Історія / 1. Історія України

Чубіна Т.Д.

доктор історичних наук, професор кафедри гуманітарних та соціальних наук

Академії пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля МНС України

Дулгерова О.М.

кандидат історичних наук, доцент кафедри економіки та управління

Академії пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля МНС України

Східна УКРАЇНСЬКа Діаспора: деякі аспекти національно-культурного відродження в 90-х рр. ХХ ст.

Пожвавленню національно-культурного руху серед східної діаспори сприяли три взаємозв'язані фактори, а саме: розвал Радянського Союзу, демократизація суспільно-політичного життя у країнах проживання, етнополітичний ренесанс в Україні.

У колишніх республіках СРСР, а нині суверенних державах, з різною мірою інтенсивності і глибини на початку 90-х років ХХ ст. починають відбуватися демократичні перетворення. Все це разом з поглибленням етнополітичного ренесансу в Україні створило об'єктивні передумови для процесів національно-культурного відродження національних меншин, зокрема українців. Проте, на відміну від західної української діаспори, українці в колишньому СРСР були повністю позбавлені будь-яких національно-культурних установ і організацій. Ще в середині 30-х років були ліквідовані українські школи, припинено видання української періодики, що призвело до посилення асиміляції. Катастрофічна необізнаність з історією України, її культурою й мовою в сполученні з інфантильністю по відношенню до багатьох суспільних явищ, які під прапором інтернаціоналізму виховувалися комуністичною системою, зумовили те, що більша частина молодшого і середнього покоління східної української діаспори байдуже ставилася до всього національного.

Повсюдне відродження українства на хвилі демократизації суспільного життя почалося в кінці 80-х років.

Після розвалу Радянського Союзу вперше за довгі роки багато українців східної діаспори відчули себе національною спільнотою з особливими, притаманними їм специфічними ознаками.

На прикладі відродження східної української діаспори можна говорити про таке явище, як “збирання” етнічної групи, тобто перший етап етнічного відродження. Ініціатором “збирання” виступає інтелектуальна еліта етнічної групи, особливо гуманітарна інтелігенція. На етапі “збирання” еліта розшукує своїх етнічних родичів, нагадує про спільну етнічність тим, хто втратив її. “Збирання” відбувається здебільшого у формі культурно-просвітницької роботи, шляхом організації національно-культурних товариств. Головна мета цього етапу – організаційне згуртування групи навколо спільних етнічних рис, у першу чергу мови та історичної пам'яті.

Міцніють національні зв’язки зарубіжних українців, тому, вивчаючи особливості перебування наших співвітчизників у поліетнічному середовищі, можна стверджувати, що етнічні узи зарубіжних українців – це кровні (біологічні), культурні (соціодетерміновані), історичні (відчуття спільної долі) та ін. види природних, набутих транскордонних зв'язків українських діаспор в іноземних державах із материнським етносом. Етнічні узи зарубіжних українців характеризуються подібністю світоглядних поглядів на етнічні процеси зокрема і розвиток земного етноспівтовариства в цілому. Духовне сприйняття етнічного світу, котре може бути адекватним (рівнозначним) або відхиленим (нетотожним) із стандартними стереотипами українського етносу, означає лише різноманітність уявлень про етнорозвиток і ні в якому разі не свідчить про занепад двосторонніх відносин.

Наслідками зміцнення етнічних уз виступають елементи політичної, культурної і релігійної спорідненості наших співвітчизників за кордоном із народом України, на підставі якої зберігаються, відроджуються і розвиваються етнонаціональні традиції. Етнічні узи не зводяться до простого етноінформаційного обміну чи налаштування лише соціокультурних контактів; вони сягають у глибину етноісторичних коренів, де за кількісними і якісними ознаками народжуються взаємні симпатії і розуміння спільної причетності до минулої та сучасної спадщини. Братерські етнічні узи зарубіжних українців характеризуються міцними і тривалими зв'язками, позначеними засадами та принципами етнічної взаємодопомоги, солідарності, дружби.

Етнічні узи є невіддільними від предметного світогляду зарубіжних українців, практичної діяльності українських діаспор у сфері політики і культури, налагодження та зміцнення двосторонніх зв'язків по лінії державних і громадських відносин. Процеси саморозвитку етнічних уз залежать від інтенсивності міжетнічного спілкування, що може зазнавати часових просторових змін. Якісні характеристики етнічних уз зарубіжних українців свідчать про стан і тенденції розвитку українських діаспор, особливо на зовнішньополітичному відтинку.

