Чорна А.А., Гатеж С.І.
Науковий керівник:
Житарюк Віталіна Валеріївна
Буковинська
державна фінансова академія
Місце
України у світових процесах інформатизації
Сьогодні передові країни світу усіляко сприяють
розвитку інформаційних технологій, адже інформатизація сприяє забезпеченню національних
інтересів, поліпшенню керованості економікою, розвитку наукоємних виробництв та
високих технологій, зростанню продуктивності праці, вдосконаленню
соціально-економічних відносин, збагаченню духовного життя та подальшій
демократизації суспільства. Головним показником є найвищі темпи розвитку
світового ринку інформаційних систем, технологій та послуг, що складають більш
ніж 11% на рік, при чому обсяг ринку подвоюється кожні 5 років.
Але в той же час проблемою решти країн тією чи іншою
мірою стає «цифрова прірва» (або як її ще називають «інформаційна нерівність»),
тобто відставання у інформаційній галузі. Основна загроза цього відставання
полягає у неминучому відсуванні такої країни на периферію світових процесів,
гальмування її розвитку і перетворення її на залежну від розвинених держав. Для
України ризик реалізації такого сценарію залишається актуальним.
В Україні проблема оцінки
стану інформаційного ринку знайшла своє відображення у роботах таких науковців,
як Ільченко М., Карпенко С., Наритник Т., Жарова О., Цендровський В., Баранов О., Лисицький В. та багатьох інших.
Хоча на даний час є велика кількість статей,
публікацій, монографій стосовно стану і проблематики розвитку інформаційної
галузі України і світу, актуальним залишається питання стимулювання
інформатизації в Україні та підвищення її конкурентоспроможності в даній галузі
відносно інших країн. Це пов’язано з тим що з розвитком науково технічного
прогресу та країна, яка максимально використовує нові технології може значно
знизити затрати праці, часу і ресурсів, а отже підвищити якість і знизить
вартість продукції, а це в свою чергу збільшує експорт і потоки грошей в
країну, тобто збільшуються доходи держави.
В кінці ХХ-го століття науково-технічний прогрес спричинив до глобальної
інформатизації світового господарства. В Україні це процес розпочався дещо
пізніше від інших, а саме в 1995 році зі створенням Національного
агентства з питань інформатизації, яке підпорядковувалось Президенту України. І
уже в той час були встановлені основні завдання
Національного агентства, які діють і по сьогодні:
-
формування
та реалізація державної політики та
стратегії розвитку інформатизації усіх сфер суспільного життя;
-
координація
діяльності центральних органів
державної виконавчої влади,
підприємств, установ і
організацій щодо виконання
державних інформатизаційних програм і проектів;
-
розроблення
проектів нормативних актів
з питань інформатизації;
-
організація міжнародного
співробітництва, участь у підготовці міжнародних договорів України з цих
питань.[4]
Важливо зазначити, що цим
кроком Україна показала свій далекогляднй підхід до питання інформатизації, на
відміну від інших країн. Ними спеціальні інституційні
рішення були прийняті пізніше, але вони
пішли далі – аж до призначення відповідальних за проект “Електронний уряд”.
Зокрема, у Великої Британії введено спеціальну посаду Електронного
уповноваженого (підпорядковану Прем’єр-міністру). В Канаді у міністерствах та
агенціях введено посади Головних інформаційних керівників (офіцерів), а
загальну координацію здійснює Президент Казначейства. По різному це
вирішувалось в інших країнах.
Але через деякий час питання інформатизації опустили.
Підпорядкованість Національного агентства з питань інформатизації Президенту знизили до
рівня однієї зі структур Державного комітету зв’язку України, що і почало
гальмувати весь процес впровадження ІКТ в Україні. Але не зважаючи на це ряд
найбільш прогресивних українських інституцій розгорнув створення власних
корпоративних мереж, а саме Національний банк України, Державна Податкова
Адміністрація, Державна митна служба, Пенсійний фонд, казначейство.
