Психология и социология/5.Психолого-воспитательные проблемы развития

личности в современных условиях

Соломатіна К. Ю.

Міністерство праці та соціальної політики України, Київ

Роль психологічної та соціально-виховної роботи в адаптації осіб, звільнених із місць позбавлення волі

Однією з найскладніших проблем у пенітенціарній сфері є адаптація осіб, звільнених із місць позбавлення волі, до життя в суспільстві. Більше 200 тисяч наших співгромадян, котрі сьогодні відбувають покарання за вчинені кримінальні злочини, перебувають у несприятливих для їх позитивної реабілітації умовах: відірваність від звичного середовища, ізольованість від суспільства, примусовий спосіб життя, обмеження в реалізації потреб особистості, тривале співжиття зі злочинцями, як правило, деградованими розумово й морально, не тільки завдають їм матеріальних збитків, але й призводять до негативних змін у їх психіці, зменшують їх соціальну цінність.

На багатьох засуджених негативно впливають зокрема такі чинники, як втрата зв’язків з родиною і, як наслідок, — розлучення, втрата кваліфікації, реєстрації (прописки) тощо. Практично кожен другий засуджений має певні психічні відхилення.

В колоніях перебувають переважно молоді працездатні люди. Майже половина з них не досягла навіть 30 років. Незворотні зміни психіки починаються після 5-7 років безперервного перебування в переповнених установах. Більше 35 % звільнених з місць позбавлення волі потребують спеціального психологічного або навіть психіатричного втручання для відновлення пристосувальних механізмів, які ослаблені чи зруйновані. Через відсутність такої допомоги вони поповнюють когорту осіб без певного місця проживання та роботи і в результаті отримують “постійну прописку” в колоніях.

Щорічно з установ кримінально-виконавчої системи України звільняється від 50 до 70 тисяч осіб. Із загальної кількості звільнених приблизно 72 % зареєстровані (прописані), 34 % — працевлаштовані. Інша частина цієї категорії громадян залишається поза увагою органів державної влади, соціальних закладів та установ, без елементарної підтримки в розв’язанні проблем побутового характеру та працевлаштування. Суспільство здебільшого відвертається від колишніх засуджених, підштовхуючи їх таким чином до протиправних вчинків.

Особливої уваги потребує проблема побутового та трудового влаштування осіб, які під час відбування покарання втратили соціально корисні зв’язки (як правило, це неодноразово засуджені та особи, засуджені до тривалих строків відбування покарання). Серед загального числа звільнених вони складають близько 3 % (1,5-2 тис. осіб щороку).

Умови і порядок надання всебічної допомоги особам, звільненим із місць позбавлення волі, визначені Законом України „Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк”, який набув чинності з 8 лютого 2004 року.

Сьогодні в Україні про колишніх засуджених піклуються 35 центрів соціальної адаптації, притулків різних форм власності (комунальної, недержавної), головне завдання яких полягає в наданні всебічної допомоги громадянам, котрі відбули кримінальні покарання. Як правило, в таких центрах сприяють розв’язанню побутових проблем таких осіб, їх працевлаштуванню, направленню до лікувальних закладів або будинків-інтернатів. Практично всім центрам соціальної адаптації бракує державної підтримки, фінансових ресурсів, які здебільшого надходять у вигляді благодійних внесків, пожертв фізичних та юридичних осіб, релігійних організацій.

Безпосередню допомогу особам, звільненим з місць позбавлення волі, має надавати патронажна служба — функціонально визначена соціальна структура, яку створюють при місцевих органах державної влади. Для забезпечення адаптації таких осіб до суспільства, відновлення їх соціального статусу патронажна служба здійснює певний комплекс заходів, зокрема:

- ставить їх на профілактичний облік і здійснює контроль над їх поведінкою;

- розв’язує питання працевлаштування звільнених осіб;

- надає допомогу звільненим особам у забезпеченні житлом, призначенні пенсій тощо;

- залучає громадські та благодійні організації до надання соціальної допомоги звільненим особам.

