Педагогические науки/3.Методические основы воспитательного процесса

Аспірант Ольхова Наталія

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, Україна

Проблема світоглядної культури особистості в педагогічній теорії

Проблеми світоглядної орієнтації людини, усвідомлення нею свого місця і ролі в суспільстві, мети і сенсу соціальної і особистої активності, відповідальності за свої вчинки і вибір форм і напрямів своєї діяльності стають головними життєвими цінностями. Особливого значення світоглядна культура набуває в переломні історичні епохи, коли загострюється потреба в цілеспрямованій організації соціальної творчості, в подоланні відсталих установок, які втратили свій смисл цінностей, і в утворенні якісно нових форм життєдіяльності. Соціокультурний розвиток відповідно продукує зміст нових установок. Освоєння об’єктивних закономірностей суспільства, визначення історично найбільш значущих з них - вихідна основа пошуку оптимального поєднання суспільних і особистісних інтересів.

Трансформаційні процеси, що здійснюються в світі і в Україні, змінюють світоглядні й культурні пріоритети, що ускладнює світоглядно-культурну підготовку майбутнього фахівця, потребує відповідної уваги й теоретичного забезпечення.

З огляду на це одним із головних завдань нашого дослідження було розкриття сутності поняття світоглядної культури особистості в різних педагогічних джерелах.

Поняття “світоглядна культура” особистості є складним і поліфункціональним, охоплює собою повний змістовний спектр понять “світогляд” і “культура”, однак не зводиться до їх простої суми, а є новим якісним утворенням, яке не лише відображає світ в його “людському вимірі”, але й обумовлює його “діяльне освоєння”, реалізацію цього виміру на всіх рівнях організації і самовияву соціального.

На основі аналізу психолого-педагогічних джерел (Р.Арцишевський, В.Андрущенко, І.Бех, С.Гончаренко, Є.Дурманенко, Ю.Мальований, О.Шаповал ) нами встановлено, що потреба у світоглядній культурі є однією із фундаментальних духовних потреб особистості, яка виникає в процесі духовно-практичної і перетворювальної діяльності людини та пов’язана з внутрішньоособистісним механізмом регуляції і саморегуляції. Вона виступає внутрішнім, суб’єктивним джерелом активності, що визначає процес засвоєння діючого в суспільстві світогляду, перетворення категорій суспільної свідомості в поняття і образи свідомості індивідуальної, вироблення власних переконань. Важливим моментом є та обставина, що ця потреба детермінує не лише засвоєння особистістю знань і духовних цінностей суспільства, а й формує здатність до створення нових знань і цінностей, до самовдосконалення, тобто підтримує і спонукає творче ставлення до розвитку власної індивідуальності.

Потреба у світоглядній культурі інтегрує зовнішні умови діяльності і внутрішній світ особистості, суб’єктивні й об’єктивні моменти в ході формування індивідуального світогляду і тому служить невід’ємною складовою процесу перетворення знань в особисті переконання. Змістом цієї потреби у вузькому розумінні є інтелектуальний і емоційно-психологічний стан суб’єкта, що відображає необхідність таких орієнтирів і регуляторів, які здатні виконати роль методологічних засад при визначенні ставлення до оточуючого світу і виробленні принципів взаємодії з ним. Задоволення цієї потреби забезпечує належне функціонування і розвиток особистості в суспільстві за умови, що сформований особистий світогляд відповідає об’єктивному змісту умов життєдіяльності в певному суспільстві, тобто світогляд як система внутрішніх регуляторів є надбанням внутрішнього світу особистості лише за формою, за індивідуально-особистісним механізмом, тоді як джерелом його смислоутворення є зовнішнє, суспільне[1]. Отож, результатом формування цілісного світогляду особистості, способом внутрішнього впорядкування взаємозв’язків індивідуального та соціального суб’єктів є світоглядна культура.

Для сутнісного аналізу поняття світоглядної культури особистості доцільно, на нашу думку, розкрити насамперед суть поняття світогляду особистості як підґрунтя її формування.

У становленні та формуванні світоглядної культури людини філософія, психологія та педагогіка зіграли особливу роль, пов'язану з їх багатовіковим досвідом критично-рефлексивного осмислення глибинних цінностей і життєвих орієнтирів. Перш за все варто відмітити відсутність єдності у визначенні змісту самих понять світогляд і світоглядна культура. Тому генезу поглядів учених на світогляд та світоглядну культуру подано нами у таблиці 1.

Таблиця 1.

