Щербань Ю.Ю.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

ім. Михайла Туган-Барановського

Секція: Економічні науки

Підсекція 10: Економіка підприємства

Розвиток інноваційної діяльності підприємств в Україні

Відомо, що рівень розвитку країни залежить від рівня розвитку інноваційної діяльності. В Україні практично не створені умови для ефективного здійснення інноваційної діяльності. Тому удосконалення державної системи стимулювання інноваційного розвитку шляхом впровадження певних заходів економічної політики є актуальним завданням української державної політики, виконання якого призведе до кардинального пожвавлення інноваційних процесів в країні. Активізація використання інноваційного чинника призведе до створення конкурентоспроможної української економіки, для чого необхідне проведення активної держав­ної інноваційної політики, спрямованої на розвиток науково-технічного потенціалу країни та формування українського бізнесу, зацікавленого у використанні інновацій.

Закон України «Про інноваційну діяльність» визначає інновації як новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукцію або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери; а інноваційну діяльність — як діяльність, що спрямована на вирішення і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг [1].

Основними проблемами інноваційного розвит­ку в Україні та її регіонах на сучасному етапі є:

- відсутність реальних механізмів об'єднання наявних ресурсів, їх концентрації на найбільш значних та перспективних напрямах розвитку;

- немає залежності між збільшенням обсягу продажу приватними компаніями і зростанням фінансування здійснюваних ними досліджень і розробок;

- інноваційна політика не має чіткої спрямованості у вирішенні конкретних економічних проблем регіонів, у їхній реструктуризації з врахуванням ринкових чинників.

Згідно з даними українських дослідників частка випуску продукції 3-го технологічного укладу в Україні складає майже 58%, 4-го — 38%, 5-го — лише 4%. Фінансуванню науково-технічних розробок складає: 4-ий рівень — 70%, 5-ий — 23%. Інноваційні витрати: 4-ий уклад - 60%, 3-ій уклад - 30%, 5-ий уклад — 8,6%. Щодо інвестицій, які визначають перспективи розвитку на 10-15 років, то 75% ін­вестицій вкладається у 3-ій технологічний уклад, 20% — у 4-ий, 4,5% — у 5-ий. У 3-ій уклад спрямовується 83% капіталовкладень, у 4-ий — 10%, 5-ий — трохи більше 5%. Таким чином, що підприємства (частка яких у капіталовкладеннях близько 70%) галузі відновлюють те, що існує, а інноваційний розвиток можливий тільки за сприяння держави. Додам, що успіх інноваційної діяльності у США, Японії, Німеччині, Великій Британії та інших країнах забезпечили держані пільги [3].

Дослідження О.І.Амоши щодо інноваційного шляху розвитку України показують, що за останні роки рівень інноваційної активності промислових підприємств суттєво знижується. Так, у 2005р. інноваційною діяльністю у промисловості займалося 958 підприємств, або 10% від їх загальної кількості, тоді яку 2004р. — 1120 (11,5%), а у 2003р. — 1506 (14,6%). У 2005р. кожне друге підприємство витрачало кошти на продуктові інновації, 44,6% — на процесні інновації. Для порівняння у США, Японії, Німеччині й Франції частка інноваційних підприємств стано­вить 70—80% від їх загальної кількості [4].

У деяких регіонах України відбувалося підвищення інноваційної активності. Стале зростання питомої ваги під­приємств, що займалися інноваційною діяльністю у 2004-2005 рр., спостерігалося у Києві - в 1,3 раза, АР Крим та Харківській області - у 1,2 раза, у Донецькій, Івано-Франківській та Київській областях — у 1,1 раза. Найвища питома вага інноваційне активних підприємств, які впроваджували інновації, у 2004 р. була у Харківській області (відповідно 7,1 і 8,8%) та в Києві (10,8 і 15,8%). Такий високий показник (по­рівняно із середнім по Україні) у Харківській області можна пояснити високим; рівнем іноземного капіталу, який використовувався в основному для придбання нових технологій підприємствами харчової промисловості, а в Києві — за рахунок концентрації капіталу на інноваційні цілі. Окрім цього, об­сяг інноваційної продукції, яка відвантажувалася за межі України, в 2005 р. порівняно з 2004 р. зріс в 1,1 раза, з 37,1% у 2004 р. до 42,5% в 2005 р., що свідчить про зацікавленість у ній закордонних ринків. Причому зростання цього показника відбулося за рахунок таких областей, як Закарпатська, Запорізька та місто Київ.

