К. І. Приходченко¹, В. В. Приходченко², О. В. Приходченко²

1 – Донецький національний технічний університет

2 – Донецький медичний університет

Спілкування як позитивна діяльність індивідів

Спілкування як один ыз видів життєдіяльності людини пронизує усі сфери її предметної діяльності: пізнавальну, перетворюючу, ціннісно-осмислюючу. Концентруючись у процесі спілкування, ці сфери предметної діяльності формують у молодої людини потреби, здібності, вміння спілкуватися з людьми, природою, речами, художніми образами, з самим собою. Процес спілкування має велику практичну значущість, адже він ґрунтується на повазі, симпатії, потребі залучатися до цінностей іншої особи і, тим самим, народжує духовну спільність. Особливого значення процес спілкування набуває в юнацькому віці, в період, коли контакти студентської молоді з навколишнім світом досить обмежені та поверхові, а потреби в них зростають.

Аналіз відповідної літератури привернув увагу тим, що феномен спілкування представляє великий інтерес для сучасної науки. Дослідження ведучих вчених підтверджують значення даної проблеми і підкреслюють її широкий міждисциплінарний діапазон (А. А. Бодальов, О. Г. Злобіна, М. С. Каган, В. А. Кан-Калік, О. О. Леонтьєв, А. В. Мудрик, А. І. Титаренко та ін.).

До першої віднесено роботи, в яких процес спілкування подано з філософсько-культурологічних позицій і висвітлюються методологічні питання, а також позначаються головні проблеми спілкування як виховного процесу, теоретично обґрунтовуються шляхи та засоби його впливу на розвиток особистості. До другої категорії належать психолого-педагогічні дослідження, у яких на теоретичному та практичному рівнях вирішуються конкретні питання виховання особистості у процесі спілкування. Розглядаються праці, в яких ідеться про значення процесу спілкування в юнацькому віці, де розкриваються головні принципи, форми та методи педагогічного впливу на даний процес.

Аналіз філософсько-культурологічної та психолого-педагогічної літератури показав, що процес спілкування пов’язується з загальним розвитком особистості. Однак, у ряді досліджень виявлено кілька домінуючих принципів, що становлять безпосередній інтерес.

Так, філософські дослідження проблеми спілкування, що активізувалися в останні десятиріччя, по-різному трактують її. Вчені розглядають дану проблему як вид людських відносин, як духовний контакт двох і більше індивідів, як процес комунікації з метою передачі інформації, як діяльність.

Цікавою, у контексті дослідження даної теми, є точка зору М. С. Кагана, викладена у монографії “Мир общения”, де автор, спираючись на соціальну практику, дає теоретичне обґрунтування поняття спілкування у філософії [1]. Полемізуючи з іншими вченими відносно тотожності спілкування і комунікації, Каган доводить, що процес комунікації полягає в передачі інформації адресантом (автором) адресату (реципієнту). В даному випадку відбувається односторонній зв'язок. Структура спілкування передбачає двосторонній процес, в якому глибока спільна духовна праця спрямована на добування інформації. Такий процес спілкування робить можливим злиття почуттів і думок. Але, при цьому, автор відмічає, що спілкування зовсім не викликає комунікації, зокрема, у педагогічному процесі, який будується як на монологах – носіях інформації, так і на діалогах – з метою пошуку абсолюту істини. М. С. Каган вважає процес спілкування головним видом діяльності, яким людина оволодіває в ранньому дитинстві; поступово воно стає умовою успішного здійснення інших видів діяльності. Розглядаючи спілкування цілісно, автор виділяє особливу форму взаємодії систем-суб’єктів і окреслює структуру, функції та форми їх існування.

Для даного дослідження становлять інтерес виділені Каганом чотири види спілкування, які безпосередньо пов’язані з художньою творчістю. До першого він відносить духовне спілкування реального суб’єкта з реальним партнером на основі емоційно-інтелектуального зв’язку особистостей як суверенних суб’єктів, кожен з яких бачить в іншому повнокровного, унікального і разом з тим близького і необхідного суб’єкта; а також “спілкування культур”, або “діалог культур”, у процесі якого відбувається накопичення загальнолюдських гуманістичних цінностей, започаткованих мистецтвом.

