Аспірант Смітюх В.В.
Одеський національний
університет імені І.І.Мечникова, Україна
Звернення стягнень на акції боржника в ході примусового виконання судових рішень
Стягнення
заборгованостей з боржника є одним з найрозповсюдженіших явищ у сучасному
правовому житті. Також не є секретом те, що процедура стягнення заборгованостей
з боржника не припиняється на стадії задоволення позовних вимог. Вигравши всі
судові інстанції, кредитор стикається з новою проблемою під назвою «примусове
виконання рішення суду».
Законодавство
України містить низку нормативних актів, що регулюють примусове стягнення
коштів з боржника, який ухиляється від виконання рішення суду, положення яких
засновуються на Законі України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. Утім,
норми зазначеного Закону Україне містять конкретних вказівок на дії та запити
які мають бути виконані державним виконавцем для розшуку майна на яке буде
звернуто стягнення у ході виконавчого провадження щодо стягнення грошових сум з
боржника.
Частиною 2 статті
52 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено першочергове
звернення стягнення на кошти боржника та інші цінності, в тому числі рахунки в
цінних паперах.
Тобто існує
пряма вказівка на те, що перед тим як реалізовувати наявну у боржника
нерухомість державний виконавець має перевірити наявність у нього відкритих
рахунків у цінних паперах та звернути стягнення на ці рахунки. Однак фактично
вказана норма не працює.
Пунктом 3.12
Інструкції з примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства
юстиції України №512/5 від 02.04.2012 р. (далі – Інструкція) встановлюється
перелік органів та служб до яких має звернутися державний виконавець для
розшуку майна боржника на яке може бути звернуто стягнення. Вказаний у інструкції
перелік не є вичерпним однак практика показує, що державні виконавці не
направляють жодних запитів окрім тих які встановлені у вказаному документі.
На даний
момент на території України існує лише два акредитовані депозитарії цінних
паперів, це ПАТ«Національний депозитарій України» та ПрАТ «Всеураїнський
депозитарій цінних паперів». Тобто інформацію щодо акцій, що належать
боржникові, як юридичній так і фізичній особі, державний виконавець може
отримувати у вказаних депозитаріїв цінних паперів, зробивши запит відповідно до
ст.5 Закону України «Про виконавче провадження». На думку автора є доцільним
внесення до Інструкції змін, які б встановлювали обов’язковість отримання
вказаної інформації державним виконавцем в ході виконавчого провадження щодо
стягнення грошових сум.
Також з
аналізу статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» стає очевидним те,
що законодавець не приділив достатньої уваги питанню звернення стягнення на
цінні папери, що належать боржникові. Так в ч. 2 ст. 52 Закону України «Про
виконавче провадження» законодавець ставить цінні папери в один ряд із грошима
в гривнях та іноземній валюті, рахунками та вкладами в банках як ті види майна,
на яке має бути звернуто стягнення в першу чергу, але ж у статті 57 того ж
закону, де йдеться про накладення арешту на вказані вище види майна, вказівки
на можливість арешту рахунків в цінних паперах немає. На думку автора є
доцільним введення спеціальної норми щодо можливості накладення арешту саме на
рахунки в цінних паперах постановою державного виконавця, яка має бути
надіслана державним виконавцем до депозитаріїв цінних паперів у строки вказані
у законі.
Аналізуючи
положення статті 58 Закону України «Про виконавче провадження» автор приходить
до висновку, що й тут є значні недоліки які вбачаються у світлі розкритої
проблеми. Так нормою вказаної статті зазначено, що вартість майна визначається
відповідно до ринкових цін які діють на момент визначення вартості, однак у
випадку коли акції (цінні папери) ще не перебували на ринку цінних паперів,
визначення їх вартості стає проблематичним. Тобто вказане питання потребує
подальшого законодавчого доопрацювання та корегування.
Положеннями
статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що майно
боржника на яке звернено стягнення реалізується шляхом продажу на прилюдних
торгах, аукціонах або на комісійних умовах. З аналізу законодавства, яке
регулює діяльність акціонерних товариств вбачається, що особа яка має намір
придбати акції, кількість яких перевищуватиме 10% від загальної кількості
простих акцій акціонерного товариства (значний пакет акцій), зобов’язана
направити товариству повідомлення про свій намір, а також оприлюднити його за
30 днів до придбання акції. Однак, враховуючи положення статті 62 Закону
України «Про виконавче провадження», та строки які зазвичай використовуються в
процедурі реалізації майна в ході примусового виконання, особа яка придбає
значний пакет акції шляхом викупу їх на прилюдних торгах, аукціонах або на
комісійних умовах, жодним чином не зможе виконати вимоги статті 64 Закону
України «Про акціонерні товариства» та направити товариству повідомлення про
свій намір, а також оприлюднити його за 30 днів до придбання значного пакету
акцій. Ця колізія ще раз підтверджує необхідність законодавчого врегулювання
процедури звернення стягнення на акції у ході виконавчого провадження.
Тобто на
даний момент не існує встановленої особливої процедури звернення стягнення на
цінні папери, що належать боржникові та вказане звернення відбувається на
загальних засадах. Однак, на думку автора існує гостра необхідність
законодавчого врегулювання вказаного питання шляхом внесення до Закону України
«Про виконавче провадження» та підзаконних актів змін які б встановлювали
особливості звернення стягнення на рахунки боржника в цінних паперах в
депозитаріях цінних паперів.