Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, Україна

Топос хутора в історичній романістиці кінця ХІХ ст.:

історико-функціональний дискурс

Своєрідною позитивною альтернативою руйнівній сутності війни, навіть анархічній козацькій вольниці, котра у М. Старицького отримала й критичні оцінки, доволі активно виступає образ хутора. У трилогії «Богдан Хмельницький» образ хутора набирає символічних ознак (як способу життя, як системи цінностей, як образу «інакшого» гармонійно-врівноваженого світу). Очевидним є те, що в осмисленні символічно-ціннісного ареалу питань життя і перспективи української нації, М. Старицький багато в чому солідарний з поглядами П. Куліша, для якого хутір – символ власне українського способу життя. П. Куліш вважав, що хутір, як еталон українськості, необхідний при закладанні основ своєї цивілізації, своєї форми високої культури, з якою Україна як держава по праву увійде до Європи. «Цивілізація, кажуть, веде чоловіка до всякого щастя… А як же ні?.. Що тоді, панове? Де тоді візьмете людей, свіжий душею і міцних здоров ям, щоб іншим робом зопсовану по всій землі жизнь поправити?.. Так покиньте ж хоч нас, будьте ласкаві, по хуторах про запас: може, ми вашим правнукам згодимося. … Як же нам, удавшись не по своєму розуму і не по своїй розумній волі у цивілізацію, та тим тілько зробити з себе ні богу свічку, ні чорту кочережку, то лучче нам у своїй шорстій корі ще років з сотню пережити та тоді вже її з себе злущити» [1, 250, 251].

Чи не тому, пізніше, на звивистих шляхах державно-політичної діяльності родове, родинне світло козацького хутора в Суботові залишається передумовою душевного, сердечного спокою Хмельницького, спонукою його вчинків [2, 88 – 89, 450, 541]. Досить часто у трилогії маємо виразне протиставлення хутора і розбурханого світу («суєти суєт»): «А в Субботове жизнь текла тихо и мирно… Дня два или три передавал Богдану Морозенко в отрывочных рассказах о своих приключениях в плену, о ласковом приеме его сечовиками, о толках на Запорожье, пока, наконец, теплая волна жизни не сгладила нервного возбуждения и не затянула всех в прежнюю покойную, счастливую колею» [2, 501 – 502]. Власне, мова іде про релігійне осмислення письменником поняття хутора: усамітненість на хуторі «природної» людини, її окремішність, духовність, тобто, маємо своєрідний теософський смисл життя людини. Проте, моделюючи ідеальне хутірське буття, прозаїк не забував і про його національне «наповнення». Адже недаремно початок руйнування хутора ознаменувала якраз присутність, втручання чужого – Марильки-Єлени, з появою якої занепадає морально-духовна атмосфера Суботова.

Натомість для героїв роману Г. Сенкевчиа «Вогнем і мечем» хронотоп твору залишається практично чужим у всіх своїх проявах, невизначеним, незнайомим, позбавленим цілісності та вмотивованості. Різноманітні джерельні мотиви, сцени й описи наповнюють фактичним змістом чужий світ авантюрного хронотопу в романі Г. Сенкевича. Оскільки хутір символізує український спосіб життя, взагалі є символом дому, а для героїв він не пов’язаний з Україною, тому не випадково у творі зустрічаємо лише єдиний опис хутора Курцевичів. «Коли посол і пан Скшетуський в їхали у браму своїми підводами, вони побачили не двір, а радше величезний сарай, збитий із товстенних дубових колод, із вузькими, схожими на бійниці, вікнами. Приміщення для челяді й козаків, стайні, амбари і комори безпосередньо тулилися до двору, утворюючи незграбну будівлю, складену то із високих, то із низьких частин, зокола таку убогу і примітивну, що, якби не світло у вікнах, її важко було б назвати людським житлом. … Вона в усьому нагадувала ще й окраїнну козацьку паланку, і хоч більшість окраїнних шляхетських садиб були такого, а не іншого типу, ця найбільше скидалася на хижацьке гніздо» [3, 83]. Як бачимо, у Г. Сенкевича, на відміну від М. Старицького, відсутнє замилування українським хутором, адже це чужа і ворожа для поляків земля, «дикий», нецивілізований спосіб життя, тому й герой його «помічав тільки дикість і убогість садиби й майже шкодував, що прийняв запрошення переночувати» [3, 84]. Необхідно пам’ятати, що Курцевичі випадково опинилися в цій місцевості і змушені виживати в чужому світі, який поступово і невблаганно накладає на них, за Г. Сенкевичем, негативні риси здичавіння. Лише на «своїй», рідній землі герої зуміли створити ідеальний дім. Тому на початку другої частини трилогії «Потоп» Г. Сенкевич подає ідилічну замальовку подружнього життя Скшетуського з Геленою (до речі, головний герой роману «Вогнем і мечем» надалі перетворюється в епізодичного): «В деревне Бужец, … в саду, который раскинулся между домом и прудом, сидел на скамье старик; в ногах у него играли два мальчика … Был второй час пополудни, на небе ни облачка. Липовый цвет бесшумно опадал на землю, а в листве распевала целая капелла пчел, которые тут же стали садиться на края кубка и собирать сладкую жидкость мохнатыми лапками. С отдаленных, окутанных мглою тростников над большим прудом поднимались порою стада уток, чирков или диких гусей и летали в прозрачной лазури, похожие на черные крестики; порой караван журавлей, громко курлыча, тянулся высоко в небе, и так тихо было кругом, и спокойно, и солнечно, и весело, как бывает в первых числах августа, когда солнце словно золотом наливает землю» [4, 147, 150]. Образу Скшетуського в другій частині трилогії, зокрема в описі його мирного життя, надається також важлива ідейна функція. Гра його дітей у війну з козаками, рішення Скшетуського і Заглоби знову відправитися на війну, але тепер із новим ворогом вітчизни, – усе це оживлює в пам’яті минуле і формує думку про те, що боротьба з шведськими завойовниками є лишень продовженням попередньої боротьби з козаками.

Література

1. Куліш П. Листи з хутора / П. Куліш // Куліш П. Твори: в 2 т. – К.: Дніпро. – Т. 2. – С. 244 – 280. 2. Старицький М. Богдан Хмельницкий / Старицький М. Зібрання творів: у 8 т. – К.: Дніпро, 1965. – Т. 5, кн. 1. – 721 с. 3. Сенкевич Г. Вогнем і мечем: у 2 т. / Г. Сенкевич; пер. з польс. Є. Литвиненка. – Тернопіль: Богдан, 2006. – Т. 1. – 544 с. 4. Сенкевич Г. Потоп: в 2 кн. / Г. Сенкевич. – М. : «Эй-Ди-Лтд», 1993 – Кн. 1. – 590 с.