Розвиваються і муніципальні комп’ютерні мережі. Але все ж таки розвиток України
на світовому рівні стає все повільнішим і вона починає відставати від держав,
яких раніше випередила своїми прогресивними нововведеннями.
Нової сили
процес інформатизації набрав в 1998 році з прийняттям системи відповідних
законів та підзаконних актів. В цьому році було запроваджено наступні заходи:
Сповільнення розвитку інформатизації порівняно з 1995
роком призвело до застаріння інформаційних технологій та сповільнення
переорієнтації споживачів на більш новітні інформаційні системи (наприклад,
кількість державних структур, які перейшли зі старих версій операційних систем
MS DOS та Windows 95 на більш сучасні Windows 98 та Windows ХР становить всього
10-15%).
Сьогодні на низькому рівні перебуває "озброєність" розробників відповідними
інструментально технологічними засобами підтримки інженерії створення складних, розподілених прикладних комп'ютерних систем. Багато підприємств розробляють
власні бази даних або використовують бази організацій партнерів, які не завжди є сумісними з загальновідомими та
поширеними, що також ускладнює роботу та
створення єдиних баз даних підприємств та ускладнює електронний документообіг.
Повільне освоєння
перспективних ІТ спричинене недостатністю та неповнотою системи стандартів у
сфері інформатизації, через що різко зменшується конкурентоспроможність
вітчизняних технічних та програмних продуктів на світовому ринку.
В Україні кількість стандартів з ІТ становить близько 4
відсотків загальної кількості державних стандартів, тоді як в інших країнах ця
частка перевищує 10 відсотків, при чому темпи розвитку міжнародної
стандартизації у галузі ІТ є випереджаючими відносно інших галузей і щорічно
зростають на 10-15 відсотків. На сьогодні міжнародною організацією зі стандартизації
(ISO) розроблено та прийнято більше 1400 міжнародних стандартів з ІТ, стільки ж
розробляється. А в Україні за період з 1992 по 1997 роки розроблено та
впроваджено лише близько 100 державних стандартів з ІТ, переважно
термінологічних. Таке становище стандартизації ІТ України в порівнянні з іншими
країнами є недопустимим і потребує значного втручання з боку державної влади.
Яка повинна на основі вже існуючих світових стандартів розробити свої,
адаптовані до сучасного стану інформатизації в Україні.[1]
Крім вищезазначених, до основних проблем впровадження
інформаційних технологій В Україні можна віднести:
Ø
недостатній рівень повноважень для забезпечення ефективної взаємодії з
Міністерством фінансів щодо формування переліку бюджетних програм з інформатизації,
що унеможливлює виконання у повному обсязі функцій щодо визначення пріоритетних
напрямків у сфері інформатизації;
Ø
обмежений обсяг фінансування Національної програми інформатизації, що
призводить до того, що проекти інформатизації стратегічного спрямування не
виконуються повністю і впровадження результатів їх виконання не дають
очікуваної ефективності;
Ø
відсутність дієвого механізму реалізації загальнонаціональних проектів
інформатизації, які мають масштабне і визначальне значення для держави та
потребують інтенсивної міжвідомчої та міжрегіональної координації, суттєво
ускладнює їх започаткування та ефективну реалізацію, не сприяє їх раціональному
використанню, а також унеможливлює інтеграцію існуючих проектів або вимагає на
це додаткових витрат;
Ø
слабкість механізмів стимулювання регіональної інформатизації призвела
до затвердження регіональних програм лише у 18 областях.
Незважаючи на певні негативні тенденції, Україна поки
ще має значний науково-технологічний та людський потенціал для створення на
своїй території високорозвиненої інформаційно-комунікаційної інфраструктури і
повноцінної інтеграції у глобальне інформаційне суспільство. Більше того, в
Україні є достатні передумови для того, щоб стати одним із лідерів
інтелектуальних та інформаційних послуг на світових ринках. Про це свідчать
основні показники й тенденції розвитку цих сфер у нашій країні.
