Зосім К.І.

Донецького національного  університету економіки і

торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

Керівник к.е.н. доцент, академік АЕНУ Полонський О.М.,

Секція «Економічні науки», підсекція 5 (Управління трудовими ресурсами)

 

Сучасний стан та проблеми підготовки робітничих кадрів відповідно до потреб ринкової економіки

 

 

Інноваційний розвиток економіки Ук­раїни в процесі адаптації до інтеграцій­них процесів вимагає застосування но­вих технологій, впровадження у вироб­ництво передових досягнень науково-технічного прог­ресу, а отже — кардинального вдосконалення робочої си­ли, що підвищує вимоги до її якості.

Зростан­ня протягом останніх п'яти років обсягів та темпів про­мислового виробництва та підвищення вимог роботодавців до якості робочої сили висвітлили одну з найважливіших проблем економічного розвитку країни — проблему дефіциту робітничих кадрів. Також спостерігається ситуація, коли випускники професійно-технічних навчальних закладів не можуть працевлаштуватися за обраною професією, бо на неї немає попиту.

Дослід­женню проблем підготовки, перепідготовки та підви­щення кваліфікації кадрів у країні приділя­ють увагу багато науковців. Так, цим проблемам присвя­чено наукові праці та публікації С. Мельника, П. Коропеця, С. Дуднікова, В. Коновалов. Методич­ні основи визначення потреби у кваліфікованих кадрах висвітлено у працях Є. Дубініна, В. Савченка. Стан та проблеми підготовки кадрів на виробництві вивчали Т. Богданова, К. Бондарчук. Проте, незважаючи на мас­штабність і глибину наукових досліджень у цьому на­прямі, проблема збалансованості обсягів залиша­ється невирішеною.

У зв'язку з цим метою статті є дослідження сучасного стану забезпечення галузей національної економіки ро­бітничими кадрами та відповідності підготовки кваліфікованих робітників у системі профтехосвіти її потребам.

За часів планової ра­дянської економіки потреба виробничої сфери у кваліфікованих робітниках забезпечувалася повною мірою як за обсягами, так і за професійно-кваліфікаційною структурою, тому що тісні зв'язки закладів профтехосвіти з базовими підпри­ємствами дозволяли забезпечити обмін інформацією між системою підготовки кадрів й виробництвом щодо його потреби в робітничих кадрах.

З початком радянської «перебудови» і дотепер відбулося і відбувається дуже багато кардинальних змін системи профте­хосвіти та її адаптації до сучасних потреб економічного розвитку країни. Ці зміни призвели до того, що існуюча сьогодні система профтехосвіти не виконує своєї основ­ної функції — забезпечення галузей економіки кваліфі­кованими робітниками з урахуванням потреб її перспективного розвитку.

Головною причиною ситуації, що склалась, є те, що вона не змогла адекватно відреагувати на зміни в попиті на робочу силу і, відповідно, — у попиті на професійну підготовку в професійно-кваліфікаційному розрізі. Це негативно вплинуло як на кількість професійно-технічних навчальних закладів, так і на чисельність уч­нів у них. Так, загальна кількість навчальних закладів, що здійснювали підготовку робітничих кадрів, скороти­лася на 1/5, а чисельність учнів у них — на третину. Це зменшення призвело до значного зниження вітчизняного потенціалу кваліфікованих робітників. Аналіз статистичних даних свід­чить, що в країні впродовж останніх десяти років потен­ціал кваліфікованих робітників значно знизився і коли­вався в межах від 5,0 до 15,0% (у розвинутих країнах цей показник становить 20,0 — 70,0%).

Головними причинами виникнення дисбалансу між підготовкою робітників та потребою у них як у кількіс­ному, так і якісному відношенні є відсутність прогнозних розрахунків потреби економіки в робочій силі у профе­сійно-кваліфікаційному розрізі на рівні підприємств, ор­ганізацій і регіонів у цілому та розрив зв'язків закладів системи профтехосвіти з виробничим сектором.

Характерною для сучасного ринку праці України є його перенасиченість переважно професіями для сфери послуг, а саме: «провідник» (кількість випускників перевищує потребу у робітниках більш як у 2000 разів за навантаження на одне вільне ро­боче місце — 154 особи), «перукар», «манікюрниця», «косметолог» (перевищення у 53,8 ра­зи за навантаження на одне робоче місце — 18 осіб; у 25,2 рази за навантаження — 5 осіб та 19,5 разів за навантаження — 8 осіб відповідно). При цьому обсяги підготовки робітників за цими професіями збіль­шилися. На робітників за про­фесією «гувернер» потреби взагалі немає, проте їх готують, незважаючи на наявність на ринку праці вже підго­товлених кадрів. «Перевиробництво» кваліфікованих робітників спо­стерігається також за професіями громадського харчу­вання, хлібопекарсько-макаронного, кондитерського виробництва, швейної промисловості та торгівлі.

На сучасному ринку праці Украї­ни поряд із наявністю робітничих професій, на які взага­лі немає попиту або він є дуже низьким порівняно з пропозицією, існують професії, за якими вітчизняна еконо­міка відчуває гострий дефіцит у робітничих кадрах. До цих професій належать: «гір­ник з ремонту гірничих виробок», «гірник очисного за­бою», «стовбуровий (підземний)», «в'язальник схемних джгутів, кабелів та шнурів», «електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування», «коваль на молотах і пресах», «фрезерувальник», «шліфувальник» та «слюсар-сантехнік». Потре­ба в робітниках зазначених професій значно перевищує як їх пропозицію на ринку праці, так і кількість випус­кників професійно-технічних навчальних закладів, під­готовлених за цими професіями. Така ситуація пов'яза­на з пожвавленням останнім часом в Україні матеріаль­ного виробництва.

Вирішити розглянуті вище проблеми під­готовки робітничих кадрів у вітчизняній системі профе­сійно-технічної освіти можна шляхом розробки дієвого механізму скоординованої взаємодії між основними структурами, які, з одного боку, прогнозують, планують, організовують та здійснюють підготовку робітничих кадрів, а з іншого — формують потребу в них. Створен­ня такого механізму дозволить суттєво знизити дисба­ланс між потребою ринку праці у кваліфікаційних ро­бітниках певних професій та їх підготовкою навчальни­ми закладами.