У січні - вересні 2006 р. інноваційною діяльністю у промисловості займалося 981 підприємство, або майже кожне десяте обстежене промислове підприємство (у січні-вересні 2005 р. — 1012 підприємств, або 10,3%) [4].

Саме тому серед регіонів більшою за середню частка інноваційне активних підприємств була у Донецькій, Дніпропетровській, Чернівецькій, Житомирській, Кіровоградській, Одеській, Івано-Франківській, Херсонській, Харківській областях та м. Києві.

У січні - вересні 2006 р. витрати на виконання інноваційних робіт становили 3,4 млрд. грн., з яких 1,3 млрд. грн. здійснені на підприємствах машинобудування, 0,8 млрд. грн. — металургії та оброблення металу, 0,7 млрд. грн. — хімічної та нафтохімічної промисловості. У регіональному розрізі майже трети­на загального обсягу інноваційних ви­трат промисловості припадала на під­приємства Донецької області, чверть — м. Києва, майже 10% — Дніпропетров­ської обл. та 6,6% — Харківської області [4].

Інноваційна політика держави спрямована на господарське використання науково-технічного потенціалу, на зміцнення внутрішніх зв'язків у науково-технічному комплексі. Формування інноваційної політики пов'язане насамперед з переорієнтацією системи державного регулювання на всебічне заохочення підприємництва, приватної ініціативи.

Набір методів і засобів державної інноваційної політики досить широкий. Це різні державні заходи, які стимулюють інноваційну активність бізнесу; коригування податкового, патентно-ліцензійного законодавства; амортизаційних відрахувань; регулювання передавання технології; система контрактних взаємовідносин; зняття ряду обмежень щодо охорони навколишнього середовища, антитрестівського законодавства; різні форми підтримки між організаційної кооперації та малого інноваційного бізнесу.

Саме тому, основними заходами активізації інноваційної діяльності в Україні на сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки слід вважати:

- розробку і запровадження механізму надання пільг промисловим підприємствам, які впроваджують і реалізують інноваційну продукцію;

-      поширення практики надання інноваційним підприємствам середньострокових кредитів зі знижкою кредитної ставки;

-      дбання державою про екологізації виробництва, стимулювати діяльність, спрямовану на збереження до­вкілля;

-      збільшення витрат на підготовку фахівців високого класу, тренінги, курси;

-      мотивація працівників до інноваційної діяльності, зменшення міграції науковців;

-       законодавчі зміни у галузі інноваційної діяльності щодо пільг і стимулів;

-      розширення джерел фінансування;

-      політика підприємства повинна мати інноваційну спрямованість.Тісне співробітництво з іноземними підприємствами, обмін досвідом;

-      активізація діяльності технопарків шляхом державної підтримки;

-      використання досвід у США та Японії щодо тісної співпраці між університетами та підприємствами.

Реалізація запропонованих напрямків активізації інноваційної діяльності в Україні дасть змогу значно підвищити рівень інноваційної активності промислових підприємств, стабілізувати прискорений процес оновлення виробництва, ефективно використовувати внутрішні і залучені зовнішні інвестиції на інноваційну діяльність.

 

Література:

1.  Закон України «Про інноваційну діяльність» від 04.07.02 р.

2.  Ж.А.Говоруха Питання розвитку інноваційної діяльності підприємств України // Актуальні проблеми економіки. – №8(74). – 2007. – С.107 – 114.

3.  І.В. Космидайло Проблеми інноваційного розвитку в Україні та шляхи її вирішення // Актуальні проблеми економіки. – №2(68). – 2007. – С.20 – 26.