Москвічова О.С.

Львівський національний університет імені Івана Франка, Україна

Проблеми нормативно-правового забезпечення рефінансування банків України в умовах кризи

У статті досліджено проблеми нормативно-правового забезпечення рефінансування вітчизняних банків Національним банком України (НБУ) в умовах банківської кризи та запропоновано шляхи їх вирішення.

Ключові слова: рефінансування, банківська криза, банк, кредити НБУ, державне регулювання рефінансування.

В умовах банківської кризи запропоновані кредити рефінансування НБУ стали однією із основних передумов виходу вітчизняної банківської системи із кризового становища. Проте позивні зрушення в українському банківництві могли бути швидшими і ефективнішими, якби у наявності у державного регулятора була розроблена досконала нормативно-правова база рефінансування банківських установ в умовах кризи.

Питання щодо рефінансування банків досліджено у численних працях дослідників банківської тематики, зокрема: Б. Адамика, О. Барановського, О. Вовчак, О. Дзюблюка, А. Ковалюка, С. Лобозинської, Д. Полозенка, С. Реверчука, М. Савлука, М. Швайки та ін. З огляду на актуальність проблеми рефінансування комерційних банків в Україні, метою статті є висвітлення головних проблем нормативно-правового регулювання рефінансування комерційного сектору банківської системи України та пропозиції шляхів його покращення. Поставлена мета зумовлює необхідність реалізації наступних завдань: проаналізувати стан нормативно-правової бази рефінансування під час кризи, виявити недоліки та запропонувати можливі шляхи її вдосконалення.

Нормативно-правова база, яка регулює питання рефінансування, протягом своєї історії становлення і особливо в умовах кризи 2008-2009р.р., зазнала багатьох змін та виправлень, проте досконалості так і не було досягнуто. Адже протягом кризового періоду було видано близько 136 нормативних акти. Це засвідчує, що НБУ методологічно не був готовий діяти у кризових умовах. Дуже часта і швидка зміна вимог для одержання кредитів рефінансування не давала змоги вітчизняним банкам своєчасно відреагувати на них і відповідно отримати підтримку своєї ліквідності. Крім того, нормативно-правові акти містили ряд недоліків, які давали можливість кредитним установам, які все таки отримали кредити рефінансування, здійснювати спекулятивні операції перш за все на валютному та на міжбанківському кредитному ринку.

На сьогоднішній день, залишається необхідність розробки порядку рефінансування в умовах кризи та доопрацювання чинної нормативно-правової бази, яка б базувалась на основних принципах рефінансування банків, а також на умовах рівності, доступності та прозорості. Крім того порядок рефінансування повинен бути чітким і зрозумілим, оперативно реагувати на зміни грошово-кредитного ринку, вимоги до банківських установ повинні бути зведені до мінімуму, а інформація щодо прийняття рішення у видачі кредитів та про обсяги заборгованості з переліком банків-боржників – відкритою.

Чинне законодавство щодо рефінансування забезпечує виконання не всіх вищеперерахованих вимог, адже НБУ завжди залишало за собою право визначати додаткові вимоги до банків, іноді ці вимоги є занадто жорсткими, що робить кредити рефінансування неефективним. Встановлені НБУ дискримінаційні положення обмежують участь малих і середніх банків в рефінансуванні: як в умовах кризи, так і в після кризовий період інструментами рефінансування могли скористуватись лише банки І категорії. Зрозуміло, що НБУ не може задовольнити всі потреби банків у кредитах рефінансування, тому для малих та середніх банків необхідно розробити окремий механізм підтримання їх ліквідності, про який згадувалось в нормативно-правових документах [1], проте сам механізм так і не був розроблений.

Відсутність у нормативних актах чіткого порядку контролю за цільовим використанням кредитів рефінансування призвело у подальшому до формування значного обсягу проблемної заборгованості у кредитному портфелі НБУ.

З метою підвищення ефективності кредитів рефінансування, слід послабити вимоги до забезпечення та суттєво розширити його список. Процедура забезпечення повинна бути майже автоматична і полягати в інформуванні банком НБУ про те, що визначені активи оформляються у вигляді забезпечення. Спрощений доступ широкого коло учасників до рефінансування сприятиме формуванню верхньої межі короткострокових ставок на міжбанківському ринку та виконувати функції стабілізатора банківської системи в період короткострокових збурень [2, с. 298].

На нашу думку, потрібно удосконалити нормативно-правову базу довгострокового рефінансування банків, яка б надавала державні гарантії банківським установам. Адже в сучасних умовах НБУ видає кредити рефінансування банкам, які приймають активну участь у купівлі ОВДП, а оскільки кредити рефінансування – це короткострокові кредити, а ОВДП – довгострокові, є можливість виникнення строкового дисбалансу.

Отже, як показав досвід, нормативно-правове забезпечення рефінансування на момент настання кризового періоду (осінь 2008р.) не було досконале і у подальшому зазнало значних змін і доповнень, проте і на сьогоднішній день порядок рефінансування в Україні потребує подальшого доопрацювання та вдосконалення, що сприятиме активізації вітчизняного грошово-кредитного ринку.

Література:

1. Лист Національного банку України «Щодо підтримання ліквідності банків» від 22.10.2008р. № 14-011/3668-14302 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v4302500-08.

2. Лобозинська С.М. Державне регулювання банківської системи України: монографія / С.М. Лобозинська. – Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2010. – 416с.