Куценко А.О.
Еволюція
пенітенціарної системи Російської імперії в
дореформенний період
Тюремні установи Російської держави згадуються вже в Судебниках 1497 р.
та 1550 р. Але тюремне ув'язнення до кінця XVII ст. мало лише попереджувальний характер та
застосовувалося на досудовій стадії процесу. Соборне уложення 1649 р. згадує
тюремне ув'язнення вже більш ніж в 40 випадках. При Петрі І широкого розмаху
набула практика використання праці ув'язнених на різного роду роботах, що було
закріплено в Артикулі військовому 1715 р. Петро І швидко оцінив переваги
арештантської праці, яка не вимагає великих фінансових витрат, і став активно
використовувати її для реалізації своїх грандіозних планів у процесі здійснення
державних перетворень. Умови утримання засуджених до позбавлення волі були
жахливими. Людина, яка потрапляла до тюрми, була приречена на повільну смерть.
Певні позитивні зміни в тюремній системі стали відбуватися лише за царювання
Катерини II, яка послідовно проводила політику, спрямовану на
вдосконалення та централізацію державного апарату. У цей період в Росії починає
формуватися ідея виправлення злочинців через працю. Катерина II під впливом гуманістичних ідей просвітництва, бажаючи
привнести в Росію передовий тюремний досвід, дійшла думки про необхідність
створення відповідного нормативного документа - Статуту про тюрми, але цей акт
так і не був затверджений. У Російській імперії другої половини XVIII ст. склалося
становище, коли, з одного боку, з'явилися перші науково обґрунтовані ідеї про
цілі покарання у вигляді позбавлення волі, його зміст, порядок і умови
виконання, які відповідали передовим поглядам того часу в цій сфері; а з
другого боку, фактично, система місць позбавлення волі розвивалася сама по
собі, без урахування нових ідей, виходячи із суто прагматичних цілей. Завдання
виправлення арештантів ще не знайшло якої-небудь соціальної і матеріальної
опори.
Органом управління пенітенціарною системою фактично
було філантропічне Піклувальне про тюрми товариство, метою якого
проголошувалося етичне виправлення злочинців, утримуваних в місцях ув'язнення,
і поліпшення їх стану. Визначено, що з часів Олександра І починається активне
видання нормативних актів, що стосувалися пенітенціарної сфери:, Положення про
посаду наглядачів тюремних замків 1823 р., Статут про: утримуваних під вартою
1832 р., Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 р. та ін., які
були систематизовані в XIV томі Зводу законів. До
середини XIX ст. склалася дуже складна система кримінальних
покарань у вигляді позбавлення волі і установ, призначених для його виконання:
гамівні та робочі будинки, ув'язнення, яке поєднувалося із засланням (в
основному, в монастирські тюрми), каторга, військово-арештантські роти, фортеці
та тюрми. Тюремне управління як у центрі, так і на місцях, було розпорошене між
різними юрисдикціями. На місцях пенітенціарні установи перебували в
підпорядкуванні посадовців і органів, які належали до різних відомств: губернатор
і губернське правління, комітети Товариства піклувального про тюрми,
губернський прокурор, повітовий стряпчий, поліцмейстер, городничий, справник,
начальник внутрішньої варти, жандармський штаб-офіцер.
Скасування кріпосного права спричинило цілу низку
реформ. Правлячі кола чудово усвідомлювали, що, реформуючи суд, армію,
фінансову систему, місцеве управління, не можна залишити осторонь тюремне
питання. Усвідомлення необхідності змін у російській тюремній сфері відбулося
не без впливу західних гуманістичних ідей і зарубіжного досвіду. З метою
впорядкування функціонування тюремних установ уряд вживав заходів до
централізації тюремного управління. 18 серпня 1862 р. була затверджена думка
Державної ради, згідно з якою завідування всіма місцями позбавлення волі
цивільного відомства було зосереджено в МВС, що поклало початок реформі
тюремної частини. При цьому МВС спільно з Міністерством юстиції було
запропоновано вибрати конкретні пенітенціарні системи для певних губерній. У
зв'язку з цим, з 1862 р., МВС починає збирати офіційні відомості про стан
тюремної системи Російської імперії, тим самим готуючи фунт для проведення
реформи.