Працівники патронажної служби мають право відвідувати в установах виконання покарань осіб, яких мають звільнити, для консультування щодо перспектив їх життя на волі.

До інституцій, які здійснюють соціальну роботу з колишніми в’язнями, крім патронажної служби і центрів соціальної адаптації, слід віднести спостережні комісії при місцевих держадміністраціях, а також інші установи для осіб, які втратили соціальні зв’язки, не мають певного місця проживання.

Не можна окремо не сказати про ресоціалізацію неповнолітніх, які відбувають покарання. Соціально-педагогічна занедбаність, що притаманні значній частині неповнолітніх засуджених, частково зумовлена тим, що до засудження 41,3 % неповнолітніх не працювали і не вчилися, 49,1 % виховувалися в неповній сім’ї, 19,5 % — круглі сироти. Така характеристика контингенту виховних колоній, звісно, вимагає виваженого підходу до процесу виконання кримінального покарання, пошуку індивідуальних причин їх асоціальної спрямованості.

Виховну роботу з засудженими, яка забезпечує процес ресоціалізації, проводять фахівці соціально-психологічної служби, педагоги, психологи. Вона включає:

- організацію загальноосвітнього й професійно-технічного навчань;

- проведення батьківських днів;

- надання порад та консультацій;

- впровадження заходів для соціальної реабілітації засуджених після звільнення.

Також окремої уваги потребує питання ресоціалізації жінок. Загалом, середній термін позбавлення волі у жінок довший, ніж у чоловіків. Перебуваючи в умовах, не пристосованих до психологічних і фізіологічних особливостей жінок, вони дезадаптуються, втрачають соціальні зв’язки, психологічно деформуються. Тому вони гостро потребують соціальної допомоги, спрямованої на зміни стереотипу життя, звикання жити в інших умовах. Така робота буде ефективною, якщо її проводити і в пенітенціарних установах, і зі звільненими особами.

Зважаючи на викладене, проблему соціальної адаптації колишніх засуджених, яка є не лише задачею психологів, соціальних працівників і педагогів, а й загальнодержавною справою, потрібно розв’язувати саме на державному рівні. Це, в свою чергу, вимагає чіткого формування пріоритетів, принципів і організаційних засад політики держави стосовно осіб, звільнених з місць позбавлення волі, законодавчого закріплення системи політико-правових, соціально-економічних та організаційних умов надання цій категорії громадян соціальної допомоги.

Варто зазначити, що на даному етапі психологічна і соціально-виховна робота в пенітенціарних установах, хоча й стикається з рядом труднощів (недостатність фінансування і кваліфікованого персоналу, стереотипне мислення громадськості, переповненість колоній і слідчих ізоляторів та ін.), проте проводиться на належному її стану рівні: в установах виконання покарань створюються і вдало функціонують психологічні служби, розробляються і впроваджуються форми роботи шляхом педагогічного співробітництва, здійснюється співпраця з закладами охорони здоров’я як на території установ виконання покарань, так і в регіональних медичних установах, виконується напружена робота стосовно достойної соціальної адаптації, реабілітації та ресоціалізації осіб, які ще знаходяться або вже звільнилися з місць позбавлення волі.

Література:

1. Закон України „Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк”.

2. Андрушко І. Досвід організації соціально-психологічної роботи із засудженими в установах виконання покарань. — К.: Центр “Альтернатива-В”, 2004. — 198 с.

3. Міжнародне та українське законодавство про права засуджених та персоналу установ виконання покарань / За ред. Мукшименко А. П. — К.: Видавництво Сергія Пантюка, 2006. — 64 с.

4. Проблеми соціальної адаптації осіб, які відбули кримінальні покарання / За заг. ред. Беци О. В. — К.: Атака, 2006. — 136 с.

5. Янчук О. Ресоціалізація неповнолітніх, які відбувають покарання // Соціальна політика і соціальна робота. — 2002. — № 1. — С. 75-83.