Викладач Хотієнко С. В.

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара, Україна

Iсторіографічні аспекти фізкультурно-спортивного руху серед населення українського села

в другій половині 1940-х – 1991 рр..

Постановка проблеми та у загальному вигляді та зв’язок з важливими науковими завданнями. У міру розвитку суспільства фізична активність і спорт все ширше проникають у всі сфери життя людей, стають все більш значущою і невід'ємною частиною життєдіяльності світової цивілізації. Фізична культура і спорт в сучасному суспільстві є важливим чинником підтримки і зміцнення здоров'я людей, їх фізичного та духовного вдосконалення, способом спілкування, активного проведення дозвілля, альтернативою шкідливим звичкам і пристрастям тощо.

Фізична культура є складовою загальної культури. Вона включає в себе створені людством спеціальні засоби, матеріальні і духовні цінності, котрі служать розвитку фізичних сил і здібностей людини, зміцненню здоров'я засобами фізичного виховання. Фізична культура – це і процес специфічної діяльності людей, і її результат, що відображає рівень розвитку не тільки особи, але і суспільства в цілому. Фізкультура і спорт мають велике соціальне значення, тому що пов'язані практично зі всіма іншими суспільними інститутами. Вони розглядається як засіб виховання гармонійно розвиненої особистості, як частина загальнополітичного і культурного виховання мас.

Тому вивчення історіографічних проблем розвитку масового фізкультурно-спортивного руху серед сільського населення у повоєнні роки до завершення радянського періоду історії України стає важливим науковим завданням, розв’язання якого безумовно позитивно вплине на вирішення аналогічних проблем сьогодення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Аналіз останніх досліджень і публікацій є одночасно й головною метою, й основним об’єктом цього дослідження. Адже панівною вадою історіографії теми є її змістовне віддалення від загальної (політичної, економічної, соціальної, культурної) історії взагалі, українського села зокрема. Тому провідним завдання даної статті визначено розглянути наявні джерела та літературу щодо розвитку масового фізкультурно-спортивного руху серед сільського населення України з повоєнних років до теперішнього часу. Проаналізувати історіографічну традицію у зв’язку з дослідженням проблем спорту в суспільстві.

Виклад основного матеріалу досліджень. Історія фізичної культури та спорту, як специфічна галузь наукових знань, має міждисциплінарний характер, але, перш за все, вона є складовою частиною та ділянкою історичної науки. Вона має досліджуватися в контексті загального історичного процесу. Рівень розвитку фізичної культури та її місце в житті людей завжди залежать від конкретних форм виробництва, суспільних відносин. Особливо важливе значення має дослідження фізичної культури в контексті соціокультурного розвитку суспільства. Історія фізичної культури пересікається з історією повсякдення. При всіх відмінностях у підходах до повсякденності, в вітчизняній і зарубіжній науці до даної проблематики включаються людське тіло і турбота про його біологічні і соціокультурні функції, а також дозвілля. Людина будує своє реальне життя, "вписуючи" своє тіло в пануючі норми і правила, прагнучи відповідати ідеальним приписам.

Дозвілля, в свою чергу, повязане з проблемою вільного часу. Вільний час – важливий показник якості життя. За словами К. Маркса у «економічно-філософських рукописах 1857 – 1859 рр.», до економії часу зводиться в кінцевому підсумку вся економія. Вільний час – частина бюджету особистості, яка звільнена від невідмінних часових затрат, тобто від обов'язкової роботи, сімейних, суспільних обов'язків, побутових турбот і необхідної фізіологічної життєдіяльності (сну, харчування тощо), будучи однією з умов і одночасно простором для розвитку особистості. Культура дозвілля постає складовою повсякдення, як і культури в цілому. Все це має пряме відношення до розвитку фізичної культури та спорту. Закономірно, що досягнення в галузі фізичної культури та спорту завжди розглядалися як показники переваг соціального устрою, показники іміджу та репутації країни.

Історіографія фізичної культури і спорту є відносно новим дослідницьким напрямом. Російський дослідник Р.

