Право / 9. Гражданское право

Білоус В.Ю.

Класичний приватний університет, Україна

Інститут відшкодування моральної (немайнової) шкоди

за законодавством України

На сьогоднішній день норми, що регулюють такий правовий феномен, як моральна (немайнова) шкода, досконалим назвати неможливо. В цілому це досить зрозуміло: новий для законодавства правовий інститут знаходиться на етапі свого законодавчого, правозастосовчого становлення та активного наукового дослідження. Саме тому навряд чи можна нарікати на дещо хаотичну й суперечливу судову практику з цього питання: непросто правильно тлумачити й застосовувати закон, який на сьогоднішній день такому процесу піддається з значними труднощами. Як свідчить практика, суди, забезпечуючи в цілому правильне застосування чинного законодавства при розгляді справ за позовами про стягнення моральної шкоди, допускають ще багато упущень та помилок, що викликає скасування та зміну майже половини судових рішень.

В законодавстві відсутнє єдине за своєю сутністю поняття моральної (немайнової) шкоди, воно розуміється неоднозначно як в самих нормативних актах, так і в судовій практиці.

Нормативне визначене поняття та його судове тлумачення є нетотожними за об'ємом: суть моральної шкоди в різних випадках становлять різні категорії. На відміну від закону, який розуміє моральну шкоду як страждання, тобто як суто суб'єктивну категорію, судова практика відносить до неї також і певні наслідки об'єктивного характеру.

В деяких випадках наявність моральної шкоди ставиться законом в залежність від виникнення або вірогідності виникнення збитків чи від порушення лише немайнових прав.

За таких умов закон не можна розглядати як істину в останній інстанції. З певними поправками його можна прийняти і в практичній діяльності.

Як і будь-які правові норми, перш ніж вони знайдуть своє відповідне місце серед інших, ці норми повинні «визріти». І не лише в свідомості законодавця. Необхідний певний час, щоб сформувалася хоча б початкова судова практика, щоб всі особи, які є учасниками правовідносин, чітко усвідомлювали, в якому разі та в якому обсягу вони вправі претендувати на застосування щодо них цих правових норм. В такому випадку судова практика та наукові дослідження багато в чому стають орієнтиром для законодавця.

В тій чи інший мірі, чим далі, тим більш чіткою, послідовною, більш впорядкованою стає судова практика з питань компенсації моральної (немайнової) шкоди. І, мабуть, сьогодні вже можна констатувати, що перша хвиля повного непорозуміння цього правового інституту схлинула. Вже є певна напрацьована практика, певні прецеденти.

Норми про компенсацію моральної (немайнової) шкоди несуть в собі значну кількість оціночних, відносних понять (і не тільки в питанні про визначення розміру компенсації), а це може означати те, що закон не здатен окреслити їх великою ступінню абсолютності. За таких умов надзвичайно велику роль в правильному розумінні та застосуванні вказаних норм відводиться суду. Більше того, висловимо дещо сміливе припущення, що норми про компенсацію моральної (немайнової) шкоди «приречені» на існування в умовах судового прецеденту, що це є інститут «суддівського розсуду». Зважаючи на наші національні правові традиції, повинен пройти ще не один рік, щоб це твердження стало зрозумілим юристам різного рівня.

Поняття моральної шкоди визначається через негативні наслідки у психічній сфері. А психіка людини є об'єктом спеціальних знань, які виходять за межі юриспруденції і належать до предмета психології. Індивідуальні особливості людини – це обставина, що підлягає доведенню, яку суд повинен встановлювати передбаченими процесуальним законодавством засобами і брати до уваги для оцінки дійсної глибини (ступеня) фізичних або моральних страждань і визначення дійсного розміру компенсації. А індивідуальні особливості можна визначити тільки у процесі спеціальних психо-діагностичних заходів. Моральна (немайнова) шкода визначається як негативні наслідки в сфері людської психіки, що викликані неправомірними діями, якими порушуються суб'єктивні немайнові права фізичної чи юридичної особи.

Дійсно, у першу чергу, такі категорії як негативні емоції та страждання є категоріями психологічними і не є правовими. Правовий зміст дані категорії набувають лише тоді, коли закон пов'язує з ними певні правові наслідки. Отже, не будь-який негативний психологічний стан є юридично значущим і набуває якості моральної (немайнової) шкоди.

А такі юридично значущі наслідки виникають тоді, коли можна встановити певні об'єктивні прояви моральної (немайнової) шкоди. До них необхідно відносити сумарний психотравмуючий вплив на потерпілого внаслідок протиправних дій. Тому об’єктивна оцінка розміру завданої моральної шкоди може базуватися на наступні фактори:

1) інтенсивність психотравмуючої дії і викликаного нею відхилення у психофізїологічному стані потерпілого;

а) інтенсивність та тривалість психічних страждань;

б) нарушення фізіологічних параметрів, погіршення здоров’я;

в) ступінь зворотності або неможливості зворотності відхилень, строки на встановлення і прогноз;

2) розмір шкоди, що завдана соціальному престижу та діловій репутації постраждалого;

3) ступінь порушення його життєвих планів та перспектив, неможливість продовження активного суспільного життя, погіршення або позбавлення реалізації звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми;

4) ступінь порушення його професійних планів та перспектив, втрату роботи, вимушену зміну чи обмеження у виборі професії;

5) розмір завданої матеріальної шкоди (має значення не завжди).

Моральна (немайнова) шкода стосовно фізичних осіб – категорія глибоко суб'єктивна, така, що залежить і від обставин справи, і від самого потерпілого. Це означає, по-перше, що різні протиправні дії (бездіяльність) тягнуть далеко не однакові негативні наслідки морального характеру для потерпілого. По-друге, навіть зовні схожі протиправні дії (бездіяльність) для різних осіб, вважаючи на їх неоднаковий характер, темперамент, вік тощо, спричинюють моральну шкоду різну за своєю величиною. І не кожна з них об'єктивно стає такою, що потребує грошової компенсації.

Доречно зауважити, що судовою практикою Європейського суду з прав людини, яка останнім часом набуває все більшого значення для судів, вироблено правило, за яким в певних випадках суд, замість винесення рішення про грошову компенсацію моральної шкоди, може вважати визнання самого факту правопорушення, вчиненого відносно потерпілого, достатньою справедливою компенсацією.

Таким чином, для удосконалення механізму компенсації моральної шкоди необхідне подальше проведення спеціальних юридичних досліджень. Насамперед, на нашу думку, необхідно законодавчо, або через Постанову Пленуму Верховного Суду України встановити механізм застосування судами при розгляді справ цієї категорії чинних міжнародних договорів та Конвенції про захист прав людини та основних прав і свобод, які є частиною національного законодавства і підлягають застосуванню при розгляді справ судами.

Окрему увагу слід приділити розробці спеціальних норм, які надаватимуть юридичним особам можливість відшкодування немайнової шкоди нарівні з фізичними особами.

Необхідно підкреслити, що внесення змін до норм, що регулюють питання компенсації моральної шкоди, надало б більш прийнятної форми цим нормам і істотно спряло б подальшому вдосконаленню цього цивільно-правового інституту.

Наявність в Україні такого інституту в цивільному праві, як «моральна шкода», є гарантом захисту порушених прав як фізичних так і юридичних осіб.