Економічні науки / 13. Регіональна економіка

 

Здобувач Синявська І.М.

Полтавська державна аграрна академія, Україна

Забезпеченість сільських територій об’єктами соціальної інфраструктури

 

В трансформаційний період погіршувався доступ сільських жителів до соціально-культурних послуг: мережа об’єктів соціальної інфраструктури щороку скорочувалася, а якість обслуговування населення знижувалася. Основними причинами цього стали звільнення сільськогосподарських підприємств від утримання власних об'єктів соціально-культурного призначення та участі у їхньому будівництві, мінімізація допомоги відповідним державним (комунальним) закладам; неспроможність місцевих бюджетів забезпечити належне фінансування установ і організацій соціальної сфери, які знаходяться на їхньому утриманні; низький платоспроможний попит населення на платні послуги, неготовність селян до розв'язання проблем життєзабезпечення на засадах самоорганізації та дольової участі у фінансуванні відповідних заходів.

До основних галузей соціально-культурного призначення належать освіта, культура і мистецтво, охорона здоров'я та соціальне забезпечення, фізична культура, спорт  та  відпочинок.

До складу установ і закладів освіти входять дошкільні заклади, середні загальноосвітні заклади, заклади позашкільного виховання, професійно-технічні навчальні заклади, спеціальні навчально-виховні заклади, вищі навчальні заклади І—ІV рівнів акредитації, гімназії, ліцеї, коледжі.

В останні роки знижується доступ до якісної середньої освіти, насамперед у віддалених районах сільської місцевості, що поглиблює розрив у рівні освіти між жителями міст і сіл, випускниками повних та мало комплектних шкіл. Частка населення України у віці 6 років і старше, яке не має навіть початкової освіти, в сільській місцевості майже вдвічі вища, ніж у містах. Практично кожне друге сільське поселення до цього часу позбавлене закладів освіти, тоді як школярі з малих сіл самостійно добираються до загальноосвітніх установ, розташованих на відстані понад пішохідну або й транспортну доступність; 15,5% учнів у сільській місцевості проживають на відстані понад 3 км від школи. Транспортом з них забезпечені 91,5% (за програмою «Шкільний автобус» - 67,4 %).

У 1990-ті роки найвищими темпами згорталася мережа дитячих дошкільних установ (їхня кількість у 1991-2000 рр. зменшилася на 30 %) та закладів культури (на 16 %). Зменшувалася й кількість шкіл та медичних установ, але помітнішими темпами. Після 2000 р. прискорилося закриття шкіл, чисельність яких у 2001-2005 рр. скоротилася на 4,0%, а у 2006-2010 рр. - на 5,6%, і ця тенденція посилюється.

Так, протягом 1990-2010 рр. кількість дитячих дошкільних установ у сільській місцевості зменшилася на 3,7 тис. од., а дошкільні заклади відвідує лише 32% дітей відповідного віку. На початок 2011 р. з 15,6 тис. дошкільних закладів, що залишились у цілому по Україні та повинні функціонувати, 1,1 тис. з різних причин не працювали. Зокрема, 36% зазначених закладів не були придатні для цільового використання або перебували на капітальному ремонті, а 64% не працювали через відсутність дітей, а також внаслідок незабезпечення паливом, електроенергією, фінансуванням тощо; 39% дитячих дошкільних закладів не працювали 6-10 років, а 26% - понад 10 років [1].

Станом на початок 2011/12 навчальний рік на сільських територіях України діяло 13 тис. загальноосвітніх шкіл з кількістю учнів 1348,9 тис. осіб. Матеріально-технічна база функціонуючих сільських загальноосвітніх навчальних закладів, на відміну від міських, знаходиться в значно гіршому стані. Із загальної кількості будівель у сільській місцевості (25,3 тис. од.) близько (1,3 тис. од.) приміщень потребують капітального ремонту і 0,8% (0,2 тис. од.) знаходяться в аварійному стані, 86% навчальних закладів оснащені центральним опаленням або мають власну котельню, 80,6% приміщень забезпечені водогоном, 90,7% - їдальнею або буфетом з гарячим харчуванням [2].

