Право/ 3 . Охрана авторского права

Студент Скрипченко Н.В.,

студент Мошкович Д.О.,

проф., к.е.н. Дюжев В.Г.

Національний Технічний Університет «Харківський Політехнічний Інститут»

Особливості переходу продукту інноваційної діяльності в інноваційний товар

Вступ. Економічний і соціальний розвиток України, спрямований на євроінтеграцію, передбачає забезпечення високого рівня конкурентоспроможності вітчизняних регіонів, а також вироблення такої моделі розвитку, яка б відповідала принципам політики Євросоюзу, тобто моделі інноваційного розвитку. Сильним джерелом творення довготривалих конкурентних переваг району вважається здатність до інновацій.

Мета дослідження. Аналіз еволюційної зміни стану інноваційного продукту, перетворення його із ідеї в товар та подальша ринкова доля нововведення.

Методологія та стан дослідження. Дослідженням інноваційного процесу, як напряму підвищення конкурентоспроможності займалися: О.А. Підопригора, І.Т. Балабанов, К.О Кирсанов, П. Друкер, Б.Ашейм, Л. А. Антонюк, П.М. Цибульов.

Л. А. Антонюк безпосередньо пов’язує конкурентоспроможність регіону з інноваційною економікою (що базується на знаннях). Інноваційну конкурентоспроможність регіону науковець визначає як «здатність суб’єктів регіону проводити активну інноваційну політику і тим самим впливати на зростання економіки території та підвищувати конкурентоспроможність країни в цілому» [1]. Прибічники теорії регіональної інноваційної системи Б.Ашейм та А. Ісаксен стверджують, що саме в регіонах фокусується процес створення нових знань та існує адекватна інфраструктура їх акумуляції і подальшого поширення [2].

Зі структурної точки зору інноваційний процес – це комплекс послідовно взаємопов'язаних дій зі створення, освоєння і поширення інновацій. Еволюційна зміна стану інноваційного продукту, перетворення його із ідеї в товар, подальша ринкова доля нововведення - це все те, що передбачає інноваційний процес.

В рамках інноваційного процесу прийнято виділяти три укрупнені стадії: 1) підготовча стадія; 2) стадія промислового виробництва; 3) стадія комерціалізації нововведення [3]. Ці стадії являють собою складний процес з великим набором характерних ознак.

Наприклад, підготовча стадія складається з етапів, що зображують розвиток наукового знання, вивчення потреб суспільства у нововведенні, забезпечення ресурсами інноваційної діяльності підприємства (в тому числі і фінансову). Основні етапи підготовчої стадії інноваційного процесу включають: пошукові фундаментальні наукові дослідження; прикладні наукові дослідження; дослідно-конструкторські роботи; експериментальне освоєння інновації; маркетинг інноваційного продукту; організаційну підготовку промислового виробництва інноваційного продукту.

Якщо найбажаніший результат закінчення першого етапу підготовчої стадії інноваційного процесу – це наукове відкриття, то останні етапи комерціалізації нововведення передбачають реєстрацію товарних марок, брендинг інноваційного продукту та оформлення ліцензійних договорів на об'єкти інтелектуальної власності, що мають відношення до кінцевого продукту.

Проміжні етапи інноваційного процесу включають наступні види інтелектуальної власності: для етапу прикладних досліджень — винахід; для етапи дослідно-конструкторських робіт — промислова модель; для етапу експериментального освоєння інновації — промисловий зразок; для етапу маркетингу інноваційного продукту — товарний знак або знак обслуговування (діє у відношенні послуги); для етапу дослідного виробництва — ноу-хау; для стадії промислового виробництва — раціоналізаторську пропозицію. Розподіл результатів інтелектуальної діяльності з стадіям інноваційного процесу зображено на рисунку 1.

