Мартинюк Ю.О.

Вінницький національний технічний університет

Ефективне використання оплати праці як один із принципів сучасної мотивації

У сучасних країнах з розвинутою ринковою системою основні принципи побудови механізму заохочення до праці, підприємницької діяльності сформовані та постійно вдосконалюються, а їх трансформування забезпечує поступ економіки та суспільства, високий рівень соціальної згоди [1].

По-перше, необхідно відділити «зерна від плевелів» у старій системі стимулів до праці з тим, щоб не створювати зайвих проблем, «боротьби та перемог» у пошуках деяких загальновідомих організаційних принципів мотивації: таких, наприклад, як адекватна оплата праці.

По-друге, необхідно забезпечити повернення до визначальних принципів ефективної мотивації праці, притаманних ринковій економіці: забезпечення стимулюючої функції зарплати взагалі та стимулювання складної праці зокрема.

По-третє, використовуючи досвід інших країн, слід створити мотиваційну систему. Яка б враховувала можливості економічних, соціальних, культурних, духовних факторів впливу в різних комбінаціях на більшість суб'єктів господарської діяльності.

У новому світлі постає проблема формування оплати праці на основі визнання вимог ринкових та соціальних законів щодо ціноутворення на всі фактори виробництва, не виключаючи штучно з цього поля один з визначальних – працю. Суперечність між цілями системного трансформування суспільства та забезпеченням якісного використання такого засобу цього трансформування, як праця, поглиблюється саме тому, що всі елементи особистого споживання (отже, відтворення та розвитку працівників) уже функціонують на ринкових засадах [2]. Такий стан дістає свій прояв на всіх етапах життєвого циклу існування людини: від народження до смерті. Наприклад, за чинності закону України про обов'язкову безкоштовну середню освіту тільки прямі доплати батьків «на допомогу школам» становлять на рік 350-400 млн. грн., за репетиторство - ще 40-50 млн. грн. [3]. За ринковими цінами працівники оплачують житло, комунальні послуги, вдягаються, лікуються, проводять відпустку, здобувають вищу освіту. Ціни на значну кількість товарів і послуг уже сьогодні зіставні з цінами на аналогічні види товарів і послуг на Заході [2]. Отже, навіть з позицій простого відтворення здатності до праці людини як соціального суб'єкта, члена суспільства, основу зарплати має складати вартість мінімального споживчого кошика, розрахована за реальними ринковими цінами; саме його вартість має бути базою для визначення державою мінімальної ставки оплати праці у будь-якій галузі економіки.

Йдеться не про розміри оплати: головне в даному разі – умови, принципи, на яких ця оплата має базуватися, щоб забезпечити мотиваційне її спрямування та повно цінне існування праці в ринковому просторі. Нерозуміння цих принципів ціноутворення веде до нерозуміння існування прямої залежності між рівнем оплати праці, мотивом, стимулом та динамікою реформ, особливо у довгостроковому періоди

У цьому контексті доречно, мабуть, буде нагадати, що такий надзвичайно, важливий для побудови всієї конструкції системи ринкової мотивації до праці соціальний стандарт, як мінімальна заробітна плата, був введений у США Законом про справедливі стандарти праці ще у 1938 р. після системної економічної кризи 1929-1934 рр. [4]. В Україні подібний закон відсутній і понині, хоча існує Закон України «Про прожитковий мінімум», підписаний Президентом ще 15 липня 1999 р. У ст. 1 цього закону прожитковий мінімум визначається як вартісна величина набору продуктів харчування, достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини і збереження її здоров'я, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Останнім часом пожвавилося обговорення питань, пов'язаних з визначенням основних принципів, напрямів, етапів і методів відновлення та забезпечення ефективності її основних функцій.

Серед пропозицій, націлених на перетворення заробітної плати в мотиваційний інструмент, можна виділити такі: підвищення рівня реалізації принципу соціальної справедливості на основі створення умов для однакової плати за однакову працю; відновлення диференціації у системі оплати праці на основі одночасного визнання шкідливості значної поляризації у рівні трудових доходів працівників; необхідність оптимізації тарифів відрахувань у соціальні позабюджетні фонди; розробка законодавчих актів, де були б визначені основні принципи, критерії, форми контролю та відповідальності за порушення вимог щодо забезпечення якості нормування праці на підприємствах усіх форм власності.

Однак шляхи та методи втілення у життя окреслених напрямів не всі зацікавлені суб'єкти і вчені розуміють однаково. Наприклад, розглядаючи можливі шляхи подолання проблеми боргів по заробітній платі, яка використовується державними структурами, акціонерним і приватним капіталом у своїх інтересах без жодних угод, матеріальних і моральних відшкодувань, деякі економісти пропонують занадто довгий процес зміни такої небезпечної ситуації, а саме: прийняття та використання законодавчих актів, які гарантують компенсаційні виплати за затримку у виплаті заробітної плати; право припиняти роботу в разі затримки виплати заробітної плати терміном більше трьох місяців при простоях з вини роботодавця, з виплатою за цей час заробітної плати у повному розмірі, тощо.

На наш погляд, підвищення функції стимулювання заробітної плати могло б сприяти запровадження щотижневої виплати її працівникам.

По-перше, це скоротить можливості різних структур і суб'єктів підприємницької діяльності "прокручувати" чужі гроші взагалі і даром зокрема.

По-друге, такий підхід передбачає значно менші суми для виплати.

По-третє, розширює можливості швидкого реагування як влади, так і найманих працівників, профспілок на затримки з виплатою заробітної плати.

По-четверте, динамізує попит, обіг грошової маси, підносить рівень "прозорості" у відносинах суб'єктів господарювання.

По-п'яте, робить безпосереднішим, прямішим зв'язок у системі мотивації між очікуваннями - працею - результатами - задоволенням потреб, що підвищує ефективність стимулів до праці у наступному виробничому періоді [1].

Підбиваючи підсумки сказаному, можна визначити основні етапи та вимоги щодо відновлення ролі заробітної плати, як основи матеріального стимулювання працівників, а саме: беззаперечне визнання вимог ринкових законів при формуванні рівня оплати праці з позицій забезпечення умов відтворення здатності до неї найманих працівників; єдність стартових принципів при формуванні систем заробітної плати, її диференціації, яка може бути забезпечена лише на основі використання на всьому ринковому просторі такого соціального стандарту, як мінімальна заробітна плата; підвищення рівня реалізації принципу соціальної справедливості на основі створення умов для однакової плати за однакову працю; забезпечення на основі даних принципів вертикальної та горизонтальної відповідальності за результати своєї праці всіх суб'єктів економічної діяльності як базового елемента ефективної системи мотивації.

1. Мороз О.В Соціально-психологічні чинники мотивування працівників приладобудівних підприємств: Монографія // Мороз О.В., Нікіфорова Л.О., Шиян А.А. – Вінниця: ВНТУ – 2011. – 275 с.

2. Кузевич Л.О. Інноваційні підходи до використання нових стимулів мотивації праці на Вінниччині / Матеріали регіональної науково-практичної конференції “Інноваційно-інвестиційна модель розвитку економіки Вінниччини” Збірник статей – Вінниця: УНІВЕРСУМ − Вінниця, 2005. – С.55 - 58.

3. Википедия – свободная енциклопедия: [електронний ресурс] – режим доступу до ресурсу: wikipedia.org.

4. Шелдрейк Д.І. Теорія менеджменту від тейлоризму до японізації: Підручник, С.-Петер.− Політ, 2010. − С. 424.