Історія/1. Вітчизняна історія

Олегаш Василь

студент І курсу

(науковий керівник – к.і.н. Лановюк Л.П.)

Національний університет біоресурсів і природокористування України,

Україна (м.Київ)

Гамора – історична та культурна пам’ятка

ковальського мистецтва

Починаючи з ХV-ХVІ ст. на Україні ковальство як народний промисел розвивається на селі. У кожному селі край дороги стояла кузня, де коваль кував плуги, підковував коней, виготовляв різний сільськогосподарський реманент.

«Гамора» збудована на руслі річки Лисичанки, сила води якої приводить у рух весь механізм Гамори-кузні. Щоб привести у рух величезні монолити було збудовано касню (канал довжиною 1 км). Вода з річки Лисичанки по штучному каналу потрапляє в лотоки (дерев’яна споруда, яка служить для збереження води). Лотоки тримаються на цванглях (дерев’яні стовпи). Вода з лотоків потрапляє на водяне колесо, а колесо приводить у рух молот в середині кузні. Залишки води витікають з лотоків і утворюють водопад.

Цех, у якому знаходиться кузня – це одноповерхова будівля без підвалу загальною площею 205, 4 м², матеріал кладки – природний камінь на складному вапняному розчині. Саме в цьому цеху і знаходяться два молоти, що збереглися по сьогоднішній день. Молот вагою в 150 кг приводиться в рух за допомогою колеса, яке в свою чергу, обертається під силою падаючої води, що стікає по спеціальних дерев’яних лотоках [1].

До речі, цікавою видалася нам легенда про дуб, з якого розроблені лотоки та колесо. За розповідями старожилів, дуб кілька сотень років ріс в урочищі Лисичанський. Він був свідком екзекуції лисичівських селян. Сюди, до дуба, селяни приносили данину. А тих, хто не в змозі був сплатити податки прив’язували до дуба і жорстоко били. Вулицю, яка веде до цього місця і по сьогоднішній день звуть Даниця (від слова - данина). Як свідок екзекуції – православний хрест, поставлений в дев’яностих роках минулого століття [2].

Один оберт колеса дає 16 ударів молота. Майстри регулюють кількість ударів спеціальним регулятором. У кузні знаходяться великі печі, що називаються «коха» (на сьогоднішній день діє тільки одна піч, де за допомогою міхів роздмухується вогонь). Температура у печі сягає +1200⁰С. на вогні розжарюється металева заготовка, яка називається флек. Під великим молотом флек розплющують до певної товщини, а потім відбувається найцікавіше: твердий метал за допомогою молота та інших ручних наковальських молотів та інструментів перетворюється на кінцевий продукт – мотику, лопату, сокирянку та ін.

Важливим механізмом у кузні є величезні молоти, які було дуже важко збудувати. Рештками молота, якого у далекому минулому приводила у рух сила падаючої води, сьогодні важко когось здивувати. У металообробній промисловості Європи установки «залізні млини» існували ще в ХІІІ ст. це був справжній переворот у гірничій справі. Пізніше водяні колеса нижнього бою поступово змінились на верхні, бо останні отримували більше енергії від падаючої води і не потребували обов’язкової наявності бурхливої річки, достатньо було відведеного каналу. Окрім того, таке колесо могло виконувати значно більший обсяг роботи.

З 1976 р. «Гамора» отримала статус діючого музею-кузні. Кузня Гамора – пам’ятник архітектури ХІХ ст., охороняється законом, що підтверджено відповідними документами. Згідно із рішенням Закарпатського ОВК № 28 від 21.02.1989 року йому присвоєно охоронний номер 090052 (58-М). Паспорт виданий Управлінням містобудування та архітектури Закарпатської області державної адміністрації 15 липня 2003 р.

У 2007 р. Всеукраїнською асоціацією ковалів було започатковано фестиваль ковальської майстерності, на який з’їхалися ковалі з усієї України та із-за кордону. Під час фестивалю село перетворилося у «живі майстерні», а також сцену для виставок, музики, танців. Двір Гамори був заставлений молотами, на ковальнями та різним ковальським начинням. Тут ожило священне дійство майстрів вогню і металу. Дзвін молотів та на ковалень, запах паленого вугілля та розжареного заліза створили настрій та атмосферу ковальського свята – сили, міці та водночас спокою і гармонії. Було встановлено символічне дерево Відродження у вигляді залізної скульптури. Кожен з художників-ковалів намагався втілити свої інспірації та задуми на скульптурі-дереві, і тим самим започаткувати, покласти наріжний камінь у проведенні ковальських фестивалів закарпатськими майстрами у Лисичові.

У 2008 р. темою ковальського фестивалю була тема «Звук металу». Ковалі виготовили ряд предметів, що стосуються звуку металу. Наступний 2009 р. був присвячений темі «Вода». Металічні предмети виготовлені під час фестивалів ковальського мистецтва нагадують про себе у дворі кузні [1].

За останні десятиліття кузня Гамора стала своєрідною родзинкою туристичних маршрутів любителів подорожей та екскурсій. З 2000 р. по сьогодні кузню відвідало понад сто тисяч туристів та визначних людей України і світу. Це засвідчує «Книга відвідувачів», що ведеться з 2000 р. У ній вміщено схвальні відгуки, в яких звучить захоплення розумом, майстерністю наших предків. Подяку людям, які зберегли цю народну святиню для нащадків.

Література:

1. Боньковська С. Ковальство на Україні (ХІХ – поч. ХХ ст.). – К., 2003. – 254 с.

2. Новарчук Б. Народознавство. – Луцьк, 1993. – 106 с.