Онищенко В.О.

Донецького національного  університету економіки і

торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

Керівник к.е.н. доцент, академік АЕНУ Полонський О.М.,

Секція «Економічні науки», підсекція 5 (Управління трудовими ресурсами)

 

  Нормативний аналіз державного регулювання ринку праці

 

У сучасному світі перед економіч­ною наукою постала непроста проб­лема — знайти методологічну осно­ву, яка дозволила б виявити взає­мозв'язок між суперечливими процесами, різнорідними елементами ринкової еконо­міки. Розвиток економіки ускладнився, оскільки економічні фактори дедалі більше пов'язуються із соціальними, організаційними, психологічними, екологічними. Саме тому останнім часом набули актуальності економічні дослідження, які зосере­дилися навколо інституціонального напряму.

Як відомо, у сучасній економічній теорії існує два аспекти економічного аналізу державного ре­гулювання економіки — позитивний і норматив­ний. У центрі уваги позитивного підходу — опис і пояснення реальної діяльності уряду, визначення наслідків державних програм та природи політич­них процесів. Нормативний підхід зосереджується на планованій діяльності уряду.

Отже, використання нормативного підходу в процесі спостереження за складанням і виконан­ням програми дає можливість отримати глибше уявлення про дію політичних сил та їх справжні цілі, ніж розгляд їхніх офіційних законодавчих мо­тивів, як передбачається в позитивному аналізі.

Дослідженням зовнішніх ефектів у межах інституціонального напряму займалися: Артур Пігу (послідовник неокласика Альфреда Маршалла), який вивчав питання економічної політики і запо­чаткував теорію розподілу національного доходу, а також Рональд Коуз — Нобелівський лауреат 1991 р. Зовнішні ефекти (екстерналії) являють со­бою витрати або вигоди від ринкових угод, які по­ширюються на третю сторону, котра не бере участі в даній угоді.

Для аналізу державного регулювання ринку праці в аспекті зовнішніх ефектів доцільно вио­кремити ринок робочої сили і ринок робочих місць, оскільки на кожному з цих ринків попит і пропозицію формують різні суб'єкти. Інституціональний аналіз зовнішніх ефектів дав змогу встановити таку закономірність: за наявно­сті позитивного зовнішнього ефекту «економічне благо» продасться і купується в меншій порівняно з ефективною кількості, тобто в суспільстві зав­жди існує недовиробництво товарів (послуг) з по­зитивним зовнішнім ефектом. Отже, на ринку ро­бочої сили купується специфічний товар — робоча сила —у меншій порівняно з потребами різних сфер економічної діяльності кількості.

На жаль, в Україні не створено єдиної системи прогнозування попиту на ринку праці, унаслідок чого спостерігається професійно-кваліфікаційний дисбаланс на ринку праці. Як державні, так і при­ватні виші навчальні заклади продовжують на платній основі готувати спеціалістів, виходячи з потреб сьогодення й готуючи в такий спосіб «май­бутніх безробітних». Так, триває тенденція випе­реджального збільшення масштабів підготовки економістів та юристів, що обумовлена насамперед інерцією високої престижності навчання за спеці­альностями, які гарантували в недавньому мину­лому високі і стабільні доходи. Така ситуація, безумовно, не може не позначи­тися на розробці урядом відповідних заходів щодо усунення цієї вади. Тому серед основних напрямів регулювання ринку праці є завдання Кабінету Мі­ністрів України та Національної академії наук України розробити довгостроковий прогноз по­треби економіки країни в робочій силі за профе­сійно-кваліфікаційними групами. У цьому аспекті перед Кабінетом Міністрів України поставлено та­кож завдання «формувати державне замовлення на підготовку робочої сили, спираючись на резуль­тати прогнозу потреби економіки країни в робочій за професіями, і на тендерних засадах розмі­шувати замовлення у навчальних закладах (вищих та середніх)».

Якщо розглядати окремо ринок робочих місць, функціонування якого також створює позитивний зовнішній ефект, то недостатня пропозиція робо­чих місць на ньому є закономірною. Цей недолік ринку має виправити держава, трансформуючи зовнішній позитивний ефект у внутрішньофірмові. Саме тому Україні слід використовува­ти досвід країн із розвиненою ринковою економі­кою, які широко застосовують системи субсиду­вання підприємців на працевлаштування безробіт­них та систему дотацій підприємцям на створення нових робочих місць. Перші позитивні зрушення в цьому напрямі в Україні вже є. Функціонування ринку праці відбувається в умовах недосконалої конкуренції, оскільки на ньо­му пропонується робоча сила різної якості, тобто існує диференціація (неоднорідність) пропозиції послуг праці. Саме внаслідок усвідомлення не­можливості існування на ринку праці досконалої конкуренції останнім часом набули актуальності дослідження якості робочої сили, яка значною мі­рою визначає рівень її конкурентоспроможності. Кабінет Міністрів України затвердив Державну програму розвитку вищої освіти на 2005—2007 pp. Такий короткий термін для вико­нання цієї програми свідчить про невідкладність вирішення завдань, які стоять перед вищою осві­тою. Вони підпорядковані єдиній меті — підви­щення якості освіти.

Серед конкретних заходів, які пропонуються згідно з Програмою, є вдоскона­лення механізму моніторингу якості освіти. Зазна­чається, що на сьогодні не існує державної систе­ми проведення рейтингу вищих навчальних закла­дів. Необхідно вибрати оптимальну кількість кри­теріїв, яка забезпечить відповідну їх оцінку на державному рівні. Отже, головною метою урядових програм щодо регулювання ринку праці є створення правового, організаційного та економічного механізмів для забезпечення зайнятості населення та соціального захисту від безробіття. Необхідною умовою вико­нання програм є узгодженість державної політики зайнятості з основними напрямами соціальної та економічної політики держави, консолідація зу­силь органів державної влади, об'єднань робото­давців та профспілок. З метою вдосконалення державного регулювання ринку праці пропонується на основі виявлення ринкової невдачі показати, що та чи інша урядова програма може привести до парето-вдосконалення, і робити висновок про необхідність державного втручання з визна­ченням конкретних напрямів, відповідних заходів щодо їх ресурсного забезпечення.