Генеза поглядів учених на світогляд та світоглядну культуру

№ з/п	Світоглядні ідеї	Учені
Філософські аспекти
1.	Вперше введене поняття світогляду	Е.Кант
2.	Гасло „Пізнай самого себе”, закликає людину постійно шукати саму себе, відчувати і перевіряти умови свого існування	Сократ
3.	Внутрішнє самопізнання і усвідомлення людини через своє відношення до Бога	Августин
4.	Людина як індивідуальність і неповторність	Е.Роттердамський
5.	Світогляд як узагальнений, впорядкований погляд на оточуючий світ, на явища природи, суспільства і самого себе, а також основні життєві позиції людей, переконання, соціально-політичні, моральні та естетичні ідеали, принципи пізнання і оцінки матеріальних і духовних подій, які випливають із загальної картини світу	О. Спіркін
6.	Як система таких узагальнюючих поглядів і уявлень про дійсність, систему таких переконань та ідеалів, які розкривають практичне і теоретичне відношення людини до світу, її спосіб бачення, розуміння і оцінки оточуючої дійсності, спосіб усвідомлення себе як конкретно-історичного суб’єкта пізнання і практики”	В.Черноволенко
7.	Складне системне утворення, яке включає не тільки знання і погляди, але й оцінки, переконання, ідеали особистості.	І.Фролов, І.Чеснокова, Е.Моносзон
8.	Інтегративне утворення“відображає” дійсність в її цілісності - як природно-суспільний світ життя і діяльності людини - в її значущості для людини - крізь призму суспільних відносин, життєвих інтересів” [178, с.7].	В.Шинкарук
Психологічні аспекти
9.	Форма індивідуальної свідомості, яка має специфічні особливості, обумовлені віковими, індивідуальними відмінностями. У сформованому світогляді відображені зразки найбільш загальних закономірностей природи, суспільства, психологічного життя людини зливаються з власним, особистісним відношенням до них	Н.Менчинська
10.	Фундаментальне утворення достатньо зрілої психіки, що включає в себе найважливіші знання людини про світ і відношення до нього	Б. Додонов
11.	Цілісне уявлення про світ, в якому вона живе і похідні від цього уявлення ідеали (суспільства, інших людей, самого себе).Світогляд інтегрує в єдину систему різні потреби і мотиви, і стабілізує структуру мотиваційної сфери	Л.Божович
12.	Сприйняття як світу, так і оточуючих людей, ставлення до соціуму як до підтримуючої структури, а також визначає поведінку людини в дорослому віці, рівень її внутрішньої культури, що визначає особливості її емоційної культури	Е. Еріксон
Педагогічні аспекти
13.	Питання «Хто така людина, в чому сенс людського життя, що вона може і повинна робити, на що сподіватися») як провідне з усього людського пізнання		Я. Коменський
14.	Ідеї любові до людини, піклування про її всебічний розвиток, про її становлення як особистості, про пізнання самої себе. Теорія природного, вільного виховання, в основу якої покладені принципи гуманізму і демократії		Ж. Ж. Руссо
15.	У пізнанні найголовнішим є розкриття і усвідомлення сутності людини, а пізнання себе в гармонії світу є осягненням істини буття. Самопізнання є важливим для досягнення щастя, бо без самопізнання неможливо зрозуміти власного призначення.		Г.Сковорода
16.	Світогляд особистості є вищою формою її самосвідомості. Форми свідомості: загальнолюдська, національна, індивідуальна, професійна		А.Дістервег
17.	Питання самосвідомості, самопізнання, самооцінки і саморозвитку людини. Сила людини полягає в її внутрішній силі, яку вона бачить в істині, в самій собі. Внутрішню силу людина має шукати в собі, перебуваючи в тісному зв’язку з реальними умовами життя, оточуючими її обставинами; людина має прагнути самовдосконалювати свої розумові сили, мислення, свої здібності і вміння, розвивати основи власного життя.		Й.Песталоцці
18.	Педагогічний синтез наукових знань про людину. Ставив перед школою два завдання: освітнє, яке полягало в оптимальному забезпеченні повноцінного засвоєння знань про природу, суспільство і саму людину з метою вдосконалення суспільного життя і виховне, яке покликане формувати світогляд. «Головною метою виховання людини може бути тільки сама людина, оскільки все інше в цьому світі (і держава, і народ, і людство) існують тільки для людини».		К.Ушинський
19.	Особистісне творення людини, необхідність вчити дитину “Бути людиною”. „… світогляд є не що інше, як світорозуміння і життєрозуміння. Якщо ми хочемо самі бути зрячими й інших зробити такими, які бачать, то ми повинні усвідомлено ставитися до цих двох великих світів: зовнішньої природи і людського життя. ...Побудова світогляду має … складати основу кожної школи, її животворящий дух... За такої постановки школи весь світ засяє для учнів єдністю розуміння, вони свідомо поставляться до Всесвіту і людства”.		М. Пирогов
20.	“... легко навчити людину поводитися правильно в моїй присутності, в присутності колективу, а ось навчити її діяти правильно, коли ніхто не бачить, не чує і нічого не знає, - це дуже складно...”		А.Макаренко
21.	Світогляд в контексті понять як “виховний ідеал”, “національне виховання”, “національна свідомість”, «громадянськість», «патріотизм». Виховний ідеал – це є образ ідеальної людини, на який має орієнтуватися педагог, виховуючи молоде покоління. Ідеал людини – це те найкраще, що створив народ в розумінні властивостей людської особистості та її призначення.		С.Русова, Б.Грінченко, І.Огієнко, Г.Ващенко
22.	Теоретичне обґрунтування найбільш цілісної педагогічної концепції формування світогляду і світоглядної культури. , „ніхто не зможе виховати людину, якщо вона сама себе не виховає”фактів, явищ, правил, узагальнень, ідей” [ ]. “Світогляд - не тільки система поглядів на світ ..., а й суб’єктивний стан особистості, який виявляється в її думках, почуттях, волі, діяльності. У світогляді - єдність свідомості, поглядів, переконань і діяльності. Необхідність “виховання емоційної сприйнятливості до світоглядних ідей, істин. Оскільки “осмислюючи суть світоглядних істин і ідей, вихованці переживають захоплення, позив, гордість за велич, мудрість, красу людини”. Головною вимогою до процесу формування світогляду як першооснови світоглядної культури, на думку педагога, є те, щоб “світоглядні переконання формувалися в процесі активної діяльності”.“Науковий світогляд означає активне ставлення людини до того, що вона бачить, пізнає, робить.		В.Сухомлинський

