Економічні науки/12. Економіка сільського господарства

Отян І.А.

Дніпропетровський державний аграрний університет

Шляхи і резерви підвищення продуктивності праці в сільському господарстві

Ставлення сільськогосподарських працівників до роботи істотно залежить від сформованих між ними та власниками підприємств соціально-трудових відносин. У сучасних умовах розвитку аграрного сектору економіки України власники більшості реструктуризованих підприємств намагаються сформувати соціально-трудові відносини переважно на свою користь. Це пов'язано з наданням значних прав і ухиленням від виконання обов'язків уповноваженими представниками господарського товариства в процесі укладення колективних і трудових договорів із найманими працівниками. Як наслідок, виникають непорозуміння між суб'єктами даних правових відносин, що негативно впливає на трудову мотивацію підлеглих і рентабельність відповідних господарюючих суб'єктів. Тому актуальним питанням є розробка дієвого механізму щодо удосконалення регулювання соціально-трудових відносин між власниками та працівниками реструктуризованих сільськогосподарських підприємств.

У розрізі цієї проблеми ми розглянемо наступні питання, які можливо є актуальними і для інших секторів економіки:

1. Удосконалення механізму регулювання соціально-трудових відносин.

2. Оплата праці сільськогосподарських робітників.

3. Удосконалення державної політики соціального розвитку села

На наш погляд, з метою наближення до рівноваги між попитом і пропозицією ринку праці, підвищення рівня зайнятості в даній галузі, формування позитивного ставлення до роботи спеціалістів реструктуризованих сільськогосподарських підприємств і досягнення економічної стабільності необхідно забезпечити умови для плідної співпраці між роботодавцями, найманими працівниками та профспілковими організаціями.

Для захисту прав звичайних працівників необхідно розробити на демократичних засадах механізм участі кожного підлеглого в розподілі коштів на виплату соціальних та інших обов'язкових пільг, додаткове матеріальне стимулювання, забезпечення належних умов праці й спецодягом. Тобто максимальне наближення підлеглих до участі в розподілі фінансових ресурсів підприємства та надання права об'єктивно оцінити соціально-економічні можливості господарського товариства сприятиме уникненню багатьох конфліктів між власником і трудовим колективом.

Таким чином, у результаті критичного аналізу основних складових механізму удосконалення регулювання соціально-трудових відносин у реструктуризованих сільськогосподарських підприємствах, нами встановлено, що найвагомішим інструментом впливу на їх формування є чинне законодавство України. Тому коригувати дані відносини слід розробкою раціональних програм на загальнодержавному, галузевому, регіональному та місцевому рівнях (адаптовані до сучасних умов розвитку аграрного сектору економіки колективні угоди й договори). Також важлива запропонована нами протекціоністська політика для захисту інтересів всіх категорій спеціалістів (керівники, їх заступники, працівники та ін.) як основа в побудові взаємовигідних соціально-трудових відносин між власниками й найманими працівниками.

Досягнутий рівень оплати праці є важливим показником соціально-економічного стану аграрного виробництва. При низькій оплаті праці відбувається процес гальмування темпів економічного зростання, оскільки обмежується як обсяг споживання, так і деформується його структура. На мікрорівні проблему можна розв'язати, запровадивши економічний механізм, що стимулюватиме безпосередніх товаровиробників до впровадження інноваційних технологій, спрямованих на зменшення матеріало- та енергомісткості аграрної продукції. Саме зменшення матеріальних витрат може бути джерелом зростання оплати праці як в абсолютному, так і відносному вимірах. Резервів для такої трансформації у сільському господарстві України нагромадилося чимало. Варто порівняти лише показник частки заробітної плати в структурі собівартості, який у 2002 році становив лише 14,1%, тобто знизився порівняно з 1990 роком більш ніж у 2 рази.

Головна ідея полягає на поширенні ринкових відносин на діяльність первинних виробничих підрозділів підприємства. Колектив первинного виробничого підрозділу купує у сільськогосподарського підприємства за сталими планово-обліковими цінами всі види виробничих ресурсів, сплачує вартість амортизаційних відрахувань та одержує аванс заробітної плати у вигляді відрядної оплати за виконані роботи чи одержану продукцію. Вироблену продукцію підрозділ реалізує сільгосппідприємству за розрахунковими цінами. До складу ціни, крім матеріальних затрат та акордного фонду заробітної плати, входять також нормативний прибуток, розмір якого визначається за сталим коефіцієнтом від заробітної плати. Визначаючи розмір цього коефіцієнта, виходимо з того, що оптимальний рівень оприбуткування доходів, як свідчить практика країн з ринковою економікою, становить близько 30%. Розрахункові ціни диференціюються залежно від строків надходження продукції та її якісних характеристик.

За даними Держкомстату України нині в сільській місцевості проживає більш ніж 14,9 млн громадян, з них безробітних та само зайнятих – 2 млн. осіб (офіційно зареєстровано близько 580 тис. осіб). Парадокс ще й в тому, що одержуючи орендну плату за здані паї та субсидію по безробіттю, селянин у більшості випадків не хоче працювати. Тому сьогодні стає очевидним: бюджетні кошти, направлені на виплату субсидій по безробіттю, доцільно переадресовувати безпосередньо на створення на селі нових робочих місць.

У країнах з розвиненою економікою вказана проблема, крім прямих субсидій та дотацій, вирішується і завдяки диверсифікації видів діяльності, розробки і здійсненні програм стимулювання малих форм господарювання у сільській місцевості. Вільною нішою для малого підприємництва на селі залишається, зокрема, сфера соціальних послуг, сервісне обслуговування виробничих процесів, надання консультаційних послуг, навчання широких верств населення основ підприємницької діяльності тощо.

Тож, основними напрямками діяльності органів виконавчої влади повинні бути:

1. Створення сприятливих умов розвитку приватної ініціативи та підприємництва у сільській місцевості, як основного механізму підвищення рівня життя сільського населення,

2. Створення умов для реалізація сільськими територіальними громадами повноважень з розв’язання проблем соціально-економічного розвитку населених пунктів,

3. Розробка механізму підтримки соціально-економічного розвитку села, підвищення стандарту життя у сільській місцевості.

На наш погляд, хоча б часткове вирішення цих проблем дозволить підвищити і престижність праці на селі, а отже і заохотити молодь, покращити умови та оплату праці, що в сукупності стане перешкодою вимирання українського села.

Література

1. Дієсперов В. «Вигідність роботи в сільському господарстві» - Фінанси України - №3 – 2005 р.

2. Збарський В. «Соціальний розвиток села: стан і перспективи» - Бухгалтерія в сільському господарстві - №5 – 2006 р.

3. Клокар О.О. «Удосконалення механізму регулювання соціально-трудових відносин у реструктуризованих аграрних підприємсвах» - Економіка АПК - №3 – 2006 р.

4. Прокопенко С.С. «Програма, яка потрібна людям» - Аспекти сільського розвитку - №3 – 2005 р.

5. www.ukrstat.gov.ua