Філологічні науки / 3. Теоретичні та методологічні проблеми дослідження мови

К. філол. н. Пасічна О. В.

Криворізький національний університет, Україна

Нормативні аспекти дієслівних форм у діловому мовленні

Ділове спілкування є важливою сферою комунікації в державно-політичному, громадському житті, законодавчій та адміністративно-господарській діяльності. Офіційно-діловий стиль – це функціональний різновид сучасної української літературної мови, який характеризується найбільшою мірою книжності. Дослідники ділового мовлення (Н. Ботвина, А. Загнітко, М. Зубков, І. Данилюк, А. Коваль, З. Мацюк, Н. Станкевич та ін.) наголошують на таких специфічних ознаках цього стилю, як: офіційність, нейтральний тон викладу змісту, виразна логізація та точність, відсутність емоційного забарвлення, документальність, наявність усталених одноманітних мовних зворотів, висока стандартизація вислову, сувора регламентація тексту. Суттєвим чинником ділового спілкування М. Зубков справедливо називає повторюваність дій, що призводить до регулярності використовування однакових мовних зворотів у типових ситуаціях. Відтак стандартність, уніфікованість та стереотипність документів є визначальною рисою ділового мовлення.

Для офіційно-ділових текстів першорядного значення набуває поняття нормативності використання засобів мови. Норма, за Л. Мацько та Л. Кравець, служить опорою, вихідною позицією для виявлення варіантності мовних одиниць, пошуку та аналізу стилістично маркованих елементів, визначення меж стилю. Головною й необхідною умовою існування функціонального стилю, його суттю є мовленнєва системність, тобто спосіб добору й організації мовних засобів у певному типі мовлення [3, с. 19–21].

Предметом нашої уваги стали дієслівні форми, які функціонують у ділових текстах. Зауважимо, що вказані тексти є неоднорідними за своїм призначенням. Це пояснюється внутрішньостильовою та жанровою диференціацією офіційно-ділового стилю. Розглянемо особливості функціонування дієслівних форм у документах.

Інфінітив зазвичай використовується в ухвальній частині низки документів, зокрема протоколу, наказу, розпорядження тощо для вираження наказовості, наприклад: затвердити на посаді, взяти інформацію до відома, встановити доплату в розмірі…, допустити до участі в конкурсі, позбавити пільг. Як бачимо, доконаний вид інфінітива надає висловленню категоричного характеру, він підсилює наказ. Зауважимо, що нормативною формою в ділових текстах є інфінітиви на –ти, але не –ть. Сферою вживання останніх є художні та розмовні тексти. Менш категоричні безособові форми, які функціонують в інструкціях, статутах, приписах (не дозволяється, заборонено). Крім того, безособові дієслівні форми на –но, –то вживають у значенні «хтось щось зробив», як-от: Лист відправлено (хтось відправив) [4, с. 203–210]. Ці форми мають характер констатації фактів, за якої наголошується на самій дії, а не на особі її виконавця.

Щоб уникнути морфологічних помилок у ділових паперах, пов’язаних з неправильним вибором дієслівної категорії стану, А. Загнітко та І. Данилюк радять скористатися такими правилами [2, с. 288]: активний стан використовується, коли потрібно виділити суб’єкт дії – юридичну або посадову особу як джерело приписуваних або фіксованих дій. Зазвичай речення з активним станом уживаються в теперішньому часі, але в рішенні присудок виражається в минулому часі (Колегія вирішила…). Активний стан отримав широке розповсюдження у розпорядчій документації. Пасивний стан використовується, якщо факт здійснення дії має більше значення, ніж вказівка на осіб, що вчинили дію, наприклад: оплата гарантується.

З-поміж дієслівних форм дійсного способу найпоширенішою в текстах офіційно-ділового стилю, як зазначають Н. Ботвина, З. Мацюк, Н. Станкевич [1; 4], є дієслово теперішнього часу із значенням позачасовості (теперішній постійний), що виражається формами 1-ої особи множини, 3-ої особи однини та множини: дирекція звертається, вважаємо за доцільне звернутися, рівень інфляції становить, банк упроваджує нові форми роботи з клієнтами, допускають до участі в конкурсі осіб… та ін. Якщо укладачеві документа необхідно підкреслити обов’язковість виконання дії, то користуються таким видом транспозиції часових форм, як уживання теперішнього часу в значенні майбутнього: засідання комітету розпочинається о 15 годині.

В офіційно-діловому стилі, на думку Л. Мацько та Л. Кравець [3, с. 114], з-поміж форм майбутнього часу недоконаного виду перевагу слід віддавати аналітичній формі, яка утворюється поєднанням допоміжного дієслова бути в різних особових формах та інфінітива основного дієслова: будуть розглядати, будуть вирішувати. Хоча допустимою є й синтетична форма розглядатимуть, вирішуватимуть. Вона дає змогу уникнути повтору.

Таким чином, урахування нормативних аспектів функціонування дієслівних форм у ділових паперах дозволить передати зміст тексту граматично правильно відповідно до вимог укладання документації різного призначення.

Література:

1. Ботвина Н. В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови : [навч. посіб.] / Ботвина Н. В. – К. : АртЕк, 1998. – 192 с.

2. Загнітко А. П. Українське ділове мовлення : професійне і непрофесійне спілкування / А. П. Загнітко, І. Г. Данилюк. – Донецьк : ТОВ ВКФ «БАО», 2006. – 480 с.

3. Мацько Л. І. Культура української фахової мови : [навч. посіб.] / Л. І. Мацько, Л. В. Кравець. – К. : ВЦ “Академія”, 2007. – 360 с.

4. Мацюк З. О. Українська мова професійного спілкування : [навч. посіб.] / З. О. Мацюк, Н. І. Станкевич. – К. : Каравела, 2005. – 352 с.