Мальцева О.В., к.філос н., доцент

ВДНЗ «Приазовський державний технічний університет»

МОДА ПОСТСУЧАСНОЇ ДОБИ: ВСЕ ЗАРАДИ

СМІХУ, ВЕСЕЛОЩІВ, РОЗВАГИ

Мода – феномен, який у найбільш концентрованому вигляді відбиває стан культури та суспільства в межах певного історичного часу. Мода, будучи квінтесенцією колективної свідомості конкретного соціуму, яскраво віддзеркалює духовні потреби суспільства. У стабільних станах розвитку мода стає одною із загальноприйнятих, нормованих зовнішніх форм культури: способу життя, правил спілкування, стилю одягу, предметів побуту тощо. Постсучасність як перехідна епоха, з одного боку, висунула на поверхню таке явище, як розрив з попередньою традицією, а з іншого, – не трансмутацію всіх цінностей, а їхню комутацію, комбінаторність, амбівалентність. Як зазначає Ж. Бодрійяр, «сучасність – це код, і мода – це його емблема». Відповідно зчитування модою коду постсучасності не могло відбутися без фіксації особливої ролі сміху в пошуках нових форматів суспільного буття, його цінностей та ідеалів. Проникнення сміху у всі сфери соціуму, загальна карнавалізація соціокультурного простору, звісно, вплинули на модні тенденції. Сьогодні дух сміхового заперечення, пародії, передражнювання став стилем життя й модною тенденцією. Тепер важливо бути кумедним, дивним, прикольним, у чомусь дивакуватим. Цієї моди не можна уникнути, оскільки вона перетворює на модну рису навіть відмову від моди. Якщо у стабільні періоди мода стає певним важелем стандартизації поведінки та смаків, а сміх виконує по відношенню до неї регулятивну та санкціонуючу функції, то тепер сміх стає законодавцем моди, він коституціонує несерйозність як тренд й, відповідно, втрачає потенціал регуляції та санкціонування. Адже будь-який порушник постсучасної моди не може бути висміяним в значенні «наказаним сміхом». Якщо з нього і будуть сміятися, то лише тому, що він став одним із тих, хто створює загальну картину «святкового божевілля». Це буде заохочуючий сміх з підморгуванням.

Мода, за висловом сучасного французького філософа Жіля Ліповецькі, стала «кумедною пародією». Він відзначає, що для того, щоб в цьому переконатися, достатнього перегорнути сторінки журналів мод й поглянути на вітрини магазинів: майки із смішними малюнками або надписами, усілякі дамські шкарпетки і гольфи, брошки у вигляді ескімо або слоненят, «дитячі» головні убори для дорослих, зачіски їжаком, блистівки й зірочки в макіяжі, оздоблені підробними діамантами окуляри тощо.

Очевидно, що на зміну гарному смаку, який виховувався, в тому числі завдяки нормуючим модним зразкам, приходить веселий стиль. Ліпоцецьки стверджує, що «епоха гумору змінила епоху естетики». Гумор став однією із категорій, що впливають на манеру одягатися, поводитися. Шик вже не в тому, щоб одягатися за останнім віянням моди. Він складається в тому, щоб скласти миттєве враження, вразити прикольністю образу, його незвичайністю та оригінальністю. Важливо виглядати видовищно, не порушуючи загальної веселості та гедоністичного настрою.

У сьогоднішній моді ліквідовані будь-які критерії та імперативи, зате існує мирне співіснування стилів. Мода на «ретро» дозволяє міксувати будь-які стилі, котрі не викликають ностальгії, бо вона є карикатурним згадуванням про минуле. Це осміювання швидкоплинності моди та імітація її повторення на новому рівні. Постсучасна мода висміює підкреслену урочистість «хорошого тону», передбачаючи художню неохайність, розкутість. Нове має виглядати поношеним, а нарочите – спонтанним. Мода втрачає свою вишуканість, її стиль стає дедалі більш кумедним. Поруч з лібералізацією постмодерних інститутів і настанов, загальною карнавалізацією суспільного життя карнавалізується й мода, котра сприймається радше як маскарад. Сміх як законодавець мод надягає на людей маски, котрі вже не дозволяють за допомогою зовнішніх маркерів ідентифікувати їх місце у соціальній ієрархії. Якщо в стабільних станах розвитку суспільства мода формувалася відповідно до соціальної приналежності тих, хто її наслідує, то тепер усі маски сплутані. Сміх, який раніше через дію санкціонуючої та критичної функції змушував людей додержуватися модних канонів, стилів поведінки, манери триматися в суспільстві чітко розподіляв їх відповідно до соціальної структури, тепер конституціонує ігрове ставлення до власної самоідентифікації, залишаючи всім простір для фантазії. Постсучасна мода готова прийняти все що завгодно, переварити несумісне і все це зробити з іронічною посмішкою, бо сміється з будь-якоъ норми.

Одночасно модними можуть бути запозичені з етнічних культур одяг та атрибути, аксесуари архаїчних ритуалів, «вінтажні» зачіски та макіяж, а також авангардні марки відомих світових брендів, але одразу ж, – немов знущання над ними, – з нашитими назовні лейблами, фірмовими знаками, ситагмами та абревіатурами, які перетворюють їх на щось несерйозне, позбавлене сакральності. Статусні межі розмилися. Міліардер може носити діряві джинси та майку, а провінційний студент – хизуватися купленим на останні гроші годинником «Ролекс». Разом із цінностями демократизму, лібералізму, рухливості ритмів, форм, множинності стилів життя прийшла мода на молодість, адже саме з нею асоціюється нестримна радість, легкість сприйняття нового, жага до змін, розваг, карколомних експериментів. Тепер немає чіткої межі між дитячою модою, модою підлітків та дорослих людей. Перші надто швидко дорослішають, останні не хочуть старіти. К. Леш у книзі «Культура нарцисизму» говорить, що зараз минучий, вихрових спосіб поведінки став головною опрою суспільства. Культ молодості, веселості, енергійності – це результат культурних змін, які передбачають орієнтацію на рекламу й сферу розваг, споживання й задоволення. Мода вивела на сцену тіло, коли тілесність починає виконувати роль медіума моди. Мода все менше стає належністю не лише якоїсь вікової групи, але й визначеної статі. «Унісекс» – явище постсучасне, яке нагнічує сексуальність і в той же час «знімає» усі ознаки сексуальної приналежності.

Таким чином, можна стверджувати, що постсучасність як перехідна епоха змінила кореляцію сміху та моди. Якщо в стабільних станах суспільства сміх підтримував нормуючу функцію моди, то тепер, він сам створює контекст для моди. Оскільки і мода, і сміх є феноменами із сфери суспільних настроїв, вони чутливо відреагували на зміну соціальної атмосфери, і тепер не сміх регулює моду, а мода регулюється сміхом. На перший погляд може видаватися, що таке втручання сміху в моду, а значить і в специфічний спосіб нормування суспільства, лише руйнує її. Насправді ж, ситуація панування сміху в моді зрушила з місця її застиглу систему і структуру. Окрім цієї очевидно домінуючої функції сміху, тут проглядається інша, прихована: сміховий модний формат створив умови для реального переживання у суспільстві таких цінностей як плюралізм, рівність, свобода, толерантність, демократія, вільний вибір самоідентифікації тощо, які у широкому соціокультурному масштабі доволі часто лишаються лише гаслами. Можливо, за сміховою зміною зовнішніх модних форм та напрацюванням досвіду соціальної взаємодії на підставі нових ідеалів нам відкриваються широкі обрії майбутньої соціальної реальності та її ціннісних орієнтирів.