В багатьох селах відсутні мережі доріг з твердим покриттям, транспортний зв'язок, спостерігається низький благоустрій вулиць тощо. Так, більше чверті сільських населених пунктів, в яких проживає 1,2 млн. жителів не мали зупинок громадського транспорту, 451 село (з населенням 67,6 тис. осіб) знаходилось від найближчої зупинки на відстані більше 10 км. Не мали доріг з твердим покриттям 7,5 тис. сільських населених пунктів з числом жителів 2,4 млн. осіб, з них 799 сіл (з населенням 571,7 тис. осіб) знаходились від дороги з твердим покриттям на відстані більше 10 км.

Культура являє собою галузь соціальної інфраструктури, що покликана задовольняти духовні потреби населення. До цієї галузі соціальної інфраструктури входять театри, філармонії, організації телебачення і радіомовлення, кіностудії, музеї, будинки культури, заклади клубного типу, бібліотеки, кінотеатри й інші заклади.

При дуже низькому рівні введення в експлуатацію установ культури морально старіють та фізично зношуються їх основні фонди, збільшується кількість об’єктів, що закриваються без подальшого відновлення їх функціонування. У 2010 р. сільське населення України обслуговували 16,5 тис. клубних закладів, 14,9 тис. бібліотек, 1,6 тис. демонстраторів фільмів. З 1990 р. їх кількість зменшилася відповідно на 6,8%, 20% та у 14 разів. У третині сіл зовсім відсутні заклади культури і вони не мали виїзного обслуговування, а більшість з них знаходяться в аварійному стані та потребують капітального ремонту.

Здоров'я населення визначається сукупністю факторів генетичного, екологічного, виробничого, культурно-побутового, соціального й економічного характеру та є одним з узагальнюючих показників благополуччя суспільства. У 2010 р. у сільській місцевості функціонувало 0,5 тис. лікарняних за­кладів місткістю на 12,3 тис. ліжок, 3,4 тис. амбулаторно-поліклінічних закладів та 14,9 тис. фельдшерсько-акушерських пунктів. За 1990-2010 рр. кількість лікарняних закладів зменшилася на 0,8 тис. од. (на 40,6 тис. ліжок), фельдшерсько-акушерських пунктів - на 1,5 тис. од. Де­що поліпшилась за цей період амбулаторно-поліклінічна мережа. Кількість її закладів зросла на 1,8 тис. од. Проте таке збільшення зумовлене в основному перепрофілюванням у сільські амбулаторії дільничних лікарень [1].

Пересувні форми обслуговування не можуть компенсувати закриті стаціонарні заклади через низьку технічну готовність шкільних автобусів і автомобілів швидкої медичної допомоги та незадовільний стан сільських доріг. Кожне друге сільське домогосподарство потерпає від незабезпеченості населеного пункту послугами швидкої медичної допомоги та відсутності в ньому закладів, які надають побутові послуги, кожне третє - від відсутності поблизу житла медичної установи та регулярного щоденного транспортного сполучення.

Оздоровлення сільського населення через заняття фізкуль­турою та спортом обмежене. Фізкультурно-спортивний оздоровчий комплекс на сільських територіях включає майже 14 тис. споруд, у тому числі 270 стадіонів, 19,7 тис. спортивних майданчиків і площадок, 7,5 тис. спортивних залів, 2,2 тис. стрілецьких тирів, 42 плавальні басейни, 34 криті плавальні басейни, 9 тис. футбольних полів тощо. З 1990 р. загальна кількість спортивних споруд зменшилася, зокрема стадіонів - на 48%, плавальних басейнів - на 36,4%, стрілецьких тирів - на 13,9%, спортивних залів - на 7,4%. Більше половини сільських населених пунктів взагалі не мають спортивних споруд.

Низький сучасний рівень соціальної інфраструктури сільських територій створює передумови для погіршення соціально-економічної та демографічної ситуації в сільській місцевості. Подолання проблем, що склалися в цій сфері, вимагає безпосереднього втручання держави шляхом розробки та фінансування конкретних цільових програм соціального розвитку сільських територій.

Література:

1. www.ukrstat.gov.ua. - [Електронний ресурс].

2. Загальноосвітні навчальні заклади України на початок 2011/2012 навчального року: стат. бюл. / Відповід. За вип.. І.В. Калачова. – К.: Держкомстат України, 2012. – 100 с.

3. www.minagro.gov.ua. - [Електронний ресурс].