Гонтаренко Н.С.
Науковий керівник: Бурило Ю.П.
ДВНЗ «Київський національний економічний
університет ім. В. Гетьмана, Україна
Функції та методи державного управління у сфері використання та розпорядження
нерухомим майном
Для виконання
завдань та цілей державного управління у сфері використання та розпорядження
нерухомим майном надзвичайно важливе значення мають функції державного
управління, які створюють передумови для визначення компетенції органів
державної влади у сфері державного управління нерухомим майном, їх
організаційної структури, методів управлінської діяльності тощо. Саме тому
дослідження функцій управління має значення для вирішення багатьох питань, що
постають у процесі становлення ефективного управління у сфері використання та
розпорядження нерухомим майном.
На
сьогоднішній день, відсутній єдиний підхід щодо розуміння змісту поняття
«функції управління» та їх класифікації, що зумовлено багатозначністю терміну
функція.
Функції
управління у найбільш загальному розумінні – це певні управлінські дії,
конкретні напрямки управлінського впливу суб’єкта управління на об’єкт
управління, в яких і за допомогою яких розкривається зміст управління та
досягається його мета [6, с. 128-129].
Також
функцію державного управління можна визначити як частину управлінської
діяльності, що здійснюється на основі закону чи іншого правового акту органу
виконавчої влади притаманними їм методами для виконання завдань державного
управління [8, с. 166].
У
юридичній науці існують різні класифікацій функцій державного управління. За
значимістю поставлених цілей: стратегічні – направлені на виконання
стратегічних, довгострокових задач та цілей; операційні – направлені на
виконання поточних, повсякденних задач та цілей. Функції державного управління
поділяються також на внутрішні (управління всередині державної керуючої
системи) і зовнішні (вплив державних органів на об’єкти управління) [6, с.
130].
Однак
найбільш поширеною у вітчизняній літературі є класифікація функцій державного
управління - за змістом та обсягом управління на: 1) загальні – притаманні органам управління на всіх
рівнях, здійснюються у всіх сферах державного управління (прогнозування,
планування, організація, регулювання, координація, облік, контроль). Так,
відповідно до ст. 7 Закону України «Про управління об’єктами державної
власності» від 21 вересня 2006 року № 185-V до повноважень Фонду
державного майна України, в яких відображається зміст відповідних функцій у
сфері використання та розпорядження нерухомим майном, можна віднести: здійснення контролю
за використанням орендованих
цілісних майнових комплексів державних
підприємств, організацій, їх структурних підрозділів, виконанням умов
договорів оренди цілісних майнових комплексів державних підприємств;
прийняття рішеннь про
створення, реорганізацію
(реструктуризацію) та ліквідацію
підприємств і організацій, заснованих на
державній власності, що
перебувають у його управлінні; розроблення методичних
засад визначення орендної
плати відповідно до ринкової вартості майна; здійснення контролю
за використанням майна, переданого в оренду; забезпечення в межах повноважень
функціонування єдиної державної
інформаційної системи обліку,
зберігання та оцінки майна, що реалізується за рішенням
органів виконавчої влади [1]; 2) спеціальні – здійснюються окремими суб’єктами
управління в певній сфері державного управління. Відповідно до Постанови
Верховної Ради України «Про Тимчасове положення про Фонд державного майна
України» від 7 липня 1992 року N 2558-XII Фонд державного майна України розробляє і
подає Кабінету Міністрів
України проекти державних програм
приватизації, організує і
контролює їх виконання; змінює у процесі
приватизації
організаційно-правову форму підприємств, що перебувають у
загальнодержавній власності, шляхом
перетворення їх у відкриті акціонерні товариства [2]; 3) допоміжні –
забезпечують ефективне виконання загальних та спеціальних функцій
(фінансування, стимулювання, кадрове забезпечення). Наприклад ст. 14 Закону
України «Про управління об’єктами державної власності» встановлено, що за рішенням
органу, уповноваженого управляти об'єктами державної власності, керівникам
державних підприємств може
виплачуватися винагорода за результатами фінансово-господарської діяльності
цих підприємств за рахунок їх чистого прибутку [1].
Функції
державного управління у сфері використання та розпорядження нерухомим майном
мають конкретний зміст і здійснюються за допомогою конкретних методів
управління.
Методи
державного управління – це сукупність засобів здійснення управлінських функцій
держави, впливу суб’єктів державного управління на об’єкти [5, с. 56].
Традиційно
управлінські методи поділяються на: 1) адміністративні та економічні; 3)
переконання і примусу; 4) загальні та спеціальні.
За
характером впливу органів управління на керовані об’єкти управління найбільш
поширений розподіл цих методів на адміністративні та економічні.