А. Пилоян зазначає необхідність формування самого поняття історіографії спорту, перш за все, як самостійної науки [9, с. 17-18]. Грунтовний історіографічно-бібліографічний огляд досліджень з історико-спортивної тематики дається в роботі О. М. Вацеби [2]. Починаючи з 1970-х рр. елементи історіографії стали обов'язковим компонентом дисертаційних досліджень, в тому числі і з фізкультурно-спортивної тематики. Але на сьогоднішній час фактично відсутні спеціальні історіографічні роботи, присвячені як історії фізкультури і спорту в цілому, так і дослідженням з історії масового фізкультурно-спортивного руху серед сільського населення України повоєнного періоду. Саме тому головною метою даної статті визначено: розглянути наявну літературу та проаналізувати історіографічну ситуацію з дослідження проблеми розвитку фізкультурно-спортивного руху серед сільського населення України другої половини 1940-х – 1991 рр.

Літературу з означеної тематики можна умовно поділити на два блоки – за тематикою досліджень. В свою чергу, кожен з них можна поділити за хронологічним критерієм за двома періодами: радянський (початок 1950-х – кінець 1980-х рр.) та сучасний (початок 1990-х – початок 2000-х рр.).

Перший блок становлять наукові студії історичного плану, у яких соціокультурні процеси в українському селі вивчаються на фоні історичних подій. Радянська історіографія характеризується значною кількістю наукових оглядів істориків, соціологів, економістів. Публікації радянських науковців перебували під жорстким контролем партійного апарату і носили часто агітаційно–пропагандистський характер. Тому соціально-побутові умови, проблеми підвищення матеріального і культурно-духовного рівнів життя селянства розглядалися в контексті, головним чином, позитивних зрушень. Досить ґрунтовно соціальні зміни, рівень та якість життя на селі розкриті у загальних колективних працях «Історія селянства УРСР» (1967), «Історія народного господарства УРСР» (1985), багатотомному виданні «Історія Української РСР» (1979). Проте ці роботи написані на методологічній основі «партійності», тому містять інформацію насамперед ідеологічного характеру. В цьому контексті написані і дослідження М. Т. Шепети, Й. Д. Черниша, П. Ю. Котлова, Є. П. Талан [7].

Зростання добробуту та аналіз соціально-побутових умов життя селянства наприкінці 1950-х – в 1960-х рр. в контексті політики Комуністичної партії стали предметом дослідження П. П. Панченка, Л. Д. Вітрук, Б. П. Ковалевського [3]. Окремої уваги заслуговує колективна праця російських науковців В. П. Данілова, М. П. Кіма, Н. В. Тропкіна «Радянське селянство: короткий нарис історії» (1970).

Вагомим залишається внесок зарубіжних дослідників у розробку проблем різних аспектів життя українського селянства досліджуваного періоду. Потрібно виділити, зокрема, студії українських діаспорних вчених: Б. Винара, Л. Лисенка, І. Майстренка, Я. Шумелди. Недоліком робіт згаданих вчених є їх надмірна політизація в контексті ідеології націоналізму та суб’єктивність висновків. До проблем якості та рівня життя сільського населення в СРСР оглядово звертались історики «ближнього» та «дальнього» зарубіжжя: Дж. Боффа, О. Вербицька, У. Таубман, Дж. Хоскинг [1].

Дослідження істориків незалежної України характеризуються поглибленням вивчення рівня та способу життя сільського населення, критичними підходами до радянської історіографії та джерел. Утвердження нових підходів, значною мірою запозичених в західній історіографії, дало можливість по-новому дослідити проблематику соціокультурного розвитку села. Значний внесок в цьому сенсі зробили В. М. Литвин, С. В. Кульчицький, В. К. Баран, В. М. Даниленко, Ю. І. Шаповал [8]. Ґрунтовністю викладу матеріалу вирізняються дослідження соціально-економічних та культурних процесів в українському селі І. М. Романюка, С. С. Падалки. Покращення соціально-побутових умов життя сільських мешканців досліджував Л. В. Ковпак, І. В. Рибак, О. В. Лісовська [6]. Соціально-побутове становище, умови праці, повсякденне життя, моральний стан сільського населення стали предметом дослідження низки дисертаційних робіт останніх років В. В. Кононенка (2004), О. В. Тєвікової (2010), Л. М. Халецької (2011). Певним підсумком історіографії історії селянства в роки незалежності стало видання в 2006 р. двохтомної «Історії українського селянства», в якій значне місце приділяється повсякденній історії селянства та розвитку соціальної сфери на селі. Повсякденне життя селян, здобутки і недоліки соціальної політики розкриті в історико-економічному дослідженні «Економічна історія України» (2011). Стан культури України в означений період розглядається в фундаментальній праці М. В. Поповича «Нарис історії культури України» (1998).

