають перетворитися в
структурні підрозділи центральних громадських структур, тощо.
Регіоналізація
та децентралізація є передумовами демократичної побудови держави і
громадянського суспільства. Сучасна відповідь на виклики глобалізації –
принципи субсидіарності та децентралізації – належать до базових цінностей
європейських держав. Вважаємо, що розвиток громадського руху на національних
просторах також має дотримуватися цих принципів.
Захист
свободи через реалізацію принципу субсидіарності належить до провідних
цінностей європейського політичного устрою. Принцип субсидіарності в
інституціональному контексті спирається на просту концепцію: повноваження, які
мають держава або група держав із метою загальних інтересів, – це тільки ті
повноваження, які індивіди, сім’я, компанії та місцеві або регіональні влади не
можуть реалізувати окремо. У контексті ЄС субсидіарність означає, що функції,
передані Союзу, – це такі функції, що країни-члени ЄС на різних рівнях прийняття
рішень не можуть виконувати задовільно. Будь-яке передавання повноважень має
відбуватися з належним ставленням до національної ідентичності та повноважень
регіонів. Реалізація принципу субсидіарності в системі європейського
адміністративного простору є динамічною концепцією, що дає змогу застосовувати
розширені повноваження ЄС там, де цього потребують обставини, і, навпаки, бути
обмеженими в тому випадку, якщо розширення вже не виправдане. Такі процеси
децентралізації влади й управління, зміцнення регіональної ідентичності
стимулюють регіони країн Центральної та Східної Європи до самостійного виходу
на зовнішню арену. Формується відповідне коло проблем, що регіони вирішують
безпосередньо між собою. Це питання культурного співробітництва, обміну управлінським
досвідом, питання зовнішньої торгівлі товарами і послугами, виробленими в цих
регіонах, а також пошук інвестицій для регіональних проектів [3].
Частину із
цих проблем може взяти на себе громадський сектор і внести безцінний вклад у
розбудову демократичної державної та місцевої влади, так само як і
громадянського суспільства.
Кожна
країна-член ЄС здійснила свою концепцію регіоналізації і децентралізації.
Велику роль при цьому відіграють історичні традиції розвитку інституту
регіонального управління. Значення принципу субсидіарності розглядається як
передумова такого політичного устрою, що базується на функціональній свободі
управління: держава, згідно з цим принципом, гарантує своїм громадянам свободу
і незалежність, місцеве й регіональне самоврядування.
Це важливо
враховувати і при прийнятті рішень щодо розвитку громадського сектору.
Гарантувати своїм громадянам свободу і незалежність – це значить, що треба
проводити реформування громадського сектору не шляхом розвалу старих
громадських структур (це значить, навпаки, ущемити їх свободу), а шляхом
створення нових можливостей для розвитку громадського руху. З огляду на це цивілістичний
підхід, який використано при розробці нині чинного Закону про «Про громадські
об’єднання» в питанні перетворення місцевих
осередків в структурні підрозділи громадських організацій не виправдовує себе.
На це вказує також те, що подібна практика протирічить загальному руху до
регіоналізації господарських відносин, що відбувається у контексті
децентралізації державного управління та розвитку місцевого самоврядування.
Облишити місцеві осередки господарської самостійності означає вступати у
протиріччя із зазначеними процесами.
На порядку
денному навпаки стоять питання розбудови регіональних громадських організацій,
міжрегіональної співпраці та повноцінної участі у системі узгодження інтересів як
на теренах України, так і поза її межами.
Література:
1. Williams L.-K. The Baltic Sea Region: Forms and Functions of Regional
Co-operation / L.-K. Wil-liams // Humboldt-Universitдt zu Berlin. – Mode of access :
http://www2.rz.hu-berlin.de/BaltSeaNet/ Publications/williams.html/
2. Wæver O. Region in the Making - A Blueprint for Baltic Sea
Politics / O. Wæver, P. Joenniemi // The Baltic Sea Region: Conflict or
Co-operation? Region-Making, Security, Disarmament and Conversion. – Kiel,
1991. – P. 13-60.
3. Шарий В.І. Глобалізація та регіоналізація місцевого розвитку як основні суперечливі
фактори впливу на місцеве самоврядування / В.І. Шарій [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.academy.gov.ua/ej/ej13/txts/Shariy.pdf