Мартинюк Ю.О.

Вінницький національний технічний університет

Особливості впровадження мотиваційних процесів в сучасній економіці України

Неодмінною умовою існування і розвитку суспільства, як встановили класики [1-2], є праці – праця як доцільна діяльність людей, що спрямована на задоволення їхніх життєвих потреб. Праці – це насамперед процес, який відбувається між людиною і природою, процес в якому людина своєю власною долею опосередковує, регулює і контролює обмін речовин між собою і природою. Саме тому у будь-якому суспільстві, в будь-який час одним із важливих елементів в економіці була праця і фактори, які впливають на її ефективність. Однією з головних задач для кожного підприємства є пошук ефективних способів управління працею, які забезпечують активізацію людського фактора.

Актуальність даної теми полягає в тому, що в нашій країні є багато підприємств, які мають досить великий потенціал, але при цьому отримують мізерні прибутки. Однією з причин, чому це відбувається, є низький рівень продуктивності праці робітників на підприємстві. А основою для підвищення продуктивності праці є стимул, який примушує людей працювати краще. Якщо робітник буде впевнений у кінцевому позитивному фінансовому результаті то, звичайно, він буде працювати краще.

На ранніх стадіях соціально-економічного розвитку людства мотиви та стимули економічної діяльності людини були абсолютно "прозорими", зрозумілими і фактично збігалися у суті, оскільки спонукальний мотив до дії, мотивація необхідності цієї дії та стимул - очікуваний результат – лежали на поверхні буття: голод, холод, фізична та фізіологічна небезпека – активні дії – ситість, тепло, безпека. Однак з появою можливості одержувати додатковий продукт, розподіляти та використовувати його за певними принципами та з певними цілями, система мотивів, стимулів безперервно ускладнюється, трансформується, збагачується.

Мотивація праці є основним компонентом самосвідомості працівника, що визначає його ставлення до праці, а отже працівник буде працювати з більшою або меншою ефективністю, сподіваючись за свою працю отримати ті чи інші матеріальні або духовні блага для задоволення своїх потреб. Отже, мотивація праці є спонуканням людини до виробничої чи невиробничої діяльності для задоволення своїх матеріально-побутових потреб і запитів, яке досягається за рахунок її праці.

Мотивація до праці включає не лише задоволення фізіологічних, матеріально-побутових, культурних потреб, а й здобуття певного іміджу в суспільній ієрархії. Вона зумовлена природною особливістю людини і перш за все необхідністю: забезпечення нормального фізіологічного існування; створення нормальних житлових, побутових та інших матеріальних умов життя; забезпечення умов для духовного розвитку особи; природного відтворення і продовження свого роду. Отже, мотивація – це спонукання людей до активної діяльності, процес свідомого вибору людиною певної лінії поведінки, яка ґрунтується на внутрішніх та зовнішніх факторах або, іншими словами, на мотивах і стимулах.

У своєму ставленні до роботи працівники, як правило, керуються кількома мотивами (наприклад, величина заробітної плати, умови праці, характер праці), але завжди якийсь із них переважає. Це дає змогу виділити кілька типів мотивації працівників – патріотично мотивований, інструментально мотивований, професійно мотивований, господарсько мотивований, люмпенований працівник [3].

Нажаль, в Україні багато економістів та менеджерів, що працюють на підприємствах звикли до того, що основним стимулом для підвищення праці є матеріальний фактор. Для цього використовуються різноманітні премії, дотації та надбавки, що в основному ефективно впливає на інструментально мотивованих працівників. Внаслідок гальмування ринкових процесів працівник за основний критерій вибору працевлаштування вважає високу заробітну плату. У розвинутих країнах, спеціалісти воліють працювати там, де застосовуються поряд з матеріальними й моральні стимули, де ціниться ініціатива та творчий підхід, де можна добитися вражаючих результатів саме завдяки тому, що керівництво спілкується зі своїми підлеглими на одному рівні, прислуховуючись до пропозицій з боку працівників.

Але на Україні, в сучасних умовах економіки, більшу частину складає, нажаль, такий вид працівників як люмпенований працівник [3] – людина, яка практично не має інтересу до роботи та її результатів, ухиляється від неї та постійно потребує уваги до себе, підвищення зарплати, а також усіляких пільг та соціального захисту. Такий тип працівника поширений в умовах переходу до ринку найбільш на промислових підприємствах, і зараз складається така ситуація, що люмпенований працівник бажає повернення до того, що було раніше, коли його заробітна плата залежала лише від кількості днів виходу на роботу.

У науковій літературі стимули до праці діляться на чотири групи: матеріальні, моральні, духовні та умови праці [2]. Всі ці стимули, у різному поєднані, досить уважно були досліджені у працях як закордонних науковців [1], так і вітчизняних вчених [2, 3]. Дослідження систем мотивації праці на макроекономічному рівні показало, що в умовах перехідної економіки в Україні досить складно, але можливо створити свою національну систему мотивації праці, яка б враховувала особливості української економіки на даному етапі, і як приватний випадок, розробити досить ефективну систему стимулювання для промислових підприємств, яка б подолала відчуженість людини від засобів і результатів виробництва, оскільки в першу чергу були б винагородженні здібності людини, її ставлення до праці, винахідливість (раціоналізація), старанність та ставлення працівника до підвищення своєї кваліфікації та до підприємства в цілому (його репутації на ринку).

1. Шелдрейк Д.І. Теорія менеджменту від тейлоризму до японізації: Підручник, С.-Петер.− Політ, 2010. − С. 424.

2. Мороз О.В Соціально-психологічні чинники мотивування працівників приладобудівних підприємств: Монографія // Мороз О.В., Нікіфорова Л.О., Шиян А.А. – Вінниця: ВНТУ – 2011. – 275 с.

3. Рябоконь В.П. Адаптація системи мотивації праці до умов ринку. // Фінанси України. − 2001.− №05 − С. 10-16.