Коваль Людмила Миколаївна, к.е.н., доц.

Хмельницький кооперативний торговельно-економічний інститут

Сільськогосподарська кооперація – фактор сталого розвитку агросфери України

Започаткована в Україні аграрна реформа ставила за мету створити реального ефективного власника на землю та засоби виробництва в сільському господарстві. Однак, через безсистемність та необдуманість окремих етапів реформування, досягти цієї мети не вдалося, а основне багатство Українського народу почало втрачати свою цінність.

Внаслідок роздержавлення та приватизації величезні масиви земель було розпорошено між чисельною кількістю дрібних власників, а потужну матеріально-технічну базу, що формувалася протягом кількох десятків років – зруйновано. Землекористування товарних сільськогосподарських підприємств в Україні практично зрівнялося із землекористуванням громадян, а це поставило сільське господарство у кризові умови [1]. Стикаючись із жорсткою конкуренцією з боку великомасштабних та добре організованих структур, що діють на ринку, більшість дрібних та середніх агрофірм, маючи обмежені можливості для переробки і зберігання врожаю, не здатні забезпечити ефективне просування та збут своєї продукції. Вирішити ці проблеми вони можуть лише шляхом кооперування.

Нині кооперація є чи не найбільш поширеною формою організації бізнесу на селі. У Швеції, Данії, Норвегії, Фінляндії, Ісландії, Нідерландах та Японії у кооперативи об’єдналися усі виробники аграрної продукції [2], в скандинавських країнах ними реалізується близько 80% продукції аграрного ринку, в Нідерландах – 65, Іспанії – 52, у США кооперативи продають і переробляють 82% молока, 60% м’яса, 40% фруктів [3; 4]. Французькі фермери реалізують через кооперативи до 70% зерна, а в Канаді через три степові кооперативи чверть фермерів збуває зернові та олійні культури в 20 країн світу. Об’єднання в кооперативи дозволяє їм на засадах співпраці і взаємодопомоги забезпечити менш вартісне виробництво і зберігання продукції та її ефективний збут.

Вирішує кооперація проблеми технічного забезпечення сільськогосподарських підприємств і їх кредитного обслуговування. Особливої уваги заслуговує практика створення кооперативних форм міжгосподарського використання техніки – «машинні гуртки», «машинні ринги» тощо. Такі кооперативи проводять закупівлю, зберігання, ремонт і спільну експлуатацію сільськогосподарської техніки (Бельгія, Нідерланди, Німеччина). Об’єднуючи практично всіх фермерів, вони відіграють домінуючу роль в економічних зв’язках аграрного сектора з іншими галузями економіки.

В Україні потенціал сільськогосподарської кооперації практично не реалізується. Із 3136 виробничих кооперативів, що діяло в державі у 2000 р., в 2012 р. залишилося лише 905. Більшість із них у звітах обласних департаментів агропромислового розвитку кваліфікуються як тимчасово не функціонуючі. Для активного розвитку сільськогосподарської кооперації в Україні немає ні стимулів, ні умов. Можна виокремити щонайменше чотири ключових фактори, що перешкоджають активному її розвитку: норма правового поля, яка визначає кооператив прибутковою формою діяльності, що суперечить вже самій його природі; відсутність кваліфікованих кадрів – організаторів кооперативного руху і небажання ділитися ресурсами; організаційна форма кооперативу передбачає надто багато надбудов, обов’язкових виплат та платежів, яких селяни не готові здійснювати через низькі доходи їх сімей; спосіб мислення українського населення (для багатьох селян кооперативи асоціюються з колгоспами. Таке ототожнення немає в собі ніяких підстав і є наслідком необізнаності сільських жителів щодо переваг кооперативної форми організації бізнесу і самої її суті). Вирішення назрілих проблем повинна взяти на себе держава. Для формування необхідних умов розвитку кооперативних начал в аграрному секторі економіки необхідно вжити такі заходи: внести зміни до 52 статті Господарського кодексу України, віднісши кооперативні об’єднання до суб’єктів що працюють на неприбутковій основі; забезпечити сільськогосподарські кооперативи державною фінансовою, інформаційною, консультаційною підтримкою; проводити пропагандистську роботу на селі, популяризувати ідеї кооперативної самодопомоги; забезпечити вихід кооперативів на світові ринки, залучити їх до виконання державних замовлень та суспільних програм тощо.

Література:

1. Шарий Г. Проблеми державного управління земельними ресурсами в сучасних умовах та основні шляхи завершення земельної реформи в Україні / Г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ard/2007/07ktszsp.zip

2. Зіновчук В.В. Роль кооперації у реалізації диверсифікованих намірів сільськогосподарських товаровиробників / В.В. Зіновчук, В.І. Ткачук [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.znau.edu.ua/visnik/2011_2_2/131.pdf.

3. Про затвердження Державної цільової економічної програми підтримки розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів на період до 2015 р: Постанова Кабінету Міністрів України // Урядовий кур'єр. – 2009. – № 103. – С. 38-42.

Відомості про автора

Коваль Людмила Миколаївна – к.е.н., доц. ректор Хмельницького кооперативного торговельно-економічного університету, здобувач кафедри економічної теорії Львівської комерційної академії.

Адреса для розсилки

79008

м. Львів

вул. Туган-Барановського, 10

Львівська комерційна академія

кафедра економічної теорії

Башнянину Г. І.