Сиротін О.С.
Національний університет
біоресурсів і природокористування України
ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНИЙ ПІДХІД ЯК
УМОВА ФОРМУВАННЯ ГУМАНІСТИЧНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ МАЙБУТНІХ БІОТЕХНОЛОГІВ
Перехід на нові
технології пред'являє нові, більш суворі вимоги
до кваліфікації робітників і особливо інженерно-технологічних
фахівців. Зростає потреба в біоінженерах -
дослідниках, які легко орієнтуються в новітніх
досягненнях біотехнологічної галузі, ерудованих, з розвинутим творчим
мисленням, здатних ефективно вирішувати весь комплекс завдань, що постануть
перед ними, з урахуванням гуманістичних пріоритетів та людських цінностей, до
яких спостерігається потужна тенденція у сучасному суспільстві.
В таких умовах особливого
значення набувають наукові дослідження
гуманізації освіти у процесі професійної підготовки майбутніх біотехнологів,
оцінка реального стану і пошуку оптимальних
шляхів її реалізації.
Професійна освіта в галузі біотехнологіі підпорядковується загальним закономірностям і принципам, встановленим
в педагогіці.
При цьому
необхідно враховувати професійні особливості майбутньої діяльності фахівців
біотехнологів, а також створити сприятливі умови для реалізації ідей
соціально-етичного та гуманістичного розвитку в професійному становленні
студента.
Аналіз
психолого-педагогічної літератури засвідчив, що питання впровадження принципів
гуманізації у навчально-виховний процесс вищих навчальних закладів з
урахуванням видів діяльності, до якіх готується майбутній фахівець, розглянуто
недостатньо.
Процес навчання побудований на принципі гуманізації
– це
процес, спрямований безпосередньо на особистість. Практична реалізація обозначенного принципа нерозривно
пов'язана з особистісно орієнтованим (М.Н. Берулава, О.В. Бондаревська, В.В.
Сєріков, І.С. Якиманська) або особистісно-діяльнісним (Б.Г. Ананьєв, Л.С .
Виготський, І.А. Зимня, О.М. Леонтьєв, А.К. Маркова, А.Б. Орлов, К.К. Платонов,
С.Л. Рубінштейн) підходом. Під підходом в даному випадку розуміється системна організація
і самоорганізація освітнього процесу, що включає всі його компоненти, а також
суб'єктів взаємодії.
Особистісно орієнтований підхід у контексті
формування гуманістичної спрямованості майбутнього фахівця передбачає
врахування потреб, інтересів і здібностей кожного студента; визнання його
самоцінності як активного носія суб’єктного досвіду професійного спілкування;
опору на цей досвід при конструюванні навчально-виховного процесу. При
особистісно орієнтованому навчанні у ВНЗ на передній план виходить
індивідуальність кожного студента, його унікальність і неповторність, його
власний досвід, мотивація й готовність до оволодіння новими знаннями та
компетенціями. Особливість особистісно орієнтованого навчання і виховання
полягає у тому, що орієнтація навчання спрямована на унікальну особистість, а
не на «середнього студента», як це було раніше, коли пропагувалась загальна
«уніфікація» студентів.
При
розробленні умов формування гуманістичної спрямованості майбутнього фахівця у
ВНЗ спираємось на думку І. Беха про те, що особистісна орієнтація
навчально-виховного процесу надає можливість людині обрати оптимальні шляхи
самовиховання і самореалізації .
За
такого підходу метою навчання, виховання та освіти є формування особистісних
цінностей. Саме вони здатні виконувати функцію вищого критерію для орієнтації
індивіда у світі, опори для особистісного самовизначення. За цих умов педагог і
студент працюють в єдиному емоційно-чуттєвому діапазоні, який запобігає
психічному напруженню як результату переживання небезпеки від неделікатного втручання викладача у світ студента;
забезпечується можливість самостійно приймати рішення та поводитись на їх
основі. Ця вимога випливає із психологічної закономірності, за якою особи,
привчені лише спостерігати та слухати, стають соціально пасивними, виявляються
безпорадними перед оточенням.
Щодо особистісно орієнтованого навчання, то воно передбачає перетворення суперпозиції викладача й
субординованої позиції студента на індивідуально-рівноправні
позиції. При упровадженні названих технологій важливим є дотримання послідовності, динаміки - від максимальної допомоги педагога
студентам під час виконання навчальних завдань до поступового зростання їхньої власної активності, до повної саморегуляції в навчанні
й появи відносин партнерства між ними.