В загальних працях з політичної історії та історії селянства означеного періоду основна увага приділяється політичним, економічним, соціальним проблемам. Тематика розвитку фізкультурного руху та спорту тут практично не висвітлюються. Навіть в роботах з історії культури, історії повсякдення тема фізичної культури виникає лише спорадично. Ця тематика залишається маргінальною для істориків.

Другий блок становлять праці з власне фізкультурно-спортивної тематики. Сюди можна віднести як спеціальні праці з педагогіки, соціології, так і з історії фізкультури та спорту. Їх також умовно можна згрупувати за періодами.

Особливість спортивної історіографії полягає в тому, що фізкультурна проблематика переважною мірою розроблялась та висвітлювалась дослідниками (науковцями, партійними, державними, громадськими діячами), які були безпосередньо пов’язані з реалізацією державних завдань у сфері фізичної культури та спорту. Роботи Г. Деметера, М. Новосьолова, Ф. Самоукова, С. Сініцина, В. Столбова, І. Харабуги, І. Чудінова [5] дають узагальнюючу характеристику розвитку радянського фізкультурно-спортивного руху. У 1959 р. Є. Черновою в брошурі «Розвиток фізичної культури і спорту в Українській РСР» вперше в радянській історіографії було здійснено спробу узагальнення історії українського фізкультурно-спортивного руху [12]. Першою, й наразі єдиною, узагальнюючою науковою працею з історії розвитку фізкультурно-спортивного руху в Україні радянського періоду стала дисертація Ю. Теппера , на основі якої була видана монографія [11]. Одним з перших з позицій педагогічної науки аналізує розвиток фізкультурного руху на селі в повоєнний період І. С. Краснов. Досвід роботи з проведення спортивних свят на селі в Дніпропетровській області узагальнив П. І. Галецький [4].

Плідним для розвитку спортивної історіографії виявився період з кінця 60-х рр. ХХ ст. З`явилася ціла низка робіт з проблем розвитку фізичної культури і спорту як в Радянському Союзі в цілому, так і в республіках та регіонах. В плані дослідження розвитку фізкультурно-спортивного руху на селі варто виділити роботи Ю. В. Борисова «Планування і розвиток фізичної культури та спорту серед сільського населення», В. Н. Жолдака «Основні соціологічні проблеми розвитку фізичної культури та спорту серед сільського населення», що вийшли друком у 1974 р. В цей час було проведено низку Всесоюзних науково-практичних конференцій «Фізична культура і спорт на селі». Щодо висвітлення історії спортивного руху в Українській PCP, то в цей період з'явилася непропорційно велика кількість праць, присвячених розвитку спорту в західній частині України. Серед робіт, присвячених фізкультурно-спортивній тематиці, слід виділити працю П. Ф. Савицького «Масовий фізкультурний рух в Українській РСР» (1983), дисертацію М. М. Баки, де у сконцентрованому вигляді підсумовується специфіка розвитку масової фізичної культури і спорту радянського періоду. В цілому ж, дослідники на основі історіографічного аналізу наукової продукції радянського періоду роблять висновок, що історії розвитку фізкультурно-спортивного руху в Україні приділялося недостатньо уваги. До того ж літературі радянського періоду з цього напряму, як і багатьох інших, була притаманна низка вад. Зокрема, як зазначає О. Вацеба, розвиток радянської спортивної історіографії супроводжувався постійними методологічними обмеженнями, майже всі події трактувалися з позицій класового та партійного підходів. Більшість явищ і подій в історико-педагогічному ракурсі мали офіційну оцінку, а науковці покликані були тільки підтвердити її своїми науковими розробками. Саме тому результати дослідницької праці були не завжди плідними, а загальне висвітлення історії розвитку спорту виглядало суперечливим [2].

