Право. Гражданское право.

Байова К.В.

НУ ЮАУ ім. Ярослава Мудрого, Україна

Особливості публічної обіцянки винагороди

Фізичні чи юридичні особи, які бажають досягти певної мети, як правило, укладають відповідний договір з конкретним контрагентом — продавцем, перевізником, підрядником та ін. Але трапляються випадки, коли досягти бажаного результату можна лише долучивши до співпраці широке коло осіб шляхом публічної обіцянки винагороди, яка адресується всім бажаючим, але винагороду отримає той, хто досягне зазначеної в обіцянці мети .

Таке звернення до невизначеного кола осіб, зроблене через засоби масової інформації чи іншим чином (наприклад, шляхом розміщення об’яв на дошках оголошень) з обіцянням винагороди за передання певної інформації, знайдення речі тощо вважається публічною обіцянкою винагороди без оголошення конкурсу, а, відповідно, відносини, які виникають між особою, що пообіцяла винагороду, та особами, які на це звернення відгукнулися, регулюються положеннями Цивільного кодексу України.

Проаналізувавши зміст ст. 1144 ЦК, публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу має юридичне значення за наявності наступних ознак у сукупності: -обіцяння винагороди має бути вчинено саме публічно, тобто сповіщено будь-яким чином невизначеному колу осіб; -обіцяна винагорода повинна мати матеріальний зміст , зокрема, нею може бути виплата особі, яка досягне результату, вказаного в публічному зверненні, певної грошової суми, передання якоїсь речі, майнових прав тощо; -обов’язковою умовою виникнення права на одержання винагороди є надання особі, яка цю винагороду пообіцяла, чітко визначеного у її публічному зверненні результату.

У сповіщенні публічної обіцянки винагороди мають бути визначені завдання, строк та місце його виконання, форма та розмір винагороди. Таким чином, юридичного значення публічна обіцянка винагороди набуватиме лише за наявності у сповіщенні зазначеної інформації.

Предметом публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу є виконання певного завдання, що може стосуватися як разової дії, спрямованої на досягнення унікального результату, який є єдиним у своєму роді (наприклад, знайти та повернути документ), так і необмеженої кількості дій одного виду, що можуть бути вчинені декількома різними особами. Завдання, яке потрібно виконати, необхідно визначати якомога чіткіше, адже внаслідок неповного викладення сутності можливе двозначне сприйняття змісту завдання, що, у свою чергу, може призвести, наприклад, до спроб повернення й намагань витребувати винагороду не за втрачені речі, а лише схожі на них.

Також слід мати на увазі те, що дія, яка є предметом публічної обіцянки винагороди, повинна бути лише правомірною.

Дещо суперечливим є наявність положень про строк (термін), протягом якого необхідно досягнути вказаного у зверненні результату. Відповідно до ст. 1146 ЦК України: “У разі публічної обіцянки винагороди для виконання завдання може бути встановлений строк (термін). Якщо строк (термін) виконання завдання не встановлений, воно вважається чинним протягом розумного часу відповідно до змісту завдання”. Тобто, з одного боку, за ст. 1144 ЦК у сповіщенні публічної обіцянки винагороди строк виконання завдання “має бути визначений”, а, з іншого боку, за ст. 1146 цього ж Кодексу строк виконання завдання “може бути встановлений”. Від однозначного врегулювання цього питання залежить юридичне значення публічної обіцянки винагороди за відсутності зазначення строку виконання завдання. Але на практиці умова про строк виконання завдання не є обов’язковою для дійсності публічної обіцянки винагороди, оскільки у разі її відсутності згідно зі ст. 1146 ЦК звернення вважається чинним протягом розумного часу, відповідно до змісту завдання.

Окрім змісту завдання, повинні бути визначені також місце його виконання, тобто місце передання вже досягнутого результату, форма та розмір обіцяної винагороди. На практиці ж досить часто трапляються оголошення з формулюванням ”винагорода гарантується” , без будь-яких вказівок на її форму та розмір. Мається на увазі, що форма та розмір винагороди визначатимуться за погодженням між особою, яка публічно пообіцяла винагороду, та між особою, яка виконала відповідне завдання,а у разі недосягнення згоди між ними – встановлюватиметься судом.

Особа, яка публічно обіцяла винагороду, має право змінити завдання та умови надання винагороди, а особа, яка приступила до виконання завдання, має право вимагати відшкодування збитків, завданих їй у зв'язку із зміною завдання. Так, якщо публічна обіцянка винагороди була зроблена, наприклад, через газету, то повідомлення про зміну завдання та умов надання винагороди може бути зроблене шляхом виступу по телебаченню, адже вимоги щодо сповіщення про зміну завдання та умов надання винагороди тим самим шляхом, яким була здійснена і публічна обіцянка винагороди, Цивільний кодекс не містить. . Тобто, виникає ситуація, коли особа, звертаючись з публічною обіцянкою винагороди через один засіб масової інформації, потім зменшує розмір обіцяної винагороди за виконання завдання, публічно повідомивши про це, наприклад, шляхом розвішування відповідних об’яв на дошках оголошень. В такому випадку порушуються інтереси осіб, які відгукуються на публічні звернення , адже мало ймовірно, що людина своєчасно дізнається про зміну завдання.

Припиняється зобов’язання у зв’язку з публічною обіцянкою винагороди у випадках, які визначені у ст. 1149 ЦК :1) закінчення строку для передання результату; 2) передання результату особою, яка перша виконала завдання; 3) у разі, якщо особа, яка публічно обіцяла винагороду, публічно оголошує про припинення завдання. В останньому випадку особа, яка понесла реальні витрати на підготовку до виконання завдання, що містилося у публічній обіцянці винагороди, вправі вимагати їх відшкодування. Що стосується завданих особі, яка розпочала виконання завдання, внаслідок оголошення про його припинення збитків, то положення цивільного законодавства їх відшкодування за наведених обставин не передбачають.

Таким чином, спеціальні випадки припинення зобов’язання у зв’язку з публічною обіцянкою винагороди без оголошення конкурсу, передбачені ЦК України,в певних випадках навряд чи можуть бути застосовані на практиці.

В багатьох країнах світу розшук речей, людей за подібними оголошеннями з обіцянкою винагороди став прибутковим бізнесом. Окремі працівники бюро розшуку відслідковують у засобах масової інформації оголошення, в яких за повернення чи надання якої-небудь інформації про людей, речі обіцяють винагороду, а спеціалісти бюро розшукують або збирають інформацію про них.