В умовах розбудови суверенної України велика увага проблемі формування світогляду та світоглядної культури молоді приділяється в працях В.Кременя. Так, характеризуючи історичні виклики, перед якими постала освіта у ХХІ столітті, він відзначає необхідність сформулювати на загальносуспільному й індивідуальному рівнях “розуміння людини як найвищої цінності”, права кожного стати і залишатися самим собою у відповідності зі своїми природними здібностями, що лише й зможе забезпечити високий демократизм суспільства[2].

Актуальними для нашого дослідження є також людинознавчі, світоглядні ідеї, які реалізуються в наукових дослідженнях Р.Арцишевського, І.Беха, Н.Бібік, С.Гончаренка, Ю.Мальованого, О.Савченко, О.Сухомлинської та інших сучасних педагогів, які у своїх працях торкаються проблем формування самосвідомості, світогляду, світоглядної культури. Так, І.Бех наголошує на тому, що явища людського життя є головним предметом спостережень у нашій школі. Таким чином, оточуюча дитину дійсність вивчається нею, насамперед, як оточуюче її людське життя, а природа пізнається не як щось самодостатнє, а як те, в чому живе людина. Тобто саме в школі, на його думку, й формується світогляд сучасного школяра[2].

На основі аналізу філософської, психологічної та педагогічної літератури ми робимо висновок, що знання про світ, суспільство і про людину є основою світогляду. Відбиття у свідомості людини різних сфер буття і сутнісних сторін життєдіяльності таких як природа, суспільство, виробництво, споживання матеріальних і духовних цінностей, управління, спілкування, пізнання, громадсько-політична діяльність, духовна творчість, виховання тощо визначають змістовно структуру світогляду, елементами якого є відповідні знання, погляди, ідеали, переконання. За генетичним походженням кожна з таких складових світогляду становить індивідуально-неповторний синтез теоретичного наукового знання, наслідків буденного відображення свого буття (життєвого досвіду) і культурної спадщини попередніх поколінь (вірувань, міфів, традицій), котрі використовуються як будівельні матеріали, що беруться у різних співвідношеннях, залежно від галузі використання і рівня розвитку суб’єкта світовідношення.

Отже, світогляд не є “знаннями у чистому вигляді” хоча б тому, що знання – це не просто відомості про явища і предмети оточуючого світу, а й уміння реалізувати їх у практичній діяльності людини. Свідомість формується діяльністю в ході освоєння дійсності і згодом впливає на цю дійсність, ставлячи перед суб’єктом цілі і завдання, обгрунтовуючи програми, методи і засоби взаємодії з оточуючим світом, тобто спрямовує і регулює через світоглядні структури його практику. Відповідно світогляд як реальне духовне утворення особистості і суспільства є насамперед продуктом духовно-практичного освоєння світу, результатом пізнання законів буття з позицій корінних інтересів і потреб суб’єкта, його життєвої мети та ідеалів. Дійсність, яка відображена у свідомості крізь призму потрібного людині, детермінує її цілепокладання, мету і сенс людського буття. “Тільки інтеграція знань, самосвідомості і цілепокладання людини дає світогляд” [6, с.4]. Саме тому світогляд спрямовує і визначає не окремі акти поведінки, а буття людини в цілому з погляду її фундаментальних інтересів і перспектив розвитку. Кінцеве призначення світогляду – стати регулятором практичної діяльності особи, яка живе в суспільстві.

Література:

1. Арцишевський Р.А. Світогляд: сутність, специфіка, розвиток.-Львів, 1986.-198с.

2. Бех І.Д. Духовні цінності в розвитку особистості // Педагогіка і психологія.- 1996.- № 4.- С.49-57.

3. Спиркин А.Г. Мировоззрение //Филос.энцикл.: В 5-ти т., Т.3.- М.: Сов.энцикл., 1964.- С.454-455.

4. Сухомлинська О.В. Цінності у вихованні дітей та молоді: стан розроблення проблеми / О.В. Сухомлинський // Педагогіка і психологія. – 1997. – № 1. – С. 105–111.

5. Табачковский В.Г. Формирование мировоззренческой культуры молодежи.- К.: Наукова думка, 1990.- С.183-184, 201, 210, 213, 235.

6. Шинкарук В.І. Категоріальна структура наукового світогляду //Філософська думка.- 1980.- № 2.- С.16-25.