Останнім часом інтерес до історичних досліджень в галузі фізичної культури та спорту зростає. В цьому плані можна виділити роботи, які торкаються розвитку фізкультурно-спортивного руху на селі. В дисертації М. О. Олійника аналізуються теоретичні та методичні основи управління фізичною культурою і спортом в Україні (2000). В роботі А. О. Кухтія аналізуються організаційні основи розвитку фізкультурно-спортивного руху в Україні в ХХ ст. (2002), а в роботі М. М. Костя – організаційні основи розвитку фізкультурно-спортивного руху серед сільського населення України (2000). Заслуговує на увагу дисертація С. В. Нікітенка (2010) щодо історичного досвіду функціонування та розвитку фізкультурно-спортивного руху на Херсонщині, діяльності спортивних товариств і їх вплив на впровадження нових форм та методик спортивно-масової роботи. Втім, незважаючи на наявну кількість досліджень, необхідно зауважити, що вони, як правило, лише побічно торкаються проблем сільського спорту та умов його розвитку. Автори праць з фізкультурно-спортивної тематики основну увагу приділяють організаційним аспектам, формам ти видам діяльності та її результатам. Історичний, особливо соціокультурний контекст, як правило, дається лише в загальних рисах. До того ж, як зауважує Вацеба, більшість негативних тенденцій радянської спортивної історіографії зберігаються й до сьогодні - в українській галузевій науці бракує наукових праць історичного напрямку.

Висновки. Таким чином, при аналізі історіографії фізичної культури та спорту означеного періоду ми стикаємося з низкою проблем. Як правило, в загальноісторичних працях, в працях з історії селянства, з історії культури та історії повсякдення фізичній культурі та спорту приділяється надзвичайно мало уваги. В спеціальних дослідженнях з історії фізичної культури та спорту часто не враховується загальноісторичний та соціокультурний контекст вивчаємого історичного періоду.

Це ставить завдання при дослідженні історико-спортивної тематики враховувати досягнення сучасної історіографії, а в історичних дослідженнях більше уваги приділяти проблемам масової фізкультури та спорту як вагомим показникам соціального та культурного розвитку суспільства, розглядаючи їх системно у поєднанні з політичною історією країни.

Список використаних джерел

1. Боффа Дж. История Советского Союза. В двух томах. ‒ Т.2. От Отечественной войны до положення второй мировой державы. Сталин и Хрущев. 1941‒1964 / Джузеппе Боффа. ‒ М.: Международные отношения, 1994. ‒632 с.

2. Вацеба О. Бібліографічний огляд дисертаційних досліджень з історії вітчизняної фізичної культури і спорту / О.Вацеба // Вісник Львівського університету. Серія книгознавство, бібліотекознавство та інформаційні технології. - 2008. - Вип. 3. – С. 219-228.

3. Витрук Л.Д. Улучшение социально–бытовых условий жизни трудящихся УССР(60–80–е годы) / Л.Д. Витрук. – К.: Наук. думка, 1986. – 181 с.

4. Галецький П.І. Організація спортивних свят на селі (З досвіду роботи Дніпропетровської обласної Радм ДССТ «Колгоспник» / П.І.Галецький. – К: «Молодь», 1958. – 53 с.

5. Деметер Г.С. История спорта или история физической культуры / Г.С. Деметер // Теория и практика физической культуры. – 1976. - № 5. – с. 59-62.

6. Ковпак Л.В. Соціально–побутові умови життя населення України в другій половині ХХ ст. (1945–2000) / Л.В. Ковпак. – К.: Інститут історії України НАНУ, 2003. – 250 с.

7. Котлов П.Ю. Діяльність Комуністичної партії України по удосконаленню суспільно‒економічних відносин колгоспного села (1951–1958 рр.) / П.Ю. Котлов. – Х.: Вища школа, 1974. – 143 с.

8. Литвин В.М. Україна у другому повоєнному десятилітті (1956–1965) / В.М. Литвин. ‒ К.: Видавничий дім«Лі–Терра», 2004. ‒272 с.

9. Пилоян Р.А. // Теория и практика физической культуры. – 2004. – № 7. - С. 17-18.

10. Савицкий П.Ф. Массовое физкультурное движение в Украинской СССР. – К.: «Здоровя», 1983. – 117 с.

11. Теппер Ю.Н. Развитие физкультурного движения в Украинской ССР // Очерки по истории физической культуры / Под общ. ред. Ф. Самоукова и В. Столбова. – М.: ФиС, 1967. – 211 с.

12. Чернова Є.М. Розвиток фізичної культури і спорту в Українській РСР. – К. - 1959. – 45 с.