Шинкарьов О. О.

Здобувач кафедри екологічного права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»,

м. Харків, Україна

ЗМІСТ ТА СУТНІСТЬ ЕКОЛОГІЧНИХ

ОБОВ’ЯЗКІВ ГРОМАДЯН

В умовах сьогодення розвиток екологічних правовідносин проходить в межах двуединого процесу пов’язаного як з розширенням прав й свобод, так і розгалуженням обов’язків. Однак сучасна еколого-правова наука, як і інші галузеві дослідження, більш зосереджує свою увагу на проблемах суб’єктивного права, залишаючи екологічні обов’язки поза сферою наукових інтересів. Доцільно розробити єдину концепцію еколого-правового статусу громадян, але при цьому приділити належну увагу не тільки забезпеченню прав, а й обов’язкам. Проведення теоретичного дослідження екологічних обов’язків є актуальним для науки екологічного права, воно повинно бути присвячено екологічним обов’язкам як самостійній, фундаментальній категорії в якій зосереджено міра соціально необхідної поведінки.

Вказане обумовлює необхідність чіткого визначення сутності і змісту правової категорії «екологічний обов’язок». Відповідно визначення її сутності і змісту, а також подальше її законодавче закріплення дозволить чітко встановити межі, з одного боку, правомірної поведінки громадян у екологічних правовідносинах, а з іншого – застосування заходів і засобів юрисдикційного характеру уповноваженими органами за дотриманням імперативних екологічних приписів.

 Під сутністю екологічних обов’язків доречно розуміти те, що складає суть речей, сукупність їх основних властивостей, їх внутрішній зміст, який виражається у єдності всіх багатоманітних і суперечливих форм буття. Іншими словами  – це внутрішній зміст предмета, який виражається в єдності всіх його багатоманітних властивостей і відносин, це є сенсом, суттю явища, сукупністю елементів цілого. Під  їх змістом розуміють визначені у доктрині екологічного права обов'язки та заборони. Екологічні приписи повинні закріплювати обов'язкову поведінку суб'єктів, порядок здійснення цієї поведінки, а також негативні наслідки, що наступають в разі невиконання або неналежного виконання встановлених правил. 

За останні роки в Україні аналізу різних аспектів екологічних прав людини і громадянина посвячено чи мало наукових робот, але питанню правового регулювання екологічних обов’язків не приділено належної уваги.

Загальновідомо, що надаючи екологічні можливості суспільство покладає на суб’єктів й обов’язки, які нерозривно пов’язані з забезпеченням гарантованості суб’єктивних екологічних прав, так і встановленням меж їх здійснення. Нормативно-правовим актам, які регламентують екологічні правовідносини, притаманний імперативно-диспозитивний характер. Як бачимо, досі домінує дозвільний характер в зазначеній царині. Екологічні обов’язки, як і всі юридичні обов’язки, поділяються на активні та пасивні. Останні ґрунтуються на заборонах, що функціонують в межах екологічного права, їх сутність – стриманість от суспільно шкідливих дій. Їх юридична природа складна. Вони, як правило, тісно пов’язані з так званими обов’язками-принципами, а не тільки безпосередньо з конкретними (чітко закріпленими в законодавстві) екологічними обов’язками. Екологічні обов’язки активного типу вимагають необхідності здійснення певних дій, що обумовлюється особливостями суб’єктно-об’єктного складу, як-то: їх виникнення, низкою чинників, які впливають на формування їх змісту та сутності та ін.

У теорії права зустрічаються різні точки зору щодо визначення поняття юридичних обов’язків. Зазначене питання до сьогоднішнього дня є дискусійним серед великого кола науковців, практиків та нормотворців. В юридичній літературі досі панують різноманітні інтерпретації дефініції обов’язку як міри (виду) належної поведінки, якої слідує зобов’язана особа в правовідносинах. Але визначення досліджуємої правової категорії через категорію «належної поведінки» досі викликає наукові дискусії, але є найбільш визнаним.

Деякі фахівці вважають за доцільне розглядати обов’язок як необхідність певної поведінки, обумовленої вимогами, що містяться в праві и забезпечуються можливістю державного примусу. Зазначене визначення змісту поняття викликає багато суперечок та спорів та в сучасний умовах є неслушним.

Підводячи висновок аналізу змісту та сутності екологічного обов’язку, доцільно розглядати його як встановлену в законодавстві або договорі, правовому звичаї міру належної, суспільно необхідної поведінки, яка спирається на можливість державного примуса. У ньому повинні враховуватися та гармонійно взаємодіяти як особисті, так і суспільні екологічні інтереси. Цей підхід, є яскравим прикладом традиційного розуміння сутності екологічних обов’язків. Такий погляд превалює у працях переважної більшості вітчизняних дослідників у сфері екологічного права.

Враховуючи вказане, вважаємо за доцільне сформульоване поняття екологічного обов’язку логічно закріпити у зараз хоча б у законі України «Про охорону навколишнього природного середовища», а при подальший кодифікації екологічного законодавства – в Екологічному кодексі України.