Л. В. Нагірна, аспірант

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Ефективне управління конкурентними перевагами підприємства

Жорстке і мінливе економічне середовище у світі вимагає далекоглядної та адаптивної поведінки керівників підприємств в управлінні. Економічний розвиток як економічна динаміка в останнє десятиріччя набуває ролі підвищення якісних параметрів, особливо, в якості управління підприємством, що забезпечує конкурентоздатність та стійкі конкурентні переваги підприємства.

Управління є найширшою та найскладнішою сферою діяльності від якої залежить соціально-економічний розвиток як підприємства, так і держави. Процес становлення менеджменту як науки управління, сягає історичних глибин і має свою специфіку на кожному етапі його розвитку.

На сьогоднішній день, проблема ефективного управління підприємством, а саме, потужної управлінської команди у забезпеченні конкурентних переваг є актуальною. Перехід від досвіду управління адміністративно-командної системи до західних моделей управління не дає значних результатів. Цьому, перш за все, передують національні, географічні особливості країни, менталітет, набуті знання, а також потрібне усвідомлення множини компонентів на різних рівнях управління та взаємозв’язків між ними для досягнення збалансованості.

Посилення конкуренції та глобалізаційних процесів, вимагають від керівництва нового погляду на ту чи іншу ситуацію. Поняття конкуренції визначається більшістю науковців як суперництво, боротьба у отриманні найвигідніших умов господарювання. Проте, автор погоджується у підході до визначення поняття конкуренції та підтримує думку Р. А. Фатхутдінова про те, що це не боротьба, а процес управління своїми конкурентними перевагами [1, с.19].

Становлення ринкового середовища диктує умови існування господарюючих суб’єктів на ринку і витісняє неконкурентоспроможні підприємства, що не в змозі пристосуватися до динамічного середовища, не в змозі оперативно прийняти ефективне та раціональне рішення по забезпеченню сталого розвитку та функціонування. В управлінні як використання основних економічних законів (підвищення потреб людини; закон попиту та пропозиції, а також взаємозв’язок між ними; закон зростання додаткових витрат; спадної прибутковості; закон взаємозв’язку витрат у сферах виробництва і споживання; закон ефекту масштабу виробництва; закон економії часу; закон конкуренції), так і переходу до більш креативних методів управління (нестандартний підхід до тієї чи іншої ситуації) забезпечать створення конкурентних переваг.

Більшість науковців зводять свою увагу на пристосування підприємства до мінливого зовнішнього середовища, яке різко підвищується в зв’язку з ускладненням всієї системи суспільних відносин (соціальних, економічних, політичних, тощо) хоча в останньому і перебуває вся сукупність виробників та споживачів різного рівня ієрархії, що і формують ринкове середовище та конкуренцію.

Таким чином, потрібно підійти з іншого боку до даної ситуації, а саме, формувати погляди керівників на далекоглядність та прогнозованість у майбутнє, орієнтація виробників не повинна зводитися тільки до сьогоднішніх потреб споживачів та суспільства [2]. Пропозиція нової послуги, нового продукту, особливо, більш якісного та функціонального, і буде формувати майбутню потребу суспільства.

Наявність конкурентоздатного потенціалу підприємства виявляється у конкурентних перевагах, розвиток та підтримка яких залежать від якості управління, і реалізуються у нововведеннях та інноваціях. Наявність стійких конкурентних переваг підприємства є результатом системного підходу до управляння підприємством, а саме, через весь механізм організаційно-виробничого комплексу: менеджмент, виробництво, НДКР, фінанси, маркетинг, кадри, які нерозривно поєднані між собою та зовнішнім світом. Джерела успіху підприємства полягають у вмінні оперативно реагувати та приймати ефективні рішення із зміною вхідної інформації ззовні.

Ефективність управління визначається адекватністю прийнятих керівництвом підприємства рішень, відповідність їх вимогам виробництва та ринку. Тому, найбільш важливим елементом і головним джерелом розвитку як підприємства, так і економіки є люди. Кваліфікація, компетенція, досвід та вміння керівника організувати доброзичливі відносини та взаємозв’язки в організації, організувати колектив, який матиме одну мету в досягненні цілі та оперативно реагуватиме на зміни як негативні, так і позитивні, слугує формуванню міцної конкурентної переваги. Якість системи управління визначається безліччю факторів але основним є компетентний підхід в організації праці працівників, що ґрунтується на мотивації, соціальному забезпеченні, а також забезпечення сприятливого психологічного клімату, що реалізує індивідуальний потенціал працівника та сприяє ефективному функціонуванню підприємства в цілому.

З вищенаведеного, можемо сформулювати основні положення сучасного ефективного управління підприємством, які забезпечать стійкі конкурентні переваги:

1. господарювання в ринкових умовах вимагає перегляду класичних принципів шкіл менеджменту, тобто управління внутрішніми джерелами, а більш орієнтуватися на вхідну інформацію ззовні;

2. орієнтувати погляд на перспективу, удосконалювати продукт виходу, чим і можливе формування потреби споживача у майбутньому, а не тільки орієнтуватися на потреби сьогодення;

3. усвідомити процес конкуренції не як боротьбу між виробниками за вигідніші умови господарювання, а як управління власними конкурентними перевагами задля задоволення суспільних потреб та розвитку економіки країни;

4. системний підхід в управлінні окремих підсистем підприємства та ефективна організація праці працівників матиме відчутний синергетичний ефект;

5. пріоритетом підвищення якості управління підприємством є компетенція, знання, досвід, креативність та лідерство керівника.

Література:

1. Фатхутдінов Р. А. Управління конкурентоздатністю організації: підручник / Р. А. Фатхутдінов, Г. В. Осовська (заг. ред.) – К. : «Кондор», 2009. – 470 с., рис., табл.

2. Шнипко О. С. Конкуренція як специфічна форма конфлікту і співіснування суб’єктів ринку / О. С. Шнипко // Економіка і прогнозування. – 2005. - № 1. – С. 33 – 44.