Адаптація дітей до умов дошкільного навчального закладу

Багато років дошкільна освіта в Україні була орієнтована на забезпечення пізнавального розвитку дітей. Проте призначення дошкільного віку полягає не стільки в оволодінні дитиною знаннями, скільки в встановленні базових властивостей її особистості: самооцінки і образу „Я”, емоційних потреб, установок, а також соціально-психологічних особливостей в системі відносин з іншими людьми. Радикальне перетворення, що відбувається в сучасній Україні, ставить особливі завдання перед системою дошкільної освіти. Сучасна освітня система вимагає віддати пріоритети особистісному розвиткові дитини, особистісно-орієнтованій взаємодії педагога з дитиною: ухваленню і підтримці її індивідуальності, інтересів і потреб; розвитку творчих здібностей і турботі про її емоційне благополуччя. Це особливо актуально у передшкільному віці, бо його справедливо вважають часом розквіту, роками формування творчих здібностей.

Високі вимоги життя до організації виховання і навчання примушують шукати нові, ефективніші психолого-педагогічні підходи, спрямовані на приведення методів навчання у відповідність вимогам життя. У цьому сенсі проблема адаптації дошкільників набуває особливого значення. З її рішенням пов'язано визначення цілей і принципів організації навчання і виховання в дошкільних установах. У той же час від її рішення залежить успішність подальшого навчання дітей в школі.

На жаль, проблеми, пов’язані з адаптацією, залишаються на рівні теоретичних досліджень і зводяться до рекомендацій перед вступом дитини до дитячого садку максимально наблизити домашній режим дня до режиму дошкільного закладу.

Поняття „адаптація” походить від латинського слова – пристосування. Традиційно під адаптацією розуміють процес входження людини у нове для неї середовище і пристосування до його умов [1]. Для дитини саме дитячий садок є новим, невідомим простором з новим оточенням і новими відносинами. Адаптація є активним процесом, який призводить або до позитивних наслідків, тобто адаптованості, під якою ми будемо розуміти сукупність усіх корисних зрушень організму і психіки, або до негативних, тобто стресів.

Коли дитина 3-х років приходить у дошкільний заклад, її життя суттєво змінюється: суворий режим дня, відсутність батьків або інших близьких людей, нові вимоги до поведінки, постійний контакт з однолітками, нове приміщення, інший стиль спілкування, – приховує в собі багато невідомого. Все це звалюється на дитину одночасно, створюючи для неї стресову ситуацію.

Варто пам’ятати, що до 2-3 років у дитини поки не сформувалася потреба у спілкуванні з однолітками. В цьому віці дорослий виступає для дитини як зразок для наслідування: задовольняє потребу дитини в доброзичливій увазі і співпраці. Однолітки цього дати не можуть, оскільки самі потребують того ж. Тому нормальна дитина 3-го року життя не може швидко адаптуватися до садочку, вона сильно прив’язана до матері, її відсутність викликає протест.

Однією з причин ускладненої адаптації дитини до умов перебування в дитячому закладі є страхи перед незнайомими людьми і новими ситуаціями, а стрес виснажує захисні сили організму.

Відомо, що зміна соціальних відносин представляє для дитини значні труднощі, багато дітей стають неспокійними, плаксивими, замкнутими. Тривожний стан, емоційна напруга пов’язані головним чином з відсутністю близьких для дитини людей, із зміною навколишнього оточення, звичних умов і ритму життя.

Дошкільна установа першою відкриває перед дитиною світ суспільно-громадського життя. Дитячий заклад стає одним з визначальних чинників в становленні особистості дитини. Багато основних її властивостей і особистісних якостей складаються в цей період. Від того, як вони будуть закладені, багато в чому залежить весь подальший розвиток людини.

Відомо, що передумовою виникнення тривожності є підвищена чутливість (сенситивність). Проте не кожна дитина з підвищеною чутливістю стає тривожною. Багато що залежить від способів спілкування батьків з дитиною. Іноді вони можуть сприяти розвитку тривожної особистості. Так, висока вірогідність виховання тривожної дитини батьками, що здійснюють виховання по типу гіперпротекції (надмірна турбота, дріб'язковий контроль, велика кількість обмежень і заборон, постійне обсмикування).

Виховання по типу гіперопіки може поєднуватися з симбіотичним, тобто украй близькими відносинами дитини з одним з батьків, звичайно з матір'ю. В цьому випадку спілкування дорослого з дитиною може бути як авторитарним, так і демократичним (дорослий не диктує дитині свої вимоги, а радиться з нею, цікавиться її думкою) [2, с. 111].

Існує залежність між кількістю страхів у дітей і батьків, особливо матерів. Мати, що знаходиться в стані тривоги, мимовільно прагне оберігати психіку дитини від подій, що так чи інакше нагадують про її страхи. Каналом передачі турботи служить і турбота матері про дитину, що складається з одних передчуттів, побоювань і тривог [3, с. 22].

Посиленню в дитині тривожності можуть сприяти такі чинники, як завищені вимоги з боку батьків і вихователів, оскільки вони викликають ситуацію хронічної неуспішності. Стикаючись з постійними розбіжностями між своїми реальними можливостями і тим високим рівнем досягнень, якого чекають від неї дорослі, дитина відчуває турботу, яка легко переростає в тривожність.

Ще один чинник, сприяючий формуванню тривожності, – часті докори, викликаючи почуття вини. В цьому випадку дитина постійно боїться виявитися винуватою перед батьками. Часто причиною більшості страхів у дітей є і стриманість батьків у вираженні почуттів за наявності численних застережень, небезпек і тривог. Зайва суворість батьків також сприяє появі страхів.

Якщо у дитини посилюється тривожність, з'являються страхи – неодмінний супутник тривожності, то можуть розвинутися невротичні риси. Невпевненість породжує тривожність і нерішучість, а вони, у свою чергу, формують відповідний характер [4, с. 34]. Невпевнена, тривожна людина завжди недовірлива. Така дитина побоюється інших, чекає нападу, насмішки, образи. Вона не справляється із завданням у грі, із справою. Це сприяє утворенню реакцій психологічного захисту у вигляді агресії, спрямованої на інших і виражається і у відмові від спілкування і уникненні осіб, від яких виходить “загроза”. Така дитина самотня, замкнута, малоактивна [5, с. 3].

Щоб понизити тривожність дитини під час вступу до дитячої установи, необхідно створити сприятливі умови для повноцінного особистісного розвитку. При цьому слід пам’ятати, що вся діяльність психолога здійснюється в тісному зв’язку з педагогами і батьками. Центральним моментом цього зв’язку є ідея про те, що дитина не просто готується до майбутнього життя, а вже живе і найважливіший борг дорослих – зробити це життя щасливим.

Список використаних джерел

1. Корнев Л.В. Классификация адаптаций. Словарь основных понятий / Л.В. Корнев. – Новосибирск, 1996. – 157 с.

2. Максимова Н.Ю. Курс лекций по детской патопсихологии: Учеб. Пособие / Н.Ю. Максимова, Е.Л. Милютина. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. – 576 с.

3. Захаров А. Язык плача: [Об эмоциональных состояниях ребенка] / Л.И. Захаров //Семья и школа. – 1987. – № 1. – С. 22 – 25.

4. Венгер А. Истоки неблагополучия: [Психологические основы обучения шестилеток] / А. Венгер //Семья и школа. – 1988. – № 4. – С. 34 – 35.

5. Кульчицкая Е.И. Эмоциональное и интеллектуальное поведение / Е.И. Кульчицкая //Практична психологія. – 2003. – №1. – С. 1 – 3.