ПИТАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ВІЛЬНИХ ПУБЛІЧНИХ ЛІЦЕНЗІЙ ПРИ ВИКОРИСТАННІ ОБ‘ЄКТІВ АВТОРСЬКОГО ПРАВА І СУМІЖНИХ ПРАВ У МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ

З розвитком цифрових технологій виникають практичні питання, пов’язані з необхідністю спрощення процедури укладання договорів у сфері права інтелектуальної власності. Відповідно до ст. 426 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), ст. 15, 39-41 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (далі – Закон) використання об’єктів авторського права і суміжних прав може здійснюватися будь-якими особами за умови отримання дозволу від суб‘єктів цих прав, крім випадків вільного використання об’єктів без такого дозволу, передбачених законом. Однак, з розвитком цифрових технологій процедура оформлення договорів у класичній письмовій формі, значно ускладнюється. У відповідь на порушені проблеми на практиці запроваджуються спрощені системи укладання договорів у вигляді вільних публічних. Не зважаючи на широке поширення таких ліцензій, до цих пір тривають дискусії щодо доцільності законодавчого врегулювання правовідносин за допомогою ВПЛ при використанні об’єктів авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет.

На мою думку різниця у наукових підходах щодо правомірного застосування ВПЛ пов’язана з двома ключовими факторами. Перший полягає у тому, що ВПЛ застосовуються при використанні об’єктів авторського права і суміжних прав в мережі Інтернет. Другий фактор пов'язаний з тим, що ВПЛ діють на умовах ліцензійних договорів, а тому правовідносини регулюються в рамках договірних відносин відповідно до чинного законодавства. На цьому етапі виникають проблемні питання, пов’язані з специфікою ВПЛ, не врахованою у вітчизняному законодавстві. Саме необхідність унормування цих питань є головним аргументом для внесення змін до законодавства у сфері авторського права і суміжних прав. Зважаючи на дискусійність окремих питань, доцільним є проведення досліджень проблемних питань та визначення шляхів їх вирішення, з метою подальшого внесення змін до законодавства.

Під ВПЛ розуміється загальнодоступний договір приєднання, що надає особі, яка приєдналася до такого договору, безоплатний дозвіл на використання об’єкта авторського права та (або) суміжних прав певними способами на умовах, визначених ліцензією. З визначення слідує, що ВПЛ діють на умовах ліцензійного договору, положення щодо останнього передбачені у гл. 75 ЦК України.

Особливістю ВПЛ є можливість вільного (безкоштовного, умовно безкоштовного) використання об’єктів авторського права і суміжних прав, що відповідає загальним нормам здійснення цивільних прав (ст. 12 ЦК України), однак не узгоджується з вимогами спеціального законодавства. ВПЛ можуть укладатися в електронній формі, що на практиці часто призводить до непорозумінь. Як зазначають М. Наумко, А. Бічук «головним чином така ситуація обумовлена неготовністю українського законодавства сприймати електронні тексти ліцензій та посилання на такі тексти на веб-сторінках, де автори розміщують свої твори, чи навіть електронні тексти ліцензій, включені до дистрибутивів програмного забезпечення, як підтвердження факту надання правовласником користувачам певного обсягу прав» [3].

Стосовно ВПЛ, що застосовуються при використанні об’єктів авторського права і суміжних прав в мережі Інтернет, виникають й інші практичні питання. Хоч законодавство у сфері авторського права і суміжних прав більшості країн приведено до міжнародного, у частині охорони та захисту прав існують особливості правового регулювання відповідно до національного законодавства. Так, здійснюючи аналіз можливості застосування ліцензій Creative Commons, Катеріна Мараке зазначає, хоча «ліцензії адаптовані більш ніж у 50 юрисдикціях, існують деякі правові питання, які мають бути обговорені та досліджені». Вчена робить висновок про необхідність міжнародної адаптації ліцензій.

З огляду на зазначене, вирішити проблемні питання можливо шляхом:

1) приведення національного законодавства до законодавства ЄС у сфері авторського права і суміжних прав;

2) узгодження норм ЦК України та Закону у частині термінології. Для цього доцільно привести положення Закону у відповідність до норм ЦК України щодо договірних відносин;

3) уточнення положень Закону стосовно особливостей захисту авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет;

Дослідження та врахування наведених пропозицій дасть можливість удосконалити вітчизняне законодавство у сфері договірних відносин, пов’язаних з використанням об’єктів авторського права і суміжних прав, що є необхідною умовою пристосування до нових практичних реалій, обумовлених розвитком Інтернет-технологій.

Список використаної літератури:

1. Цивільний процесуальний кодекс України: Закон України: Відомості Верховної ради України, 2004 р. – № 40–41, 42. – Ст. 492 [Електронний ресурс] / Верховна Рада України // Офіційний веб-сайт. – режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua

2. Creative Commons [Електронний ресурс] // Режим доступу: https://ru.wikipedia.org/wiki/Creative_Commons

3. Максим Наумко, Андрій Бічук. Чи працюють в Україні вільні публічні ліцензії? // Юридичній газета, № 13 від 29.03.2011. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://creativecommons.org.ua/category/article.