Історія/Історія держави та права України
Ільницький В.О.
Національна Юридична
Академія імені Ярослава Мудрого,Україна
Виникнення
українського козацтва
Посилення феодального гніту на українських землях, що перебували під
владою Литви і
Польщі, породжувало опір селян, найбільш
поширеною формою якого ставали втечі.
Пориваючи з феодальною залежністю й
осідаючи на нових землях, утікачі вважали себе вільними людьми – козаками. В
другій половині ХV – на початку ХVI ст. поселення селян утікачів зайняли цілу
смугу від середньої течії Дніпра майже до Дністра.
Козаки створювали на заселених землях
нову організацію – громаду.
Кожний прибулий на козацькі землі утікач
вважався:
- вільним від кріпосного права,
- одержував рівні з усіма права
користуватися господарськими угіддями і промислами,
- брати участь у самоврядуванні.
Козацькій громаді були притаманні риси
селянського демократизму.
Така громадська організація ставала
силою, яка, з одного боку,приваблювала пригноблене селянство та міські низи, а
з другого – викликала лютий опір литовських, польських і українських магнатів
та шляхти.
Заселення козаками середнього
Подніпров’я відбувалося в гострій боротьбі з литовськими, польськими та
українськими феодалами. На рубежі ХV–ХVI ст. магнати захопили частину козацьких
земель у Поділлі та на Київщині. Внаслідок цього на початку ХVI ст. козацькі
поселення стали виникати у віддалених районах Канева і Черкас. У відповідь на
утиски і здирства на території Канівського і Черкаського старост вибухали
козацькі повстання,найбільш значним із яких було повстання 1536 р. Після його
придушення більшість козаків, рятуючись від репресій, втікли за
дніпровські пороги.Витоки та причини виникнення
українського козацтва:
- посилення феодального та релігійнонаціонального
гноблення,
- наступ феодалів на селянство,
- загарбання поляками селянських земель,
- посилення феодальної експлуатації та
покріпачення селян,
- доцільність освоєння нових земель
зумовлювалася необхідністю захисту від татарських і турецьких агресорів.
Перші згадки про українських козаків зустрічаються в дипломатичному листуванні між Росією, Польщею, Турцією, Кримом,Валахією з кінця XV ст.
Згодом район дніпровських порогів стає
найбільшим центром українського козацтва. На середину ХVI ст. у козаків за
дніпровськими порогами існувала організація,представлена кошем. Козаки, які
залишилися на коші, складали його гарнізон. Заснування козаками коша слід
вважати створенням Запорозької Січі, яка фактично об’єднала раніше розрізнені
дрібні козацькі січі.
Доступ у Січ був вільним для всіх, ким
би вони не були, звідки й коли б не прийшли в Запорожжя. Людина, прийнята в
ряди запорозького козацтва, зараховувалася за своїм вибором в один із 38
куренів. При записі до куреня її прізвище змінювалося на прізвисько, яке часто
відповідало зовнішній характеристиці людини.Характерними рисами громадської
організації запорозького козацтва були формальна рівність і демократія.
Зовнішньо це проявлялося у військовій раді – народному вічі. На раді могли бути
присутніми всі січові козаки – від січової старшини до простої сіроми. Тут
панувала рівноправність: кожний користувався рівним правом голосу, але те, що
затверджувалося радою, було обов’язковим для всіх.
В XVI ст. чисельність козацтва значно
зростає. Козаки розселяються частково в побудованих ними хуторах і слободах,
частково в козацьких містах Чигирині, Каніві, Корсуні, Черкасах.
Основними заняттями козаків були:
- полювання,
- рибалка,
- бджолярство,
- землеробство. Життя козаків було вельми
важким, оскільки доводилося починати майже з нуля, маючи невеличкий скарб, який
вдалося взяти з дому.
Проживання в прикордонній смузі з
татарами змушувало козаків мати зброю, вміти володіти нею і бути готовими в
будьякий час застосувати її.
Все це змушувало козаків триматися
разом, прискорювало майнову диференціацію в козацькому середовищі.
Литература