Мехеда Н.Г., Рєзнік Ю. С.

Черкаський національний університет

імені Богдана Хмельницького

ВИДИ І ТИПИ СТРАТЕГІЧНОГО КОНТРОЛЮ

В РОЗРОБЦІ СТРАТЕГІЇ

Основним предметом стратегічного контролю є зміст стратегій, стан потенціалу підприємства, цілі та місія.

Отриманий в ході проведення стратегічного контролю результат є основою для прийняття координаційних рішень, тобто системи управлінських рішень за планами, організацією й стимулюванням учасників стратегічного проекту.

Процес стратегічного контролю - це безупинний адаптивний і творчий процес, що враховує зміну зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства. Дане питання розглядалося вітчизняними і закордонними вченими: В.І. Ляско, Л.П. Владимировою, Т.П. Любановою, А.В. Мясоєдовою, Ю.Л. Оленніковою, А.І. Ільїним, Д. Хасби, В.Д. Марковою, С.А. Кузнєцовою.

Стратегічний контроль як управлінська діяльність повинен мати такі властивості:

бути всеосяжним та об'єктивним, тобто зорієнтованим на адекватне відображення досягнутих параметрів відносно встановлених цілей та обраних стратегій;

бути стратегічно спрямованим, орієнтуватися на кінцеві результати, у цьому контексті контроль розглядається як засіб досягнення цілей;

мати безперервний та регулярний плановий характер;

бути гнучким, тобто не заважати виконанню основної роботи (на противагу "радянським системам" контролю, коли "під цю функцію" будувалася вся система);

відповідати змісту тих робіт, які контролюються, перевіряти не лише кількість і термін, але й якість роботи;

бути зрозумілим для тих, кого контролюють і перевіряють;

бути своєчасним, щоб можна було скоригувати процеси, що відбуваються;

бути економічним, тобто відповідати вимозі: витрати на його проведення не можуть перевищувати ті результати, яких досягають у процесі контролю;

бути дійовим, тобто не обмежуватися виявленням фактичного стану об'єкта контролю, а й супроводжуватись відповідними рішеннями.[1]

Контроль можна класифікувати за наступними ознаками:

1) стадія життєвого циклу об'єкта - контроль на стадії маркетингу, НДДКР, виробництва, підготовки об'єкта до функціонування, експлуатації, технічного обслуговування і ремонтів;

2) об'єкт контролю - предмет праці, засоби виробництва, технологія, організація процесів, умови праці, параметри інфраструктури регіону, документи, інформація;

3) стадія виробничого процесу - вхідний, операційний контроль, контроль готової продукції, транспортування і зберігання;

4) виконавець - самоконтроль, менеджер, контрольний майстер, відділ технічного контролю, інспекційний контроль, державний, міжнародний контроль;

5) можливість подальшого використання об'єкта контролю - руйнівний і неруйнівний контроль;

6) прийняте рішення - активний (попереджуючий) і пасивний (по відхиленнях) контроль;

7) ступінь охоплення об'єкта контролем - суцільний і вибірковий контроль;

8) режим контролю - посилений (прискорений) і нормальний контроль;

9) ступінь механізації - ручний, механізований, автоматизований, автоматичний контроль;

10) час контролю - попередній, поточний, заключний контроль;

11) спосіб одержання й обробки інформації - розрахунково-аналітичний, статистичний реєстраційний;

12) періодичність виконання контрольних операцій - безперервний і періодичний контроль.[2]

Виділяють три типи стратегічного контролю:

1. Стратегічний "контроль передумов" - постійна перевірка ступеня обґрунтованості та актуальність посилань, на базі яких розроблявся "стратегічний набір", оцінка ступеня ризикованості факторів, що не могли бути врахованими, оскільки знаходяться поза впливом підприємства.

2. Стратегічний "контроль реалізації" - перевірка за заздалегідь обраними параметрами у визначеній годині процесу виконання стратегічних планів, проектів та програм, формулювання заходів і внесення своєчасних змін у процес, який є об'єктом контролю.

3. "Стратегічний нагляд" об'єднує обидва вищезгаданих типів контролю, створює єдину систему, спрямовану на контроль усіх етапів стратегічного управління. Стратегічний нагляд, на відміну від стратегічного контролю передумов та контролю реалізації, не має жорстокого переліку об'єктів. Його роль полягає в об'єднанні двох взаємодоповнюючих типів контролю.

Використання на підприємстві стратегічного контролю обумовлено, з одного боку, правильністю реалізації обраної стратегії та відповідності її поставленим цілям, а з іншого, - відповідності умовам динамічного зовнішнього середовища і забезпечення своєчасної реакції на них.[3]

Література

1. Нємцов В. Д. Стратегічний менеджмент / В. Д. Нємцов, Л. Э. Довгань. — К.: ТОВ «УВПК ЕксОб», 2002. — 560 с

2. Плешу Г. Управлінські інновації як головний чинники реструктуризації підприємств-суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності / Г. Плешу, С. С. Шаповал, Г. С. Фоменко // Труды Одесского политехнического университета. — 2009. — № 1 (31). — С. 193—199.

3. Шершньова З. Є. Стратегічне управління: Підручник / З. Є. Шершньова — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2004. — 699 с.