Рисунок 1.1 – Розподіл результатів інтелектуальної діяльності з стадіям інноваційного процесу

Перелічені об'єкти інтелектуальної власності розглядаються і як засіб закріплення авторства на результати інтелектуальної діяльності, що приводить до підвищення правої захищеності ключової особи і головного учасника процесу інновацій.

Економічні умови сучасного світу, одна з яких - перетворення науково-технічних розробок на товар, настійно вимагають гарантувати розробникам нової продукції можливість розпоряджатися досягнутими результатами науково-технічної діяльності. Ефективне і корисне соціальне та економічне застосування результатів інноваційної діяльності, крім втілення інтелектуальної власності втілення у товарі чи послузі, пов'язане з правовим захистом інтересів розробників нововведень. Більшість країн має патентну форму охорони винаходів й інших об'єктів інтелектуальної власності.

Інноваційний напрям розвитку державної економіки обумовив зростання ролі технічної творчості в діяльності всіх без винятку підприємств, компаній, організацій і фірм. Саме тому значної уваги вимагає такий об’єкт інтелектуальної власності, як раціоналізаторська пропозиція. Згідно з чинним Цивільним кодексом України раціоналізаторська пропозиція – це визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності [4]. Вона не має патентоспроможності, однак є дуже важливою у вдосконаленні технологій та техніки, що використовуються. Так здійснюється модернізація устаткування, удосконалення технічних рішень, створення і застосування нових технологій та організаційно-виробничих новацій.

Сьогодні на шляху підвищення конкурентоспроможності будь-якої організації поруч з раціоналізаторською пропозицією значне місце займають засобі індивідуалізації продукції. Це можуть бути товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і місця походження продукції. Роль даного виду об’єктів інтелектуальної власності щороку зростає, оскільки споживчий попит на немарочні товари невпинно знижається. Тому наявність такого інструмента в арсеналі сучасного підприємства підвищує його шанси на комерційний успіх.

Найпоширенішим засобом індивідуалізації являється товарний знак – позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб [5]. Він є невід’ємним елементом торгової марки та бренду і виконує роль гаранту якості виробника або відповідальності продавця. Марочні товари коштують дорожче, ніж немарочні, а це в свою чергу спонукає виробників зареєструвати торговельну марку. Бренди і марки являються нематеріальними активами компаній і значно підвищують їх вартість. В транснаціональних компаніях, які виробляють споживчі товари масового попиту і проводять глобальні рекламні кампанії зазвичай вартість бренду співвідноситься з обсягами річного продажу компаній. Тому процес підвищення престижу і вартості бренду вимагає як комерційної, так і постійної науково-творчої діяльності.

Висновок. В країнах з розвиненою ринковою економікою питання охорони і захисту прав інтелектуальної власності, регулювання передачі прав і комерціалізації стали частиною державної політики. Варто зазначити, що сьогодні наука з державних позицій провідних країн світу розглядається в системі «наука — інновації — реальна економіка». Щодо нашої країни, то навіть з роками ці питання і процеси не перестають зустрічати труднощі і перепони. Рушійною силою в даному випадку може стати організація державної інноваційної системи, яка буде орієнтована на створення нових знань і перетворення їх на продукт з високою споживчою цінністю.

Література:

1. Антонюк Л. Л. Міжнародна конкурентоспроможність країн: регіональний аспект / Л. Л. Антонюк // Міжнародна економічна політика. – 2005. – № 1. – С. 45 – 68.

2. Asheim B. Regional Innovation Policy for Small-Medium Enterprises / В. Asheim, А. Isaksen, С. Nauwelaers, F. Todtling. – Edward Elgar Publishing, 2003. – 264 рр. [Electronic resourse].

3. Друкер Пітер Ф. Бізнес та інновації. - М.: «ІД Вільямс», 2007.

4. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. – ВРУ № 435-ІV, редакція від 01.04.2016. – ст.461: http://zakon3.rada.gov.ua.

5. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від від 15.12.1993 р. – ВРУ № 3689-XII, редакція від 21.05.2015 р. – ст. 1: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3689-12.