Филологические науки/ 7. Язык, речь, речевая коммуникация

Викладач Борковська І.П.

Національний технічний університет України «КПІ»

Прагматичний потенціал текстів ділових документів

Будь-яка організація тексту визначається не тільки граматичними властивостями тексту та іншими лінгвістичними параметрами але й екстралінгвістичними факторами, намірами адресанту і адресату та об’єктивною реальністю. Іншими словами, кожний текст характеризується певною прагматичною направленістю.

Для текстів ділових документів така прагматична направленість відіграє особливу роль. Офіційно-діловий текст «направлений на створення прагматичного ефекту, який визначається як специфічний тип впливу, що включає в себе змушення адресату до здійснення певної дії.» [2].

Таким чином, у загальному можна стверджувати, що прагматичний намір адресанта у діловій сфері – це змусити адресата виконати зобов’язання для отримання певного прибутку і забезпечити безпеку у випадку порушення договору з різних причин.

Зрозуміло, що було б неможливо породжувати будь-який текст мовленнєвої діяльності без мовних засобів, які використовуються у створенні прагматичної інформації. Знання таких мовних засобів та їх оптимальне використання допомагають створити переконливе повідомлення. При визначенні пресупозитивних умов спілкування потрібно володіти інформацією про адресата. При відправленні ділового листа адресант ураховує здібності та знання адресата, соціальні відносини між ними. Більше того, він припускає, що адресат володіє попередньою інформацію для розуміння змісту повідомлення. Ці фактори впливають на відбір відповідних мовних засобів, адже відомо, що володіння спільними мовними засобами дозволяє партнерам швидше дійти згоди у діловому спілкуванні. Відповідна до ситуації манера викладення своїх думок характеризує соціальний статус комунікантів, причому форма повідомлення визначається нормами ділового стилю. Слід зазначити, що повідомлення може впливати на співрозмовника в експлікованій або імплікованій формі.

При експлікованій ( іншими словами явній) мотивації заохочувальні цілі адресанта реалізуються за допомогою лексико-граматичних засобів (зазвичай це модальні або перфомативні дієслова). Імпліцитність – це непряме вираження певного значення. Відомо, що імпліцитність розглядається з точки зору граматики (компресивні конструкції, еліпси, односкладові речення і т.д.) і з точки зору лінгвістики як екстралінгвістичне явище. Саме імпліцитність у широкому, екстралінгвістичному сенсі зустрічається у текстах ділових документів, яка акцентується у таких поняттях як контекст та пресупозиція.

Проблема імплікованості в текстах ділових документах містить два протилежні аспекти. З одного боку, стиль офіційно-ділових документів характеризується визначеністю, чіткістю, однозначністю і не допускається невірне або подвійне тлумачення. З іншої сторони, ділові документи можуть містити перифрази, евфемізми, тобто ті слова, словосполучення або описові звороти мови, які приховано, а головне ввічливо передають зміст іншого слова або виразу. Такі непрямі висловлювання допомагають уникати неприпустимих за нормою ділового мовлення виразів і часто стають єдиним способом для передачі потрібного змісту повідомлення. Для правильного розуміння непрямого повідомлення акцентується увага на фонових знаннях, які є як у адресанта так і у адресата а також, на відповідному прагматичному контексті.

Наявність імплікованості можна спостерігати під час передачі прагматичної інформації, звертаючи увагу на використання часових форм. Як відомо, перфектний час використовується, коли нам треба представити дію, яка здійснилась у минулому, але має відношення до теперішнього, тобто існує результат цієї дії. Якщо адресант використовує теперішній завершений час, він хоче констатувати факти, будучи свідком або учасником дії у минулому і поєднати минулу подію з теперішнім а тому «його застосує кожен, хто бажає викликати у нас відгук на подію, яку він розповідає, з’єднати його з нашим теперішнім» [1, 279].

Отже, це явище можна спостерігати і в текстах ділових документів, де загалом використовується теперішній простий та теперішній завершений час. Певно, тут має місце використання адресантом стратегії впевненого твердження при викладенні відповідної інформації. А це, в свою чергу, актуалізує прихований вплив на адресата.

Прагматична установка адресанта, як стратегічне завдання, реалізовується за допомогою так званих облігаторних мовних форм. Не вдаючись у докладний розгляд, проаналізуємо використання дієслівних конструкцій в різних способах. Для цільової установки адресант використовує всі способи, які існують в англійській мові: дійсний, наказовий та умовний. Щоб виразити реальність дії, адресант використовує дійсний спосіб. У розпорядчих документах вживаються дієслівні конструкції у формі наказового способу. Щодо умовного способу,як відомо, існують синтетичний (Subjunctive 1) так і аналітичний (Subjunctive 2) способи.

Зазначимо, що Subjunctive 1 майже не використовуються в британському мовному варіанті і обмежені рамками наукового та офіційно-ділового стилю. На противагу йому, форми Subjunctive 2 представлені у ділових документах досить активно, причому саме тоді, коли адресант намагається виразити реальний характер можливої або бажаної дії у відношенні теперішньої або майбутньої ситуації. З цією метою адресант використовує формулу would/should/ could/might+ инфинитив.

Література:

1.Бенвенист Э. Общая лингвистика. / Э. Бенвенист - М.: Прогресс, 1974. – 448 c.

2.Комлева Е. В., Лингвостилистические особенности выражения побудительности в текстах официально-деловой прозы (На материале современного немецкого языка) : Дис. ... канд. филол. наук : 10.02.04 : Санкт-Петербург, 2003. – 221 c.