Право/9. Цивільне право

Линдюк В.С.

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

Договір довічного утримання: теоретичний аспект

Відносини за договором довічного утримання (догляду) (далі по тексту - Договір) регулюються главою 57 Цивільного кодексу України. За договором довічного утримання одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Слід зазначити, що з прийняттям нового ЦК предмет Договору значно розширився, оскільки тепер, крім житлового будинку, квартири або їх частини, надаватись у власність може й інше рухоме або нерухоме майно. Однак загальною вимогою до відчужуваного за Договором майна є його оборотоздатність.

Передаючи у власність майно, відчужувач, насамперед, має за мету отримання матеріального забезпечення, догляду та послуг, яких він потребує. Утримання (догляд) може полягати як у матеріальному (натуральному чи грошовому) забезпеченні, так і у наданні догляду. Сторони вправі самостійно визначити в договорі розмір, обсяг та періодичність надання матеріального забезпечення, види і зміст догляду (наприклад, надання житла, придбання продуктів харчування, одягу, побутових товарів, виплата грошових сум, медичне обслуговування тощо).

Крім того, законодавством на набувача покладено зобов’язання забезпечити відчужувача житлом у будинку (квартирі), переданому за Договором. В такому разі у договорі конкретно вказується частина помешкання, в якій відчужувач має право проживати.

Набувач не може за життя відчужувача продавати, обмінювати, дарувати, укладати договір застави чи передавати у власність іншій особі майно, передане йому за Договором.

Протягом життя відчужувача на майно, передане набувачеві за Договором, не може бути звернене стягнення за зобов’язаннями набувача.

Відчужувачем у Договорі може бути фізична особа незалежно від віку та стану здоров’я. Набувачем може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа. Обмежень щодо юридичних осіб в Договорі ЦК не встановлено, тому такими можуть бути також юридичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю.

Відчужувач має право укладати Договір з декількома особами. Набувачами в такому випадку можуть бути лише фізичні особи, які стають співвласниками майна. Їхній обов’язок перед власником є солідарним. Договір може укладатися відчужувачем на користь третьої особи. Метою такого договору є створення належних життєвих умов для третьої особи у вигляді довічного утримання та догляду.

Майно, що належить співвласникам на праві спільної сумісної власності, зокрема майно, що належить подружжю, може бути відчужене ними на підставі Договору після визначення частки одного із співвласників майна або визначення між співвласниками порядку користування ними. При цьому у разі смерті одного із співвласників майна обсяг зобов’язань набувача відповідно зменшується залежно від умов договору і розподілу обов’язків.

У разі смерті відчужувача набувач зобов’язаний поховати його, навіть якщо це не було передбачено Договором. Якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, витрати на його поховання мають бути справедливо розподілені між ними та набувачем (стаття 749 ЦК).

У разі неможливості подальшого виконання фізичною особою обов’язків набувача за Договором з підстав, що мають істотне значення, обов’язки набувача можуть бути передані за згодою відчужувача члену сім`ї набувача або іншій особі за їх згодою. Відмова відчужувача щодо передання обов’язків набувача може бути оскаржена до суду.

Договір припиняється у разі смерті відчужувача (за винятком обов’язку набувача поховати відчужувача).

У разі смерті набувача його права та обов’язки переходять до його спадкоємців. Якщо спадкоємець за заповітом відмовився від прийняття майна, що було передано відчужувачем, право власності на це майно може перейти до спадкоємця за законом. Якщо у набувача немає спадкоємців або вони відмовилися від прийняття майна, переданого відчужувачем, відчужувач набуває право власності на це майно. У цьому разі Договір припиняється.

Цей договір може бути припинено за домовленістю сторін, також у випадку поєднання набувача та відчужувача в одній особі (наприклад у разі спадкування), звільнення відчужувачем набувача від його обов’язків за договором, тобто прощення боргу.

Договір може бути розірваний за рішенням суду, як на вимогу відчужувача (у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов’язків, незалежно від його вини), так і на вимогу набувача (у разі неможливості виконувати обов’язки за договором). Слід зазначити, що закон не встановлює ніяких умов, причин або випадків для розірвання Договору на вимогу набувача.

Договір укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. При укладанні договору, за яким набувачеві у власність передається нерухоме майно, необхідна державна реєстрація. Вимога щодо державної реєстрації є однією з відмінностей нового ЦК, завданням якої є надання договору довічного утримання (догляду) публічного характеру.

Договір посвідчується за місцем знаходження нерухомого майна.

Разом з правом власності до набувача переходить і ризик випадкової загибелі та пошкодження майна, а отже, це не є підставою для припинення чи зменшення обсягу його обов’язків перед відчужувачем.

Договір є безстроковим, тобто укладається на невизначений термін, оскільки набувач зобов’язаний утримувати відчужувача довічно.