“Психология и социология”/10. Психология труда

Гомонюк В.О.

Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України

Особливості професійних деформацій керівників

Відомо, що професійні деформації становлять серйозну небезпеку для професійного розвитку особистості. Вони являють собою зміни сформованої структури діяльності й особистості, що поступово нагромадилися, і які негативно позначаються на продуктивності праці і взаємодії з іншими учасниками цього процесу, а також на розвитку самої особистості [1].

Механізм їх виникнення має досить складну динаміку. Спочатку виниклі несприятливі умови праці викликають негативні зміни в професійній діяльності, у поведінці. Далі, у міру повторення важких ситуацій, ці негативні зміни можуть накопичуватися й в особистості, призводячи до її перебудови, що далі виявляється в повсякденній поведінці і спілкуванні. Спочатку виникають тимчасові негативні психічні стани й установки, потім починають зникати позитивні якості. Пізніше на місці позитивних властивостей виникають негативні психічні якості, що змінюють особистісний профіль фахівця. При повторенні ситуацій негативні стани закріплюються і витісняють позитивні якості, питома вага яких зменшується. Настає стійке перекручування конфігурації особистісного профілю працівника, що і є деформацією [2].

Специфіка професійної діяльності керівників робить їх однією із найбільш ризикованих, щодо виникнення професійних деформацій, професійних груп. До найбільш вагомих чинників, які «переломлюючись» через особистісні особливості, можуть зумовлювати виникнення в керівників професійних деформацій можна віднести: перевантаження, професійні стреси, конфлікти у колективі, необхідність перебувати тривалий час у стані напруженості та невизначеності, високий рівень відповідальності, «випробування» владою над іншими та, часто, безкарністю тощо.

Розрізняють три ступені професійної деформація особистості:

1. Часте використання поза роботою професійних слів і термінів, перехід на «професійний жаргон» навіть у дружній бесіді (у керівників схильність до наказового способу виявляється навіть у побутовій мові, а командний тон у колишніх професійних військових виявляється ще довгі роки після закінчення служби).

2. Повна впевненість у власній правоті («лише моя думка може бути вірною»). Така людина перестає прислухатися до думки інших, часом це доходить до відвертої нетерпимості до всіх незгодних. У цій стадії фахівець стає досить жорстким по відношенню до всіх, хто посміє висловити свою незгоду з ним. В нього спостерігається значне зниження емоційності.

3. Остання стадія професійної деформації являє собою вже «професійну деградацію». Звичка діяти за заздалегідь відпрацьованому шаблоном призводить до сумного результату. Фахівець втрачає здатність мислити креативно, йому складно шукати нові шляхи вирішення поставлених завдань. В результаті починаються невдачі на роботі, зростає невдоволення його керівників, виникає страх втратити роботу через втрату професійної успішності. Намагаючись утриматися в кріслі, такий фахівець вдається до таких неетичних та непрофесійних способів як інтриги та намагання «притиснути» колег авторитетом.

Нижче ми викладемо найбільш характерні для керівників професійні деформації, які було визначено у наших дослідженнях:

· авторитарність керівника може виявлятися в жорсткій централізації управлінського процесу, одноосібному здійсненні керівництва, переважному використанні розпоряджень, рекомендацій, вказівок, в зниженні саморефлексії і самоконтролю, прояві зарозумілості і деспотизму;

· домінантність зумовлюється виконанням владних функцій, при задоволенні «потреби у владі», в притисканні інших, самоствердженні за рахунок своїх підлеглих;

· професійний догматизм виникає внаслідок повтору одних і тих же ситуацій, типових професійних завдань; це зумовлює формування схильності до спрощення проблем, застосування вже відомих прийомів без урахування всієї складності управлінської ситуації, схильності до ігнорування управлінських теорій, зневажливого ставленні до інновацій;

· професійний консерватизм виявляється в упередженості проти нововведень, схильності до усталених технологій, настороженому ставленні до творчих працівників;

· надконтроль виявляється в надмірному стримуванні своїх почуттів, орієнтації на інструкції, підозрілій обачності, униканні відповідальності, скрупульозному контролі діяльності підлеглих;

· соціальне лицемірство виникає внаслідок необхідності виправдовувати високі моральні очікування підлеглих і колег, пропагувати моральні принципи і норми поведінки; це з роками зумовлює збільшення дистанції між декларованими і реальними життєвими цінностями керівника;

· демонстративність виявляється в емоційно забарвленій поведінці, бажанні подобатися, прагненні бути на виду, проявити себе; вона реалізується в оригінальній поведінці, нарочитих перебільшеннях, у демонстрації своєї переваги, у позах та вчинках, розрахованих на зовнішній ефект;

· професійна індиферентність характеризується емоційною сухістю, ігноруванням індивідуальних особливостей підлеглих; побудові професійної взаємодії з ними без урахування їх особистісних особливостей.

Література:

1. Зеер Э.Ф. Психология профессий: Учебн. пособие. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Академический Проект, Фонд «Мир», 2005. - 336 с.

2. Психология труда: Учеб. для вузов / Под ред. А.В. Карпова - М. Владос-пересс, 2005. - 352 с.