Канд.юрид.наук, доцент  Анісімова Г. В.

 Національний університет

 «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»,

м. Харків, Україна

 

Природно-правові підходи щодо визначення

принципів екологічного права

 

 

Загальнорозповсюдженим є визначення принципів екологічного права як виражених у нормативно-правових приписах осно­воположних ідей, засад, рис, відповідно до яких здійснюється регулю­вання екологічних відносин. Тобто в рамках легістського позитивізму буття права обмежується тими положеннями, які створюються державними органами. Натомість, як справедливо зазначав С. П. Рабінович, для багатьох різновидів юснатуралізму право є понадпозитивною реальністю, з урахуванням того, що юридична доктрина в окремих випадках може виступати самостійним джерелом права, для природно-правових підходів суто ідеальний статус принципів права є цілком прийнятним.

У науці екологічного й земельного права аналіз принципів провадився багатьма фахівцями, але достатньої уваги не було приділено природно-правовим принципам.  В етимології під принципом (від лат. рrincipium – початок, основа)  розуміється основне, вихідне положення якоїсь теорії, вчення, науки, світосприйняття тощо. У теорії права загальновизнаним є поняття  принципів як найбільш загальних вимог, що ставляться до суспільних відносин та їх учасників, а також як вихідних керівних засад, відправних установлень, що виражають сутність права й випливають з ідей справедливості та свободи, визначають загальну спрямованість і найістотніші риси чинної правової системи.

В умовах сьогодення у науковій літературі все частіше правниками стало досліджуватися питання класифікації еколого-правових принципів, до­ведена доцільність їх розмежування на принципи права та законодав­ства. На підставі доробок  загальної теорії й екологічного права доцільно не ототожнювати поняття «правові принципи», «принципи права» та «принципи законодавства».

Ті засади, що не закріплені у правових приписах, можуть вважа­тися лише ідеями права й належать до сфери правосвідомості. Їх іноді називають «правовими принципами» або «основоположними принципами права», що передують створенню сис­теми права. Під «правовими» прийнято розуміти не лише власне юридичні, але, зокрема, морально-етичні та соціально-політичні принципи. Як доречно зазначав Г. О. Борисов за силою свого регулятивного впливу принципи перевищують звичайні моделі поведінки в законодавстві, оскільки в кінцевому підсумку зумовлюються природою самого суспільства, концентровано виражають об’єктивні потреби розвитку економіки, соціально-політичного життя тощо. Правові принципи – це головні ідеї, які виражають основні вимоги до системи права тієї чи іншої держави і які формуються до виникнення системи права.

Принципи права становлять основоположні засади, положення, як виражені в нормативно-правових актах, так і виведені зі змісту правових норм, судових рішень, звичаїв чи правової доктрини, їх формування здійснюється під впливом об’єктивно існуючих суспільних відносин і залежить від потреб суспільства в певний період його розвитку, на підставі яких здійснюється  регулювання цих засад.

Принципи законодавства можна віднести до положень, закріплених у нормативно-правових актах органів державної влади й до тих, що виводяться з їх змісту шляхом аналізу останніх. Принципи екологічного права, що безпосередньо закріплені в правових нормах є нормами-принципами, принципами-ідеями, законодавчими принципами. Безумовно мають місце й інші внутрішні диференціації зазначених принципів.

Якщо говорити про принципи природного права в екологічних правовідносинах, то можливо виділити дві провідні групи в залежності від індивідуальних і колективних начал суспільства, співвідношення приватних та  публічних інтересів: (а) пов’язані з еколого-правовим статусом громадян (наприклад, рівності всіх перед законом, охорони прав особи, заборони порушувати чуже право тощо); (б) випливають з необхідності організовувати людське суспільства, тобто регулюють суспільні відносини, що виника­ють між суб’єктами з приводу забезпечення екологічної безпеки, при­належності, використання, відтворення (відновлення) природних об’єктів та комплексів, охорони, а в певних випадках – захисту людини, навколишнього природного середовища від шкідливого впливу з метою попередження, запобігання, усунення його негативних наслідків й за­доволення екологічних та інших інтересів (наприклад, необхідність обмеження певних особистих прав та свобод, право влади застосовувати примусові заходи тощо).

Розглянемо деякі принципи екологічного права. Провідним принципом є правове забезпечення досягнення гармо­нійної взаємодії суспільства та природи. Він становить основу для виникнення й формування інших принципів, які забезпечують гармо­нізацію суспільства й природи та відноситься до принципів законодавства, так званих принципів-ідей. Офіційно цей припис міститься у пре­амбулі Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Він ґрунтується на природно-правових засадах та має всезагальну значущість та цінність. Але досі не існує єдиної точки зору щодо його тлумачення, а деякі фахівці взагалі вважать недоцільним його законодавче закріплення. Гармонійність взаємодії суспільства і природи — це об’єктивно існуючий зв’язок суспільства і природи, який передбачає узгоджену діяльність людей відносно природи з додержанням законів природи, екологічно сприятливої експлуатації природних ресурсів, їх відтворення й охорони. Тому не випадково в еколого-правовій літературі звертається увага на основні компоненти гармонізації суспільства й природи: ра­ціональне природокористування; якість природного середовища; опти­мальний соціально-економічний розвиток регіонів; рівень здоров’я населення; стан трудового потенціалу та ін.

В сучасних умовах актуальним стає питання забезпечення доступності закріпленого на законодавчому рівні права загального природокористування. Принцип доступності загального природокористування доцільно розглядати  як міжінституційний принцип екологічного права та закріпити його у статті 3 Закону Украйни «Про охорону навколишнього природного середовища» поряд з принципом безоплатності загального та платності спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності, а при подальшій кодифікації екологічного законодавства – в Екологічному кодексі. 

Слушним буде трансформувати в екологічне право висновки запропоновані С. І. Максімовим щодо принципів, що саме вони виступають структурним та логіко-смисловим компонентом, в якому й за посередництвом якого реалізується єдність «природного» права як сутності й морального змісту права «позитивного» з останнім як явищем та формою прояву цієї сутності.