Таким чином,
особистісно орієнтована модель педагогічної взаємодії - викладач, якому вона властива, вбачає
основне завдання педагогічної
діяльності в сприянні особистісному розвитку студентів. У контексті такої орієнтації формування знань, умінь
і навичок є не самоціллю, а одним із засобів особистісного
розвитку студентів. Пріоритетне
значення надається формуванню у студентів Я-концепції, моральної свідомості,
розвиткові творчого потенціалу,
розкриттю індивідуальної своєрідності.
Роль викладача в
особистісно орієнтованому навчанні полягає в тому, щоб були створені умови для плідної навчальної діяльності, забезпечення студентів необхідною науково-методичною літературою,
організація та контроль самостійної роботи студентів тощо.
Теоретичні та методологічні основи особистісно - діяльнісного підходу в психології викладено в
працях Б. Ананьєва, Л. Виготського, О. Леонтьєва, С. Рубінштейна та ін., де особистість розглядається як суб'єкт діяльності, який
сам формується у процесі діяльності та у спілкуванні з іншими людьми, визначає
характер цієї діяльності та спілкування.
Перш за
все, необхідно відзначити, що гуманізація професійної освіти передбачає таку
технологічну стратегію у професійній підготовці біотехнолога, яка б дозволила
поставити студента в центр освітнього процесу, змінити його об'єктну позицію на
суб'єктну. Іншими словами, майбутній фахівець в цілісному освітньому процесі
ВНЗ повинен розглядатися як суб'єкт діяльності, активний його учасник, суб'єкт
розвитку.
Тому
освітнїй процес у аграрному ВНЗ, як ми вважаємо, повинен бути орієнтований на
індивідуальні можливості студента, його життєві і професійні потенції,
здатності, їх актуалізацію, повинен тим самим сприяти розвитку і саморозвитку
особистості майбутнього фахівця.
Суб'єкт,
як доведено психологами, не може самовизначатися і розвиватися без діяльності,
яка виступає в якості найважливішої форми його активності, одним з провідних
способів його існування, засобом самореалізації і самовизначення. Отже, одним
із завдань навчання студентів у рамках гуманістичної моделі виступає завдання
розвитку культури самовизначення, самореалізації своїх сил і здібностей і
підготовки майбутніх біотехнологів до вирішення аналогічної задачі у подальшій
професійній діяльності. При цьому центральним моментом у самовизначенні
біотехнолога є вироблення позиції, яка проявляється в мотиваційно-ціннісному
відношенні до технологічної діяльності. Розробка технології формування
гуманістичної спрямованості особистості майбутніх біотехнологів у рамках
особистісно-діяльнісного підходу пов'язана з використанням можливостей
визначальних видів діяльності розвитку особистості майбутнього фахівця як
суб'єкта професійного навчання: комунікативної, пізнавальної,
ціннісно-орієнтовної, перетворювальної діяльності. Врахування цих видів діяльності,
як ми вважаємо, необхідно при визначенні методів і форм професійної підготовки
біотехнолога як складових педагогічної технології.
Крім того, розробка технології формування гуманістичної
спрямованості особистості майбутніх біотехнологів вимагає використання
можливостей тієї чи іншої стадії розвитку особистості майбутнього біотехнолога:
адаптації студентів до нових умов, становлення активної позиції студента,
самовизначення і перетворення особистості майбутнього біотехнолога. Таким
чином, реалізація особистісно - діяльнісного підходу передбачає:
-
постановку студентів в освітньому процесі
навчального закладу в суб'єктну позицію;
- врахування провідних видів діяльності, що
визначають загальний та професійний розвиток студентів;
- створення умов для самореалізації можливостей і
здібностей студентів, для їх професійного самовизначення;
- використання можливостей і відповідну реалізацію
потенціалу студентів на різних стадіях розвитку особистості майбутніх
біотехнологів.
Аналіз психолого-педагогічної літератури,
педагогічної практики показує, що особистісно - діяльнісний підхід як провідна
стратегія гуманізації освіти вимагає якісно іншої, на відміну від традиційної,
структури взаємодії викладачів і студентів. Основою такої структури, на думку
Є.М. Шиянова, є діалогічний підхід, що визначає демократичні форми навчання.
Аналіз робіт психологів дозволяє виявити відмітні
особливості діалогічного спілкування в контексті його розвиваючих можливостей
гуманізації:
-
рівність позицій студента і викладача, при який здійснюється
взаємний вплив один на одного, формуються здібності вставати на позицію іншого;
-
відсутність оцінок, повне прийняття студента таким, який він є, повага та
довіру до нього;
- формування у студента і викладача подібних установок
щодо однієї і тієї ж ситуації;
- особливе емоційне забарвлення спілкування, щирість і
природність прояву емоцій, взаємне проникнення у світ почуттів і переживань
один одного;
- здатність учасників спілкування бачити, розуміти і
активно використовувати широкий спектр комунікативних засобів, включаючи
невербальні.