Адміністративні
методи – це способи та прийоми прямого керуючого впливу органів (посадових
осіб) на підставі закріпленої за ними компетенції, у встановлених межах та
відповідній формі на об’єкти управління. Прямий характер впливу означає, що
суб’єкт управління в межах своєї компетенції приймає управлінське рішення,
юридично обов’язкове для адресата. Зокрема, сутність прямих (адміністративних)
методів у сфері використання та розпорядження нерухомим майном відображається в
таких діях органів державного управління змістом яких є владне забезпечення
належної поведінки учасників управлінських відносин, що виникають з приводу
володіння, використання та розпорядження державним майном.
Конкретний
зміст прямих методів управління у сфері управління державним майном
відображається у різноманітних діях органів виконавчої влади, яким до того ж властиві
відповідні правові форми. Найтиповішими з них є: встановлення правил поведінки
загального характеру у сфері зберігання, обліку, використання та розпорядження
державним майном; видання індивідуальних актів з питань зберігання,
використання та розпорядження відповідними об’єктами державної власності;
затвердження конкретних завдань (планів, програм) щодо використання державного
майна; розроблення та затвердження типових договорів оренди державного майна;
призначення на посади та звільнення з посад осіб, уповноважених управляти
державним майном; прийняття рішень про створення (реорганізацію) та ліквідацію
держаних підприємств; прийняття рішень про передачу цілісних майнових власності
до сфери управління відповідних органів виконавчої влади; встановлення заборон на
вчинення відповідних дій щодо об’єктів державної власності [9, с. 173]; видання
наказів, інструкцій в сфері державної реєстрацію речових прав на
нерухоме майно (наприклад, Наказ Міністерства юстиції України «Про
впорядкування відносин щодо видачі витягів з Реєстру прав власності на нерухоме
майно та оформлення свідоцтв про право власності на об’єкти нерухомого майна на
спеціальних бланках» від 26.03.2010 № 615/5, в якому встановлені імперативні
норми, щодо суб’єктів, які здійснюють
видачу та оформлення вказаних витягів та свідоцтв [3]); тощо.
Економічні
методи – це способи економічного впливу з боку суб’єктів державно-управлінської
діяльності на відповідні об’єкти управління. За допомогою названих методів
суб’єкти управління забезпечують належну поведінку об’єктів шляхом впливу на
їхні матеріальні інтереси, тобто опосередковано [8, с. 122]. Це, зокрема,
відображається в настанні в перспективі матеріальних вигод або у загрозі
застосування відповідних матеріальних санкцій. Однак це не означає, що непрямим
(економічним) методам не властивий обов’язковий, державно-владний характер.
Вони, на відміну від прямих методів, передбачають можливість вибору відповідних
варіантів належної поведінки, які запропоновані правовим актом, з урахуванням
потреб та інтересів об’єкта управління [9, с. 174]. До економічних методів у
сфері використання та розпорядження нерухомим майном можна віднести виплату
винагороди, збільшення посадового окладу за
результатами фінансово-господарської діяльності щодо об’єктів державної власності;
встановлення плати за проведення
державної реєстрації прав та їх обтяжень, надання витягів з
Державного реєстру прав; накладання податкових зобов’язань у разі проведення операцій з
нерухомістю.
У сфері
використання та розпорядження нерухомим майном широко використовуються також
універсальні для будь-якої діяльності методи – переконання і примусу.
Переконання – це система заходів правового і морального характеру, які
реалізуються державними і громадськими органами, посадовими особами та
відображаються у здійсненні виховних, роз’яснювальних (наприклад, видання
Фондом державного майна України інформаційних листів), рекомендаційних
заохочувальних, та інших заходів, як
морального, так і матеріального характеру, спрямованих на формування у громадян
розуміння необхідності чіткого виконання законів та інших правових актів. Разом
з тим, методи переконання, як зазначалося вище, не завжди можуть забезпечити належну
поведінку певних осіб, яка відповідала б вимогам правових норм. У зв’язку з цим
об’єктивно виникає необхідність у застосуванні відповідних заходів примусу.
Примус – психологічний або фізичний вплив державних органів (посадових осіб) на
конкретних суб’єктів права з метою змусити їх виконувати приписи правових
норм чи утримуватись від тих чи інших
незаконних дій.
На
сьогоднішній день державне управління у сфері використання та розпорядження
нерухомим майном характеризуються застосуванням переважно жорстких варіантів
управління. Особливе місце посідають функції контролю, регулювання та
організації, та адміністративні методи управління. Однак застосування переважно
«командного характеру управління» суперечить заданій моделі розвитку
демократичного суспільства.
Отже, з метою
створення багатоукладної соціально орієнтованої ринкової економіки, надання ефективних послуг населенню, державне
управління у сфері використання та розпорядження нерухомим майном має
орієнтуватись на використання економічних методів та методів переконання.
Список
використаних джерел