Національно-культурне відродження, на думку канадського вченого П. Магочия, який, в свою чергу спирається на дослідження М. Гроха та Р. Шпорлюка, проходить три стадії:

1) стадію збирання спадщини, коли окремі вчені-ентузіасти збирають мовні, фольклорні, літературні надбання свого народу;

2) організаційну стадію, коли закладаються культурні організації, школи й видання для поширення знань про національну спадщину;

3) політичну стадію, коли закладаються партії та інші організації, які уможливлюють участь у політичному процесі.

Кожне історичне явище має свою специфіку, і національне відродження східної української діаспори не становить виняток. На початку 90-х рр. ХХ ст. в національно-культурному пробудженні української меншини на сході можна говорити про повне проходження лише перших двох стадій. В цей період ми чітко спостерігаємо організаційну стадію національного відродження українського етносу (створення національно-культурних центрів, розробка програм національно-культурного відродження українців регіону, відкриття шкіл, бібліотек, музеїв, видання періодичної преси, трансляція радіо та телепередач українською мовою та ін.). Загалом, можна стверджувати про нейтрально-незацікавлене ставлення органів державної влади більшості колишніх республік СРСР до українського руху. Здебільшого, коли проблеми українських громад знаходили розуміння в місцевих органах влади, причиною цього була висока активність та особисті контакти керівників українських організацій з відповідними посадовими особами або належність останніх до українських громад.

Демократичні перетворення в Україні сприяли поглибленню взаєморозуміння і встановленню більш тісного співробітництва з українцями, які проживають за кордоном. Зокрема, помітні зрушення сталися у налагодженні наукових та культурно-освітніх зв'язків, посилилася увага до розв'язання політичних, соціально-економічних та правових проблем української діаспори.

Україна постійно вбачає своє завдання в тому, щоб всіляко сприяти добровільній інтеграції української діаспори в політичне, соціальне та економічне життя країн проживання, її адаптації до місцевої культури із збереженням і розвитком власної духовної самобутності.

Незважаючи на скрутне економічне і фінансове становище, що склалося, Україна намагається надавати українській діаспорі посильну допомогу в задоволенні її культурно-інформаційних потреб, створенні й підтримці українських культурних центрів, підготовці культурно-освітніх фахівців, проведенні спільних масових заходів, спрямованих на збереження і розвиток української культури.

З’являється таке поняття, як етнічна згуртованість української діаспори, що являє собою усвідомлені вчинки та дії представників української діаспори, які об'єднуються з метою пристосування (адаптації) до чужого етнополітичного оточення і для протидії асиміляційним процесам. Це явище виникає на соціальному, політичному, економічному, культурному та релігійному ґрунті. Етнічний інстинкт самозбереження, перш за все у чужому, а тим більше - ворожо налаштованому середовищі, є основою позитивного ставлення до створення власної етносистеми. Даним процесам передують тенденції самоідентифікації, що свідчать про етнічні зрушення в напрямку, котрий спрямовує групи, що проживають компактно, до колективної згуртованості. Етнічна згуртованість української діаспори забезпечує існування та адаптацію зарубіжних українців із найменшими матеріальними і духовними витратами. Таким чином, готуються підвалини для збереження й відродження традицій культури.

У процесі інноваційної згуртованості відбувається етнічна регенерація, тобто відновлення зарубіжними українцями на чужих землях етносоціальних і етнокультурних структур, аналогічних тим, що існували або є на батьківщині. Цілі і завдання таких структур, які вже утворилися чи ще тільки засновуються, можуть різнитися від політичної, економічної або культурної спрямованості державного курсу в Україні. Міцна етнічна згуртованість забезпечує українській діаспорі етнічну цілісність, єдність і колективізм.

Література:

1. Малая енциклопедія етнодержавознавства. – К.: Довіра: Генеза, 1996.

2. Магочий П. Українське національне відродження. Нова аналітична структура // УІЖ. – 1991. - №3.

3. Hroch Miroslav. Social Preconditions of the National Revival in Europe. – Cambridge, 1985.

4. Szporluk Roman. Ukraine: A Brief History. – Detroit, 1979.

5. Magocsi Paul R. Nationalism and National Bibliography: Ivan E.Levyts’kyi and Nineteenth – Century Galicia // Harvard Library Bulletin, XXVIII, 1. - Cambridge, 1985.

6. Попок А. Національно-культурне відродження українців у Росії на межі ХХ-ХХІ ст. // Визвольний шлях. - 1998. -№2.

7. Попок А., Лагутов Ю. Україна – Діяспора: нові перспективи законодавчого регулювання взаємовідносин // Визвольний шлях. – 1998. - №11.