Другим видом спілкування є спілкування суб’єкта з суб’єктованим об’єктом як ілюзійним партнером. Роль такого партнера може виконувати природа, тваринний світ, речі, котрі нас оточують, а також мистецтво. Такий вид спілкування пов'язаний з прагненням до самотності.

Третій вид спілкування Каган розглядав як спілкування реального суб’єкта з уявним партнером (квазісуб’єктом). Він може проходити в різних формах: самоспілкування, художнього квазіспілкування (коли інформація не посилається художником, а є наслідком спільних зусиль з реципієнтом).

Четвертий вид спілкування представляє собою спілкування уявних партнерів – художніх персонажів (свого роду моделювання реального спілкування) і проходить у формі театральної дії. Автор вважає, що ілюзійний світ спілкування є одним із найсильніших засобів виховання, бо дає можливість глядачам залучатися до спілкування художніх образів.

Розглядаючи внутрішні механізми процесу спілкування, М. С. Каган, зокрема, відмічає: “Саму естетичну насолоду, що надає сприйняття художніх творів, можна розглядати як радість, збуджену безкорисливим спілкуванням з художником як близькою, коханою людиною, розумним і щиросердним другом” [С. 207]. Таке спілкування автор називає духовним і бачить в ньому той інструмент культури, якому притаманні виховні функції, воно формулює духовну, а, отже, і моральну свідомість особистості, його світовідчуття та світогляд, ставлення до навколишніх і до самого себе.

Таким чином, визначені Каганом види спілкування займають чільне місце у педагогічній практиці. Так, духовне спілкування, що засноване на емоційно-інтелектуальних зв’язках, супроводжується рядом проблем: бажанням бути вислуханим, зрозумілим; бажанням самому зрозуміти світ думок, переживань інших; бажанням виразити своє співчуття, прихильність, симпатію іншій людині; бажанням поділитися особистими переживаннями; співпережити разом з іншими людьми світ їхніх думок та почуттів. У процесі спілкування з квазісуб’єктом молоді люди вчаться розуміти навколишній світ, “вдихати” життя в неживі предмети, вступати з ними в контакт як суб’єктованими образами. Спілкування уявних суб’єктів дозволяє молодій людині пережити почуття, які не завжди вона зустрічає в реальному житті, а сам процес спілкування на рівні душевного контакту об’єднує психологічним полем взаємодії, коли ніхто не передає ніякої інформації, але всі відчувають спільність своїх думок та переживань.

Література

1. Каган М. С. Мир общения : проблемы межсубъектных отношений / М. С. Каган. – М.,1988. – 320 с.

2. Общение и диалог в практике обучения, воспитания и психологической консультации / Под. рук. А. А. Бодалёва. – М., 1987. – 164 с.

3. Приходченко К. І. Причасти мене розмовою українською мовою / К. І. Приходченко. – Донецьк : ДІППО, 2012. – 56 с.

4. Приходченко К. І. Мова як невід’ємний фактор творчого життєвого саморозвитку особистості / К. І. Приходченко // Проблеми гуманізації навчання і культурологічний підхід до методики викладання мови і літератури ; Наукове видання. – 2002. – Вип. v-I. V. – С. 227–228.

5. Приходченко К. І. Риторика – наука про красномовство / К. І. Приходченко. – Донецьк : ДонНТУ, 2012. – 99 с.

6. Приходченко К. І. Концепція виховуючого середовища в працях В. О. Сухомлинського / К. І. Приходченко, В. В. Приходченко, О. В. Приходченко // Materiály VIII mezinárodni vĕdecko-praktická konference «Vědecky pokrok na přaloma tysychalety – 2012». – Praha : Publishing House «Education and science» s.r.o, 2012. – Str. 29–31.