Економічні науки/5.Управління трудовими ресурсами

Кобилка В. С.

Науковий керівник: к. е. н., доцент Кучумова І. Ю.

Харківський торговельно-економічний інститут КНТЕУ

РОЛЬ СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА В РЕГУЛЮВАННІ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

У сучасних умовах господарювання соціальне партнерство служить фактором попередження та розв’язання соціальних конфліктів, гарантією соціального прогресу, одним із принципів функціонування сучасного демократичного суспільства, важливим інструментом реалізації соціальної політики держави.

Соціальне партнерство можна розглядати як механізм цивілізованого вирішення соціально-трудових конфліктів та усунення суперечностей між інтересами робітників і власників. Важливим елементом соціального партнерства є укладання колективних договорів і угод.

Соціальне партнерство, у вузькому розумінні, виступає таким типом соціально-трудових відносин, який забезпечує оптимальний баланс і реалізацію інтересів найманих працівників та роботодавців, а в широкому розумінні – це суспільні відносини, що виникають між різними соціальними групами та визначають механізм регулювання та реалізації інтересів держави, органів місцевого самоуправління, роботодавців, представників трудящих та найманих робітників. При цьому мова йде про гармонізацію інтересів соціальних партнерів, досягнення їх оптимізації, так як збалансованість в реалізації інтересів найманих працівників та роботодавців, забезпечує соціально-економічну та політичну стабільність суспільства, стійкість його політичної системи та ефективного функціонування державних органів управління [2].

Правовою основою соціального партнерства в Україні є національні законодавчі та нормативні акти, які регулюють соціально-трудові відносини. Це законодавство розроблялося на основі ратифікованих Україною Конвенцій і Рекомендацій Міжнародної організації праці. Підґрунтям розвитку системи соціального партнерства в Україні є: Кодекс законів про працю України, Закон України «Про колективні договори та угоди», Закон України «Про профспілкові організації», Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів» тощо. Триває робота з підготовки та прийняття проекту Трудового Кодексу України.

Моделі соціального партнерства розрізняють за такими ознаками: за механізмом правового регулювання договірного процесу, в контексті політичної ідеології, за національними та регіональними особливостями, залежно від існування спеціальних органів регулювання партнерських відносин, за ступенем державної участі в управлінні та участі соціальних партнерів.

Моделі соціального партнерства у різних країнах відрізняються організаційним механізмом, нормами і правилами регулювання соціально – трудових відносин, ступенем централізації процедури, участі держави в соціальному діалозі. Однак загальним для всіх є те, що більшість питань, які виникають у соціально-трудовій сфері, вирішуються на базовому рівні. Відповідно до досліджень Організації економічного співробітництва та розвитку не можна віддати перевагу жодній моделі, оскільки кожна з них має сильні та слабкі сторони. Немає моделі, яка б безперечно гарантувала низький рівень інфляції, високу конкурентоспроможність підприємства, низький рівень безробіття, високу соціальну захищеність та злагоду в суспільстві [2].

Розвинені країни накопичили значний досвід у сфері соціального партнерства, про що свідчить різноманіття моделей, яке обумовлене національними й регіональними особливостями кожної з країн. Міжнародна організація праці у своїх документах дотримується позиції, що єдиної моделі соціального партнерства, яка була б придатна для всіх країн не існує. У найзагальнішому вигляді сформовані моделі соціального партнерства можна розділити на наступні: «американська», яка ґрунтується на широкій участі найманих працівників у власності підприємства; «німецька», що базується на залученні найманих працівників в управління виробництвом через спеціально створені органи, на тарифній автономії; «скандинавська», яка полягає у залученні персоналу в розподіл результатів виробництва [1].

В Україні модель соціального партнерства характеризують риси класичного трипартизму. Регулювання трудових і пов’язаних з ними економічних і політичних стосунків відбувається на основі рівноправної взаємодії та співпраці представників найманих працівників, роботодавців і держави.

Можна сказати, що для подальшого вдосконалення системи соціального партнерства в Україні доцільним є: залучення до системи партнерських відносин соціальних груп і прошарків; пошук оптимальних моделей соціального партнерства; реформування законодавчих й нормативних актів з питань соціального партнерства й соціально-трудових відносин; проведення додаткових заходів з боку держави, щодо мотивації роботодавців до участі в соціальному діалозі. При цьому система соціального партнерства може ефективно функціонувати тільки за умов економічного розвитку та є атрибутом демократичних перетворень країни. Дієвість соціального партнерства зростає тоді, коли держава проводить активну соціальну політику в інтересах більшості населення, коли організації найманих працівників мають достатню силу і користуються належним авторитетом у суспільстві.

Література:

1. Крулько Є. Л. Соціальний діалог як ефективна модель регулювання соціально-трудових відносин [Електронний ресурс] / Є. Л. Крулько. – Режим доступу: http://www.pdaa.edu.ua.

2. Любохинець Л. С. Соціальне партнерство як інструмент регулювання соціально-трудових відносин в Україні / Л. С. Любохинець // Теоретичні та прикладні питання економіки. – 2013. – Випуск 28, Т. 1. – С. 262–270.