Промисловий сектор інформаційних технологій (ІТ) в
Україні демонструє більш високі темпи зростання порівняно з іншими галузями
промисловості. Наприклад, у 2003 році при зростанні ВВП на 9,3 %, промислового
виробництва на 16 %, сектор ІТ збільшився на 25 %, а експорт ІТ послуг – на 40
% . За прогнозами експертів, така інтенсивність розвитку зберігатиметься
найближчими роками.
Разом з тим нижчий у короткостроковій перспективі
рівень рентабельності ІТ-галузі порівняно з ресурсодобувним або фінансовим
сектором стримує залучення до неї інвестицій. Одночасно вітчизняна ІТ-галузь
має свої місцеві особливості: відносна закритість ринку, намагання його лідерів
до одноосібної монополізації у більшості секторів ринку, прагнення вітчизняного
бізнесу до відтворення патерналістських відносин з державними органами (або
окремими посадовими особами).[1]
Досить інтенсивно розвивається ринок експорту ІТ.
Компанії-лідери ринку нині дедалі більше розуміють доцільність консолідації
зусиль усередині України і кооперації з російськими та білоруськими
розробниками. Останнім часом дещо припинився масовий відплив ІТ-фахівців за
кордон.
На зовнішніх ринках у середньостроковій перспективі (до
2012 року) можна очікувати збільшення попиту на послуги ІКТ, що потенційно
створить передумови для зростання експорту національних розробок у цій сфері.
Це дозволяє з високим ступенем імовірності стверджувати, що у довгостроковій
перспективі (2025-2030 роки) розвиток інформаційного суспільства може стати
одним з найважливіших чинників структурної перебудови всієї економіки країни та
еволюційного переходу до європейської соціальної стратифікації.
Важливою умовою успішності проектів по стимулюванню
розвитку інформатизації України є удосконалення і реалізація
національної програми інформатизації, яка передбачає взаємопов’язану систему заходів, які
повинні бути спрямовані на:
·
істотне підвищення рівня повноти, оперативності та доступності
різноманітних форм і видів інформації для кожного громадянина України;
·
якісне поліпшення інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності
системи державного управління;
·
кардинальне перетворення системи інформаційно-маркетингового
забезпечення суб'єктів господарської діяльності усіх форм власності;
·
всебічне використання потенційних можливостей інформаційних технологій
систем і мереж для повномасштабного вирішення соціальних і гуманітарних
проблем, в тому числі для удосконалення системи освіти, охорони здоров'я,
розвитку науки, культури, мистецтва;
·
активізація діяльності в системі міжнародного інформаційного обміну в
інтересах розвитку політичних, економічних, соціальних і гуманітарних зв'язків;
·
забезпечення належного рівня інформаційної безпеки та захисту
інформації.[3]
Отже, на
сьогоднішній день, інформатизація в Україні порівняно зі світовими показниками
залишається на незадовільному рівні. Так, рівень інформатизації українського
суспільства порівняно з розвинутими країнами Заходу становить лише 2-2,5%. Це
призводить до значної відсталості технологічних ресурсів, через що знижується
конкурентоспроможність українських товарів порівняно з іноземними.. Це перш за
все пов’язано з тим, що в Україні
політика сприяння інформатизаційним процесам ще не досягла належного рівня.
З метою стимулювання інформатизації
на рівні всієї України та пришвидшення процесів впровадження інформаційних
систем на регіональному та місцевому рівнях має здійснюватись цілеспрямована
стратегія розвитку інформатизації України, як однієї з найбільш перспективних
держав з необхідним ресурсним потенціалом. Це створить реальну можливість для
України, поступово піднятися до рівня сучасних вимог і можливостей
інформаційного суспільства, до рубежу інформатизації Європи.
Література
1.
Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на
2007-2015 роки: Закон України // Урядовий кур’єр. – 2007. – 14 лютого. – №
28.