Донецький національний університет економіки і торгівлі
ім. Михайла Туган-Барановського
Секція:
Економічні науки
Підсекція
10: Економіка підприємства
Амортизація, підвищення ролі амортизації як джерела
інвестицій основних засобів
Амортизація – слово латинського походження і
має декілька варіантів перекладу. Але найбільш цікавим можна вважати варіант a mort – заперечення смерті.
Історики обліку знаходять зачатки її у
флорентійських фірмах XV
століття. Широке визнання амортизація,
як бухгалтерська категорія, отримала тільки до середини XIX століття.
Тоді почалось масове залізничне будівництво, воно вимагало великих колективних
капіталів, а затрати, пов’язані з
будівництвом, відображались в момент їх виникнення. В результаті величезні суми
фіксувалися на самому початковому етапі будівництва, а згодом виникав досить
великий прибуток, оскільки амортизація не нараховувалась, і, як наслідок,
акціонери вимагали великих дивидендів. Але власники справи вважали необхідним
утримати долю прибутку, створюючи так званий фонд оновлення (реновації).
Передбачалось, що коли залізничний состав, путь, споруди і ін. будуть зношені, у керівництва
залізничної дороги будуть засоби для відновлення ліквідованих засобів. Так виникло
поняття амортизації як фонду. Зазвичай він поділявся на дві частини:
1.
Призначалась
на покупку або створення нових об’єктів замість старих (це і є реновація);
2.
Передбачала
накопичення засобів для капітального ремонту.
Так спочатку розуміли амортизацію[4].
Сьогодні амортизацію основних фондів розуміють
як процес перенесення авансованої вартості всіх видів засобів праці на вартість
продукції з метою її повного відшкодування.
В сучасних умовах перехідної економіки
амортизація виконує дві узагальнюючі функції: податкову і економічну.
Податкова функція виявляється через
податкову амортизацію і реалізується завдяки нормам ст. 8 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств”. Сутність податкової амортизації полягає у
виведенні з оподаткування витрат на придбання основних засобів.
Сутність економічної амортизації полягає
в тому, що завдяки амортизації кошти з необоротних активів перетворюються в
оборотні.
Розмежування економічної та податкової
амортизації призводить до оподаткування економічної амортизації у випадку, коли
вона перевищує податкову, податком на прибуток. І як наслідок відбувається
гальмування процесів оновлення основного капіталу через необхідність
спрямування частини економічної амортизації на сплату податку на прибуток[1].
У всьому світі питання амортизації основних
засобів посідає важливе місце як у державній політиці оподаткування
підприємств, так і в процесі управління самих підприємств. Якщо стратегія
держави спрямована на досягнення стабільності економічного розвитку країни та
зростання конкурентноздатності продукції національних виробників, її політика
має заохочувати оновлення основних засобів на
підприємствах, стимулювати
збільшення інвестицій для забезпечення цих підприємств сучасною технікою
та технологією.
В Україні ж спостерігається тенденція до
збільшення ступеня зносу основних засобів, який складає 48%. Щоб відновити
існуючі основні фонди, за оцінкою Міжнародної фінансової корпорації, необхідно
106 млрд. доларів, що в 1,5 рази перевищує річний ВВП України.
Іншим недоліком є послаблення ролі
амортизації як джерела інвестицій, оскільки спостерігається зниження частки
власних коштів підприємств та організацій у структурі джерел фінансування
інвестицій.
Саме інвестиції забезпечують виробничий
процес у майбутньому, а тому вони є основною умовою стабільного економічного розвитку.
У 2006 році в економіці освоєно майже 149 млрд. грн. капітальних інвестицій.
Більшу частину (84,1% або 125,3 млрд. грн.) засвоєних об’ємів становлять інвестиції в основний капітал, що на
19,0% більше в порівнянні з минулим роком. В свою чергу, Практиці відомі два
основні варіанти підтримки інвестиційної діяльності та використання джерел
інвестицій:
1
– створення умов для самофінансування підприємницької діяльності за рахунок
прибутку і амортизаційних відрахувань;
2
– надання податкових пільг інвестиційно-інноваційного характеру залежно від
загальнонаціональних пріоритетів економічного розвитку[2].
Також сучасна амортизаційна політика не
формує у підприємств стимулів до впровадження наукових розробок,
спостерігається тенденція до зниження інвестицій у нематеріальні активи у
структурі капітальних інвестицій.
Для подолання існуючих негативних
тенденцій в амортизаційній політиці необхідно реалізувати комплекс заходів:
1.
Переглянути
підходи до формування груп основних фондів та встановлення для них норм амортизації.
Пріоритет у нарахуванні амортизації для цілей оподаткування має бути відданий
сучасним засобам виробництва, таким як повністю автоматизовані лінії
виробництва, енергозберігаюче устаткування, системи очистки та захисту
навколишнього середовища тощо. Норми амортизації на автомобілі доцільно
встановити на рівні звичайних засобів
виробництва, віднесених до третьої групи основних фондів, оскільки
підвищені норми амортизації стимулюють попит на імпортні автомобілі і виток
капіталу за межі країни.
2.
Виділити в
окрему групу основних фондів устаткування, яке використовується у
біотехнологіях. Річна норма амортизаціїї на основні фонди цієї групи має бути
встановлена на рівні 50%. Встановлення такої норми амортизаці дасть поштовх для
впровадження біотехнологій у виробництво, що, у свою чергу, стимулюватиме
розвиток наукових досліджень та попит на результати цих досліджень з боку
виробництва.
3.
Виділити в
окрему групу для цілей оподаткування сільськогосподарську техніку та встановити
для цієї групи норми амортизації на рівні не нижчому, ніж для комп’ютерної техніки.
4.
З метою
заохочення підприємців до збільшення інвестування у наукові дослідження та
розробки доцільно встановити норми амортизації нематеріальних активів, що
містять результати досліджень, на рівні, не нижчому за рівень норм амортизації,
встановлених для комп’ютерної
техніки, та передбачити можливість нарахування прискореної амортизації на
нематеріальні активи, створені в процесі наукових розробок.
5.
Доцільно
внести зміни до податкового законодавства в частині надання права підприємствам
нараховувати амортизацію для цілей оподаткування за методами, встановленими в
бухгалтерському обліку.
6.
З метою
відтворення у підприємств мотивації до інвестування у нові основні фонди
доцільно скасувати порядок, за яким витрати на поліпшення основних фондів
включаються до складу валових витрат. На суму витрат на поліпшення основних
фондів має збільшуватися вартість основних фондів відповідної групи і зазначені
витрати мають амортизуватися у складі основних фондів цієї групи. Продовження
практики віднесення витрат на поліпшення основних фондів до складу валових
витрат посилюватиме технологічне
відставання української економіки[1].
Використана література:
1.
Парнюк О.В.
Про підвищення ролі амортизації як джерела інвестицій і регулятора попиту та
пропозиції основних засобів//Актуальні проблеми економіки, 2007. - № 5. –
С.166-171.
2.
Онишко С.В.,
Серебрянський Д.М. Особливості реформування амортизаційної політики в
Україні//Фінанси України, 2007. - №4. – С.13-19.