Доповнюючи ці особливості, відзначимо, що
діалогічний підхід передбачає створення певної атмосфери довірливості і
доброзичливості, співробітництва, наявність емпатійної позиції з боку педагога,
його вміння побачити в студенті творчу індивідуальність. У свою чергу,
здатність викладача перебудувати свою діяльність на основі діалогічного підходу
вимагає від нього великої майстерності, наявності загальної культури,
гуманістичної спрямованості на діяльність і студентів, певних особистісних
якостей. Тому гуманізацію професійної підготовки студентів-біотехнологів
необхідно пов'язувати з відповідним удосконаленням педагогічної майстерності та
самих викладачів ВНЗ.
Гуманізація педагогічного спілкування в освітньому
процесі ВНЗ, як показують дослідження вчених, пов'язана з використанням різних
форм спільної діяльності. З цією метою широко можуть практикуватися колективні
форми роботи зі студентами, навчання в малих групах, в яких сполучаються
індивідуальна і колективна навчальна праця, об'єднуються загальні інтереси
студентів у процесі співпраці.
Особливу роль у формуванні гуманістичної спрямованості
особистості майбутніх біотехнологів набуває індивідуально-творчий підхід як
принцип професійного навчання. Використання цього підходу пов'язано із
створенням умов для самореалізації особистості майбутнього біотехнолога,
виявлення та розвитку його творчих можливостей, власних поглядів,
індивідуального стилю діяльності. Це, у свою чергу, передбачає застосування
індивідуальних форм навчання поряд з колективними та груповими. У реалізації
принципу індивідуалізації та індивідуального підходу ми бачимо ту виховну силу,
яка здатна виконувати мотивуючу роль, орієнтувати на творчість діяльності,
розвинути самоконтроль в професійній і повсякденній поведінці.
Здійснення індивідуально-творчого підходу вимагає
вивчення реальних психофізичних можливостей і професійної підготовленості
студентів до майбутньої діяльності. На основі такого вивчення розробляються
програми особистісного зростання, організується самостійна робота. Важливим у
цьому аспекті стає встановлення педагогічно доцільних взаємин викладачів і
студентів, стимулюючих ініціативність, активність, творчість майбутніх фахівців
у процесі їх професійного становлення та обумовлюють відбір активних і
демократичних методів і прийомів професійного навчання. Особливе значення
набуває навчання студентів самоконтролю, самоаналізу, самооцінці, саморозвитку
як умові успішної подальшої самореалізації біотехнолога в самостійної
професійної творчої діяльності.
Підводячи підсумок, відзначимо, що досягнення
гуманістичної мети професійної підготовки майбутнього біотехнолога передбачає
реалізацію таких стратегічних підходів, як особистісно-діяльнісний,
діалогічний, індивідуально-творчий. У освітній процес можуть вбудовуватися
частково або повністю ті з відомих технологій навчання (проблемного навчання,
активного навчання, знаково-контекстного навчання та ін), які більшою мірою
можуть допомогти ефективно функціонувати системі професійної освіти.
Узагальнюючі матеріали та результати наукових пошуків і досліджень, можна зробити висновок,
що для реалізації особистісно орієнтованого навчання у процесі підготовки майбутніх фахівців необхідно:
-
навчально-виховний
процес організовувати не тільки як поєднання навчання й виховання, як розвиток особистості, розкриття творчого потенціалу
становлення здібностей тощо в гармонійному поєднанні з навчанням та вихованням;
-
визначити характер
взаємовідносин учасників навчально-виховного процесу, де взаємини будуються на принципах довіри,
поваги одне до одного,
співробітництва та партнерства тощо;
-
створити умови для
досягнення кожним студентом реально можливого для нього в даний період рівня навчальної успішності;
-
створити умови для
самопізнання, самонавчання та самооцінки своїх цілей та можливостей.
Таким чином, особистісно орієнтоване навчання спрямоване на розвиток особистості й
ґрунтується, передусім, на виявленні особливостей студента як суб'єкта. При цьому враховується становлення особистості як майбутнього
фахівця, його інтереси й потреби. Особистісно орієнтованому навчанню властива гуманістична і психологічна спрямованість. Така технологія
передбачає не тільки накопичення знань,
вироблення вмінь, навичок,
компетентності, а й формування принципів саморозвитку й самореалізації майбутнього фахівця, розвиток його
пізнавальних здібностей.
Отже, кінцевою метою вищої
освіти, яка заснована на принципах гуманізації та гуманітаризації повинно стати
виховання не лише професіонала, а насамперед суспільно активної свідомої
особистості, що володіє гуманістичним світобаченням, здатної до саморозвитку.